Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України

  • ЦДАМЛМ

  • Lions

    ЦДАМЛМ

  • Snowalker

    Колектив

  • Howling

    Укрінформ

  • Sunbathing

    SOS Архів

Новини

10 Жовтня

!Знайомство з Архівом-музеєм

8 жовтня 2019 року до Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України завітали студенти ІV курсу історичного факультету Київського університету імені Бориса Грінченка. Традиційна оглядова екскурсія включала у себе екскурс в історію стародавньої будівлі Софійської бурси та Архіву-музею; ознайомлення з роботою основних відділів установи; огляд експозицій виставкових проектів. Студенти отримали корисні знання про те, яким чином організована робота у читальній залі ЦДАМЛМ України, як здійснюється пошук за допомогою систем каталогів, автоматизованої інформаційно-пошукової системи, сайту Архіву-музею і таким чином підготувались до майбутніх візитів вже в якості користувачів-дослідників. Бібліотечна колекція ЦДАМЛМ України зацікавила студентів раритетними виданнями та унікальними історіями з «життя» книжок та їхніх авторів, ілюстраторів, видавців. Гості встигли завітати до меморіальних кабінетів видатних діячів української культури П. Майбороди, А. Малишка, М. Глущенка, О. Довженка та оглянути експозиції нових виставкових проектів – «Жіночий вимір: Алла Горська» та «Мистецька колекція в дар Україні».

Фото




7 Жовтня

Осінь не пора для нудьги

У відділі ЦДАМЛМ України «Літературно-мистецькі Плюти» тривають цікаві розвиваючі заходи для дітей та юнацтва. 4 жовтня на території комплексу одночасно відбувалося декілька тренінгів орієнтованих на національно-патріотичне виховання дітей та молоді, які спільно організували Київська організація Спілки письменників України та архівно-музейний комплекс «Літературно-мистецькі Плюти». Зокрема, відбулася зустріч юних літераторів з головою Творчого об’єднання прозаїків Київської організації Спілки письменників України, педагогом, науковцем, лауреатом премії ім. Г.Косинки Василем Трубаєм під назвою «Як написати прозовий твір». На мальовничій галявині розповіла про козацькі звичаї, символіку страв і частування та пригостила смачним кулішем голова Київської організації Спілки письменників України, лауреат премії Лесі Українки Марія Морозенко. Майстер-клас на барабанах провели учасники колективу «Drummer mom» («Мамині барабанщики») з Києва.

Детальніше

Також відбулася виставка історичних графічних коміксів «Мальована стрічка. Княгиня Ольга» та майстер-клас з розпису, який провели художниці творчої групи «Мисткині» Світлана Міхно та Оксана Зайцева. Гості комплексу отримали не лише нові знання та навички, а й масу позитивних емоцій.




4 Жовтня

Зустріч з митцем

Вересень 2019 року був насичений різноманітними цікавими подіями в Архіві-музеї. Однією з таких подій стала урочиста презентація нового надходження мистецьких творів та архівних документів від українського художника Адольфа Ошерова, який нині проживає у Німеччині.

Детальніше

І ось 4 жовтня відбулася несподівана але приємна зустріч-знайомство колективу Архіву-музею з митцем, який приїхав в Україну і завітав до ЦДАМЛМ України разом з дружиною Діною Езриль. Директор ЦДАМЛМ України Олена Чижова представила Адольфу Григоровичу працівників ЦДАМЛМ України, які нині опрацьовують і популяризують його художньо-документальний спадок. Митець оглянув експозицію виставкового проекту «Мистецька колекція в дар Україні», поділився спогадами про свій життєвий та творчий шлях. Приємним сюрпризом стали подарунки, які гості передали до Архіву-музею – ілюстровану книгу Агади, яку у єдиному екземплярі створив Адольф Григорович та збірник віршів Діни Езриль.

Колектив Архіву-музею щиро бажає пану Адольфу і пані Діні міцного здоров’я і насанги та сподівається на нову не менш цікаву зустріч.




