Танюк Лесь Степанович (1938 – 2016) – український режисер театру і кіно, народний артист України, письменник, мистецтвознавець, культуролог, перекладач, голова Національної спілки театральних діячів України (1991–2016 рр.), професор, керівник акторського та режисерського курсів у Київському університеті театру й кіно ім. Карпенка-Карого, почесний професор Харківської академії культури та Волинського національного університету ім. Л. Українки, заслужений діяч мистецтв, правозахисник, народний депутат України І-V скликань (1990–2007 рр.).
Лесь Танюк народився 8 липня 1938 р. у Києві в родині вчителів. Під час війни родина перебувала у нацистських концтаборах, і після завершення війни радянська влада заборонила їм жити в Києві. Родина Танюків переїхала на Волинь, де Лесь закінчив школу в Луцьку і, заробивши трудовий стаж ливарника, вступив до технікуму, після якого працював актором обласного драмтеатру ім. Т. Шевченка. Вищу освіту здобув у Київському театральному інституті імені Карпенка-Карого, де навчався на курсі учня Леся Курбаса — Мар’яна Крушельницького. 1959 р. Лесь Танюк заснував і очолив Клуб творчої молоді, що справив визначний вплив на формування нового покоління інтелігенції. Клуб організовував вечори пам’яті українських митців та сучасної поезії, займався вивченням творчості Л. Курбаса, М. Куліша, М. Хвильового та інших діячів Розстріляного відродження. 1961 р. Лесь Танюк очолив виїзд групи членів клубу на Соловки для збору матеріалів про репресії у середовищі української інтелігенції. 1962 р. Клуб склав та подав владі перелік церков та інших пам’яток культури, яким загрожувало знищення. У цьому ж році було створено комісію, до якої увійшли Л. Танюк, А. Горська, В.Симоненко, що вперше дослідила місце поховання жертв більшовицького режиму у Биківні під Києвом, подавши владі «Меморандум №2». Крім того, при Клубі було створено Новий український театр, де Л.Танюк поставив «Ніж у сонці» (І. Драча), «Матінку Кураж» (Б. Брехта), «Патетичну сонату» (М. Куліша). На Клуб розпочався тиск репресивних органів і Леся Танюка було усунуто від керівництва ним. У цей же час було знято з друку книги його поезій, вилучено рукопис книги про театр, заборонялись вистави.
Лесь Танюк був змушений виїхати до Москви де невдовзі стає одним із найуспішніших молодих режисерів. Він ставить вистави у МХАТі, ЦДТ, театрах ім. Моссовєта, ім. Маяковського, ім. Станіславського, ім. Пушкіна більше 50 вистав; знімає фільми, телепрограми та радіопередачі; організовує лекції про українську культуру. Вистави Л. Танюка відзначають дипломами, їх висувають на Державну премію СРСР, вивозять за кордон, проте сам Лесь Степанович залишається невиїзним. 1968 р. його звільняють з роботи за підпис листа на захист А. Гінзбурга та Ю. Галанскова, а вистави забороняють. Винятком були «Казки Пушкіна», які ставилися у Москві 33 роки, загалом більше 3000 разів.
Упродовж 70-х рр. Л. Танюк бере участь у дисидентському русі: перекладає і передає за кордон самвидав, пише протестні листи. Відразу після вибуху в Чорнобилі 1986 р. повертається до Києва і очолює Молодіжний театр. Однак після низки яскравих вистав і протестних «Київських театральних вечорів» звільнений з посади за ініціативою міськкому КПУ без права роботи в театрах. Лесь Танюк розгортає активну політичну, екологічну, правозахисну діяльність, організовує мітинги і протести, зокрема, домагається визнати Биківню місцем сталінських, а не нацистських розстрілів. 1988 р. став членом Робочої Колегії Всесоюзного Меморіалу, що був організований А. Сахаровим. Наступного року обраний головою Всеукраїнського «Меморіалу» ім. В. Стуса. Один з ініціаторів заборони Комуністичної партії України 1991 р. Л. С. Танюк – співсценарист фільму «Голод-33», автор 12-ти телефільмів про діячів Розстріляного відродження. Лесь Степанович Танюк був народним депутатом І– V скликань (1990–2007 рр.), автором і співавтором більше 60 законів, ініціатором 24 постанов Верховної Ради і 19 парламентських слухань. Творчий доробок митця складає понад 1000 публікацій на теми мистецтва, філософії та політики.
У фондах ЦДАМЛМ України представлені архівні документи, які висвітлюють життєвий та творчий шлях знакової особистості, стосуються наукової, творчої та громадської діяльності, листування, фотографії, друковані видання.
Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України висловлює щиру вдячність дружині Леся Степановича Неллі Миколаївні Корнієнко за надані для виставки світлини та передані на державне зберігання цінні архівні документи.