2 Жовтня

Документи Архіву-музею у топових виданнях-переможцях 26 BookForum

У вересні відбувся головний культурний фестиваль країни – 26-й BookForum у Львові. У конкурсі взяли участь 104 видавця-учасника, які подали на суд журі 465 книжок. Конкурсні видання одночасно розглядалися на засіданнях малих журі у трьох містах: Львові, Києві та Харкові. У фіналі велике журі у Львові обрало найкращі книжки Форуму. Цьогорічне Гран-прі фестивалю отримала докторська монографія Василя Косіва «Українська ідентичність у графічному дизайні 1945-1989 років» (видавництво «Родовід»). Автор на матеріалах українського радянського плакату й обкладинок періодичних видань, архівних документів, серед яких представлені і надзвичайно цінні документи з фондів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (далі – ЦДАМЛМ України), окреслив особливості зображення української ідентичності в графічному дизайні періоду 1945-1989 рр. Окрім гран-прі та 17 переможців, окремі книжки були відзначені спеціальними та персональними відзнаками. Зокрема, переможцем у номінації «Сучасна українська проза» став роман Марини Гримич «Клавка» (видавництво «Нора-друк»). Варто зауважити, що одна з презентацій роману проходила у рамках проекту ЦДАМЛМ України «Територія АРХІВ: діалог з документом». Під час заходу письменниця розповідала про передумови створення роману, історичне підґрунтя та ті матеріали з фондів ЦДАМЛМ України, які сприяли його написанню, адже саме тут вона опрацьовувала першоджерела, досліджувала мемуари свідків епохи.

Детальніше

У номінації «Біографія» відзнаку отримала серія «Постаті культури»: «Повість про Миколу Зерова» Володимира Панченка та «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов» Леоніда Ушкалова (видавництво «Дух і літера»). У виданні «Повість про Миколу Зерова» Володимир Панченко здійснив аналіз різних аспектів творчості Зерова ґрунтуючись саме на архівних документах, зокрема, опрацьовував особовий фонд Миколи Зерова (фонд № 28) у ЦДАМЛМ України.

Одну зі спеціальних відзнак фестивалю за найкрасивіше видання отримав каталог «Бойчукізм. Проект "великого стилю"», упорядниця Валентина Клименко, (видавництво Мистецький арсенал). Виставка «Бойчукізм. Проект "великого стилю"» тривала у Мистецькому арсеналі з 7 грудня 2017 по 28 січня 2018 року і представляла увазі чисельних глядачів понад 300 живописних, графічних, мозаїчних творів Михайла та Тимофія Бойчуків, Василя Седляра, Івана Падалки, Софії Налепинської, Оксани Павленко, Антоніни Іванової, Миколи Рокицького, Сергія Колоса, Охріма Кравченка, низку цінних архівних документів у тому числі і з архівних фондів ЦДАМЛМ України. Насичений двомовний каталог органічно поєднав унікальний фотоілюстративний матеріал і тексти фахівців-дослідників.

Успіхи, які отримали зазначені знакові видання надихають співробітників Архіву-музею, які бачать, що багаторічна скрупульозна і, можливо, непомітна на перший погляд щоденна праця по комплектуванню, збереженню архівних документів приносить такі корисні плоди. Нагадуємо, що кожен дослідник, який завітав до читальної зали ЦДАМЛМ України, завжди отримає фахову допомогу та гостинний прийом.




1 Жовтня

Ювілейний ХХХ «Київ Музик Фест-2019» у Плютах

У програмі цьогорічного Міжнародного фестивалю «Київ Музик Фест-2019» нова локація – архівно-музейний комплекс «Літературно-мистецькі Плюти», який гостинно прийняв гостей та учасників фестивалю і презентував новий виставковий проект під назвою «Іван Карабиць, Аркадій Філіпенко, Віталій Філіпенко: постаті митців у віддзеркаленні часу».

Детальніше

Почесними гостями події стали – композитор, Народний артист України Віталій Філіпенко та дружина Івана Карабиця, доктор мистецтвознавства, професор Національної музичної академії ім. Чайковського Маріанна Давидівна Копиця-Карабиць. Свято музики створили студенти та викладачі Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського, Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра, «Академії мистецтв імені Павла Чубинського», артисти Національної філармонії України, Зразковий академічний дитячий хор «Орлятко», дитячий вокальний ансамбль Української школи мистецтв «Дзвоник» та інші і талановиті юні і вже знані й досвідчені виконавці.




30 Вересня

30 вересня 2019 року відбулося чергове засідання колегії ЦДМЛМ України, на якому були розглянуті наступні питання:


- «Звіт про роботу ЦДАМЛМ України у І півріччі 2019 року»;

- «Про договірно - правову роботу у ЦДАМЛМ України»;

- «Про стан надання платних послуг у ЦДАМЛМ України»;

- «Про перспективи розвитку спільних виставкових та видавничих проектів ЦДАМЛМ України»;

- «Про сучасний стан, особливості та перспективи розвитку державного обліку документів НАФ»;

- «Про упорядкування процедури надання послуг з копіювання документів сектором користування документами та АІПС»;

- «Про реставрацію архівних документів та друкованих видань. Стан справ та впровадження новітніх технологій у діяльність сектору реставрації архівних документів та друкованих видань» (у порядку контролю).

За результатами розгляду питань порядку денного були прийняті відповідні рішення та надані доручення.


26 Вересня

ЗАПОБІГТИ ЗНИЩЕННЮ ТА РОЗПОРОШЕННЮ УНІКАЛЬНОЇ КОЛЕКЦІЇ ЦДАМЛМ УКРАЇНИ!

Саме це гасло стало ключовим меседжем, який було озвучено у ході проведення круглого столу 25 вересня 2019 року у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України. На розгляд були винесені питання проблеми збереження цілісної колекції ЦДАМЛМ України та розробки комплексних заходів з покращення умов зберігання документів Національного архівного фонду. Складність ситуації з розміщенням центральних державних архівів, зокрема, ЦДАМЛМ України є наразі найбільш гострю проблемою галузі. Наразі у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за позовом Національного заповідника «Софія Київська» до ЦДАМЛМ України з вимогою зобов’язання ЦДАМЛМ України припинити фактично користуватись приміщеннями будівлі Бурси загальною площею 3691,00 кв. м., розміщеної за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 22-а, в якій розміщується ЦДАМЛМ України. Тож мова йде про фактичне виселення Архіву-музею, адже жодне приміщення для розміщення ЦДАМЛМ України не було запропоноване. Кожен з доповідачів круглого столу звертав увагу на необхідність вжиття термінових заходів задля уникнення загрози штучного знищення і розпорошення унікальної колекції ЦДАМЛМ України як невід’ємної складової національної історико-культурної спадщини України, пошуках компромісного рішення, а саме на проведенні поетапних ремонтних робіт без переміщення Архіву-музею.

Детальніше

Спілка архівістів України, яка стала ініціатором скликання круглого столу, залучила до обговорення представників Міністерства юстиції України, Державної архівної служби України, Спілки архівістів України керівництво центральних державних архівних установ України, Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, Національної академії мистецтв України, Національної спілки театральних діячів України, НЗ «Софія Київська», представники громадськості.

Учасники круглого столу прийняли резолюцію, спрямовану на захист і збереження документів Національного архівного фонду та музейних предметів державного Музейного фонду України, ключовими рішеннями якої стали наступні:

- звернутися до центральних органів державної влади – Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Комітету Верховної ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, Кабінету Міністрів України – з проханням сприяти реставрації будівлі колишньої Бурси без переміщення ЦДАМЛМ України з цього приміщення.

- рекомендувати Державній архівній службі підготувати актуалізований проект Концепції Державної цільової програми забезпечення збереженості документів Національного архівного фонду та ініціювати перед Міністерством юстиції України розгляд цього проекту, а також відновлення фінансування з реконструкції та розвитку комплексу споруд центральних державних архівів України.

- ініціювати перед Міністерством юстиції України розгляд відновлення фінансування програми «Реконструкція та розвиток комплексу споруд центральних державних архівів України по вулиці Солом’янській 24, в Солом’янському районі м. Києва».




26 Вересня
lorem

У рамках віртуального проекту «Архів-музей на допомогу вчителям» розміщуємо 20-те інформаційне повідомлення, присвячене представнику «Розстріляного відродження», українському поету, прозаїку, футуристу Олексі Федоровичу Влизьку (1908–1934).

Детальніше

Олекса Влизько народився 17 лютого 1908 р. на ст. Боровьонка Новгородської губернії у родині дяка. У 1917 р. переїхав з родиною у с. Сигнаївка на Черкащині. Навчався в початковій школі та гімназії в с. Лебедині. У 13 років важко перехворів на скарлатину, через що повністю втратив слух (за іншою версію (краєзнавця Г. Черкаської) – поет втратив слух, бо пірнав у 14-річному віці (1922 р.) у крижану ополонку, рятуючи брата Авеніра. У 1921 р. переїхав з рідними до Києва. Освіту здобував на філологічному факультеті Київського університету. Одружився з Тіною Красицькою, донькою художника Фотія Красицького – онука Тараса Шевченка.

Олекса Влизько почав писати в юнацькому віці та завдяки своїм баладам швидко став улюбленцем студентської молоді та зіркоюпершої величини в середовищі футуристів. Поет писав російською, доки самостійно за словниками не вивчив українську мову. За сприяння Б. Антоненка-Давидовича дебютував у 1925 р. віршем «Серце на норд» у київському журналі «Глобус». У наступні роки активно друкувався у газетах і журналах «Молодняк», «Літературна газета» (друкований орган ВУСПП), «Культура і побут», «Життя і революція», «Червоний шлях» та ін.

У середині 1920-х рр. познайомився з М. Семенком та долучився до напряму український футуризм, друкувався в журналі футуристів «Нова генерація». Був членом літературних спілок «Молодняк» і ВУСПП.

У 1927 р. Україною розповсюдилася новина про смерть Олекси Влизька, яку він сам незабаром спростував іронічною заявою в пресі. Ця містифікація була одним з улюблених прийомів футуристів. Упродовж 1928 р. поет подорожував Німеччиною, потім – країнами Центральної Азії в районі гірської системи Памір.

Першу збірку «За всіх скажу» Олекса Влизько опублікував у 1927 р. Критики та публіка високо оцінили творчий дебют молодого поета, який був нагороджений премією Народного комісаріату освіти. Це посприяло виходу у Харкові наступних його збірок: «Поезії» (1927), «Живу, працюю» (1930), «Hoch, Deutchland» (1930), «Книга балад» (1930), «Рейс» (1930), «Поїзди ідуть на Берлін» (1931), «Моє ударне» (1931), «П’яний корабель: морські вірші», «Мій друг Дон Жуан» (1934). У своїх баладах поет переважно змальовував екзотику морської стихії, небуденні моменти життя, враження від подорожей Німеччиною та Азією. Однак літературні критики вбачали у збірках 1930-х рр. завуальовану критику поетом комуністичної ідеології, політики індустріалізації та «залізної завіси». Наприклад, у «Книзі балад» (1930) є рядки: «Але найбільше нещасна країна, –це рідна країна моя. – Хай здохне володар її. –Ніколи не поклонюсь йому я».

У грудні 1934 р. після загибелі С. М. Кірова Олекса Влизько та десятки інших письменників були арештовані НКВД та звинувачені у членстві в ОУН (Об’єднанні Українських Націоналістів) (так в документі).На допитах йому закидали, що він разом з іншими були емісарами Євгена Коновальця та заслані до Харкова з метою формування місцевих осередків Організації українських націоналістів. Поет своєї вини так і не визнав. 14 грудня 1934 р. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР в Києві винесла Олексі Влизьку та ще 13 обвинуваченим (серед яких були письменники Г.М. Косинка-Стрілець, Р. І. Жевченко, К. С. Буревій, М. Г. Оксамит та інші) смертний вирок за приналежність до контрреволюційної терористичної організації (статті 54-8, 54-11 КК УРСР).Митці були розстріляні того ж дня. У 1958 р. Олекса Влизько був реабілітований посмертно.

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук

Ігор Резнік.




18 Вересня

PUBLIC TALK у Архіві-музеї

«Жіночий вимір: Алла Горська» - саме під такою назвою пройшов PUBLIC TALK та презентація архівних документів у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України до 90-річчя від дня народження української художниці-шістдесятниці.

Детальніше

Серед художніх творів та архівних документів, які розкривають особистість та творчість художниці, талант якої походив з глибин української неповторності, увібрав найкращі риси народного мистецтва та базувався на глибокому знанні світових мистецьких напрямів, відбулася цікава розмова про роль і значення знакових особистостей у мистецтві та суспільно-громадському русі, значення спадку Алли Горської для сучасності.

Учасниками заходу виступили близька подруга родини Горських актриса театру та кіно, Народна артистка України Раїса Недашківська; невістка Алли Горської, кандидат філологічних наук, провідний науковий співробітник лабораторії когнітивної психології Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України Ольга Зарецька; директор ЦДАГО України Ольга Бажан. Модератором виступила директор ЦДАМЛМ України Олена Чижова.

Художні роботи та архівні документи Алли Горської з фондів Архіву-музею експонуються вперше. Це унікальні фотографії родини Горських, світлини Алли у колі родини та друзів-однодумців; особисті документи: посвідчення, дипломи, записники, щоденники, нотатки, начерки художніх робіт; особова справа А.О.Горської – члена Спілки художників України, виписки з протоколів засідань Спілки художників України щодо виключення А.О.Горської зі Спілки; документи правозахисної діяльності, зокрема, скарга прокуророві на зловживання співробітниками КДБ своїми службовими повноваженнями та ін. Крім того, уперше на широкий загал представлено змістовні документи Центрального державного архіву громадських об’єднань України партійних органів, що яскраво висвітлюють ті умови, у яких знаходилися представники тогочасної української інтелектуальної еліти.

Ім'я Алли Горської відоме і шановане усіма українцями світу. Архів-музей створив активний комунікаційний зв'язок з українською громадою за кордоном і з нагоди відкриття експозиції отримав щирі вітальні листи від колег з Музею імені Алли Горської Організації Українських Жінок Великої Британії та з Бібліотеки і Архіву імені Т.Шевченка Союзу Українців у Великій Британії.

Запрошуємо оглянути експозицію у будні з 10:00 до 16:00.

Замовлення на групові екскурсії приймаються за телефоном: (044) 278-44-81.




16 Вересня

Зустріч з фінськими колегами

У рамках візиту в Україну Директор Національного архіву Фінляндії Юссі Нуортев та директор з питань досліджень Національного архіву Фінляндії Пяйве Хаппонен завітали до Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України. Фінські колеги оглянули меморіальні кабінети діячів української літератури та мистецтва, експозицію виставки «Всесвіт екслібрису» та оглянули картини і скульптурні роботи, які у 2019 році передав у дар Архіву-музею український художник Адольф Ошеров з Німеччини.

Детальніше

У галереї Архіву-музею на гостей очікувала приємна несподіванка – експозиція з друкованими виданнями та документами на тему українсько-фінських зв’язків. Зокрема, були представлені переклади фінського епосу «Калевала» на українську мову, видання українських письменників фінською мовою та документ про двомісячні гастролі Державного Українського Народного Хору (нині – Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Г.Г.Верьовки) Фінляндією у 1954 році, в якому міститься цікава інформація про подорож країною.

Зустріч пройшла у форматі активного дружнього діалогу про особливості комплектування документами особового походження, виставкові проекти та міжнародну діяльність архівних і музейних установ України та Фінляндії. Дякуємо колегам за цікаву зустріч і висловлюємо надію на подальшу плідну співпрацю!




10 Вересня

Хрестоматійна постать у новому прочитанні.

До 125-річчя від дня народження українського генія ЦДАМЛМ України представляє подорож у часі крізь призму архівних документів та меморіальних речей Олександра Довженка


10 Вересня

9 вересня 2019 року у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України відбулася тематична зустріч з колегами-архівістами. Захід було проведено у рамках навчання за професійною програмою підвищення кваліфікації керівників архівних установ Київської області. Директор Архіву-музею Олена Чижова ознайомила колег з історією створення, основними тенденціями розвитку та ключовими напрямками діяльності установи. У рамках зустрічі гості завітали на презентацію нового мистецького надходження від українського художника Адольфа Ошерова (Німеччина) та ознайомилися з експозиціями меморіальних кабінетів діячів української культури і мистецтва. Колектив ЦДАМЛМ України отримав цінний подарунок від колег-архівістів – копію карти Київської губернії 1810 року (оригінал зберігається у фондах Державного архіву Київської області), яку вручила директор Державного архіву Київської області Соф’я Каменєва.

Бажаємо колегам наснаги та творчих успіхів у професійні діяльності!

Фото



6 Вересня

6 вересня 2019 року у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України відбулася урочиста презентація нового надходження мистецьких творів та архівних документів від українського художника Адольфа Ошерова (Німеччина).

https://archives.gov.ua/News/2019/2019_09_06.php

Фото



4 Вересня

Найбільша колекція ілюстрацій до давньоєврейської духовної та літературної пам’ятки Агади буде зберігатися в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України. Завдяки зусиллям Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України, Державної архівної служби України, Посольства України у Німеччині, ЦДАМЛМ України влітку 2019 року колекція картин та скульптурних робіт Адольфа Григоровича, упорядкована подружжям Ошерових, прибула в Україну. В цих установах, інституціях, органах влади працюють щирі, відповідальні люди. Вам, хто справою, порадою, дією нам допомагав будемо мати нагоду 6 вересня сказати щирі слова подяки.

Ваш Архів-музей.



Анонс


До уваги юних літераторів! Новий конкурс для дітей та юнацтва

З нагоди Дня захисту дітей 1 червня 2019 року стартує літературний конкурс для дітей та юнацтва імені М.І. Чабанівського під весняною назвою «Природи ніжний пагінець». Конкурс проводиться на базі архівно-музейного комплексу «Літературно-мистецькі Плюти» Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України і триватиме з 1 червня до 22 жовтня 2019 року. До участі у конкурсі запрошуються юні літератори 2-х вікових категорій: діти 7-10 років та підлітки 11-17 років.

На конкурс приймаються оригінальні, раніше не опубліковані роботи українською мовою, без жанрових обмежень, на тему любові до природи та збереження довкілля.

Конкурс проводиться у 4 номінаціях:

І номінація – Кращий український дитячий поетичний твір у категорії від 7 до 10 років включно;

ІІ номінація – Кращий український дитячий поетичний твір у категорії від 11 до 17 років включно;

ІІІ номінація − Кращий український дитячий прозовий твір у категорії від 7 до 10 років включно;

IV номінація − Кращий український дитячий прозовий твір у категорії від 11 до 17 років включно.

Для участі у конкурсі подається заявка, яка містить відомості про учасника-автора:

  • прізвище, ім’я та по батькові (повністю);
  • вікова категорія;
  • номінація;
  • місце навчання;
  • прізвище вчителя (керівника гуртка);
  • електронна адреса;
  • контактний телефон.
  • Учасники конкурсу кожної вікової категорії готують прозовий або поетичний твір та подають його у надрукованому вигляді на е-мейл: pluti777@ukr.net чи надсилають поштою за адресою − Київська область, Обухівський район, с. Плюти, вул. Малишка 44, АМК «Літературно-мистецькі Плюти» з позначкою «На конкурс». Тексти приймаються до 31 липня 2019 року.

    Обсяг роботи – до 10 сторінок тексту, набраного в редакторі Microsoft Word, шрифт Times New Roman, 14 кегль. Конкурс проводиться у три етапи:

    І етап (1 червня − 31липня) − приймання робіт на розгляд;

    ІІ етап (1 серпня − 30 вересня) − відбір робіт;

    ІІІ етап (1 жовтня − 22 жовтня) – підбиття підсумків.

    За результатами конкурсу на переможців чекають відзнаки та спеціальні призи. Крім того, за літературними сценаріями-переможцями конкурсу будуть відзняті кіно- та мультфільми для показу у рамках конкурсу дитячих фільмів «Чілдрен Кінофест».

    Оргкомітет конкурсу.


    АРХІВажлива СПРАВА

    7 Жовтня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди відзначення 95-річчя від дня народження українського письменника, поета та громадського діяча Володимира Івановича Дарди (1924–1992), представляємо документи з його особового фонду (Ф. 1166), що зберігається у Центральному державному архіві-літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Володимир Іванович Дарда народився у с. Скопці (нині с. Веселинівка Баришівського району) на Київщині в родині вчителів. Роки юності письменника припали на період Другої Світової війни. У 1951 році закінчив філологічний факультет Київського університету. Перший твір – «Звичайне щастя», був опублікований у 1947 р. Ще у період навчання в університеті почав працювати редактором у журналі «Вітчизна», далі працював літредактором у видавництві «Мистецтво», згодом – завідувачем відділу літератури у журналі «Зміна». З 1962 р. обіймав посаду редактора у видавництві «Радянський письменник».

    Творчий доробок В. І. Дарди нараховує близько 20 різних за жанрами віршованих та прозових творів для дорослих та дітей. Так, у 1958 р. було опубліковано «Шумлять потоки», у 1968 р. – «Хлопці майора Кена», у 1970 р. – «Повернення з пекла», у 1972 р. – «Безодня серця», у 1978 р. – «Сніг на зелене листя», у 1981 р. – «Зелений вітер», у 1985 р. – «Коли гриміли гармати» та у 1991 р. – «Не забувай».

    В доробку автора чільне місце займають твори, присвячені Т. Шевченкові: «Земля, яку сходив Тарас…» (1959 р.), «Сильніший за долю» (1961 р.), «Його кохана» (1964 р.) та «Переяславські дзвони» (1990 р.).

    З дитячої літератури, слід відзначити: «Бабусині пиріжечки» (1960 р.), «Відчиняй віконце» (1970 р.) та «Танкіст і Петрик» (1979 р.). Помер письменник 17 липня 1992 р. у Києві. Документальні матеріали письменника до ЦДАМЛМ України були передані його дружиною А. П. Дардою у 1998 р. Серед його творчого спадку к: є романи, повісті та вірші з авторськими правками та редакціями; біографічні документи, приватне листування, індивідуальні та групові фото. Матеріали, що стосуються творчої діяльності В. І. Дарди, відклалися також у фондах ЦДАМЛМ України діячів української культури: Волошина І. І. (Ф 498), Угляренко П. В. (Ф. 773), Логвиненко В. А. (Ф. 1045) та інших. Крім того, документи про письменника містяться у фонді видавництва «Письменник» Спілки письменників України (Ф. 212).

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду В. І. Дарди Ф. 1166 Оп. 1,Оп. 2, до інформаційного повідомлення проєкту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо філологів, літературознавців та поціновувачів української культури ознайомитися з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.


    https://csam.archives.gov.ua/ukr/informuemo_gromadskist/





    __________________________

    Інформацію підготувала архівіст відділу використання інформації документів, канд. іст. наук О. Бублик.


    3 Жовтня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 120-річчя від дня народження українського письменника, лауреата Шевченківської премії Костянтина Олексійовича Гордієнка (1899–1993), представляємо документи з його особового фонду (Ф. 267), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Костянтин Гордієнко народився 3 жовтня 1899 р. у с. Микитинці на Хмельниччині. Навчався у місцевій школі. У 1910 р. переїхав з рідними до м. Одеси. У 1917 р. закінчив Одеську ремісничу школу, отримавши спеціальності слюсаря та токаря. Працював у майстернях, хімічному і рафінадному заводах, у редакціях одеської газети «Більшовик» (1920 р.) і повітової газети «Червоне село» (1921 р., Балтський повіт, Поділля). Тут він та інші молоді автори здобували письменницький досвід: писав статті, нариси, зарисовки на тему сільського життя. У 1922–1927 рр. письменник мешкав у Харкові, був членом спілки письменників «Гарт», працював у газеті «Вісті ВУЦВК» разом з В. Блакитним, О. Довженком та Остапом Вишнею. Брак літературної освіти компенсував наполегливим самонавчанням та бесідами з досвідченими майстрами слова. З 1923 р. почав друкувати у газетах і журналах оповідання («Весняний час», «Буденна історія», «Як я був редактором повітової газети») та видавати невеличкі книжечки.

    З 1929 р. жив у селі поблизу м. Лебедин на Сумщині, оскільки вважав, що для того, щоб писати про життя селян, треба жити у сільському середовищі. З 1934 р. К. Гордієнко – член Спілки письменників України. У роки війни працював у редакції газет «Соціалістична Харківщина» і «Радянська Україна».

    К. Гордієнко почав писати у 1920 р., коли працював у газетах. Відомий романами і повістями, у яких відображені бурхливі соціально-економічні перетворення на селі у ХХ ст.: «Червоні роси» (1926), «Автомат» (1928), «Славгород» (1929), «Повість про комуну» (1930), «Атака» (1931), «Зерна» (1934), «Діти землі» (1937), «Чужу ниву жала» (1940), «Дівчата-подруги» (1941), «Листи до друзів» (1942), «Вірність» (1943), «Сильніше смерті» (1946), «Б’ють джерела» (1947), «Заробітчани» (1949), «Цвіти, земля» (1951), «Дівчина під яблунею» (1954), «Сім’я Остапа Тура» (1958), «Зимова повість» (1965), «Буймир» (1968).

    У 1973 р. К. Гордієнко став лауреатом Шевченківської премії за трилогію «Чужу ниву жала» (1940), «Дівчина під яблунею» (1954), «Буймир» (1968).

    К. Гордієнко писав і дитячі оповідання: «Федько» (1925), «Ладька» (1930), повість про виховання школярів «Буян» (1938). Окрім художніх творів, письменник є автором книг спогадів і роздумів про літературу і мову: «Лінія пера» (1932), «Слово про слово» (1964), «Рясне слово» (1978).

    Костянтин Гордієнко помер 18 грудня 1993 р. у м. Харкові. Документи, що зібрані у фонді К. О. Гордієнка, були передані на постійне зберігання до ЦДАМЛМ України К. О. Гордієнком особисто у 1970–1971 рр. та 1979 р. Вони охоплюють період з 1922 р. до 1979 р. Фонд налічує 110 од. зб. Основний масив документів складають творчі матеріали (машинописи і рукописи прозових творів, статті, підготовчі матеріали); образотворчі матеріали (індивідуальні та групові фотографії); матеріали до біографії (автобіографія 1970 р., посвідчення, вітальні адреси, телеграми, листівки); епістолярна спадщина. Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відскановані описи особового фонду К. О. Гордієнка (ф. 267, оп. 1, оп. 2) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української літератури ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.


    https://csam.archives.gov.ua/ukr/informuemo_gromadskist/





    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук,Ігор Резнік


    20 Вересня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди відзначення 90-річчя від дня народження українського літературознавця, літературного критика, поета, перекладача, дисидента та правозахисника Івана Олексійовича Світличного (1929–1992), представляємо документи з його особового фонду (Ф. 1217), що зберігається у Центральному державному архіві-літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Іван Олексійович Світличний народився у с. Половинкине на Луганщині в родині колгоспників. Спочатку навчався у Половинківській школі, а згодом – у Старобільській, яку у 1947 р. закінчив із золотою медаллю. У 1947 р. вступив на філологічний факультет Харківського державного університету ім. О. М. Горького (нині ХНУ ім. Каразіна). Після закінчення вишу з відзнакою, одразу ж у 1952 р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка АН УРСР. Писав наукову роботу під керівництвом академіка О. І. Білецького. У 1955 р. обійняв посаду завідувача відділом критики журналу «Дніпро», а через два роки став відповідальним секретарем журналу «Радянське літературознавство». Упродовж 1957–1963 рр. працював молодшим науковим співробітником Інституту літератури, далі – в Інституті філософії, згодом – у Товаристві охорони природи.

    Вперше арештований у 1965 р. за статтею 62.1 «Антирадянська агітація і пропаганда», був звільнений через 8 місяців.У 1965 р. у зв’язку з переслідуванням публікувався під псевдонімом або чужим прізвищем. Після другого арештув 1972 р. І. О. Світличний був засуджений за тією ж статтею на 7 років таборів та 5 років заслання. Ув’язнення у таборі відбував у Пермській області, а заслання – в Алтайському краї (Усть-Кан, Майма). У 1981 р. пережив тяжкий інсульт, отримав інвалідність І-ї групи. Відбувши покарання, повернувся до Києва у 1983 р. У 1989 р. Світличного нагороджено Премією імені Василя Стуса та посмертно у 1994 р. – Державною премією України імені Тараса Шевченка.

    У наслідок тяжких хвороб І. О. Світличний помер 25 жовтня 1992 р.

    І. О. Світличний був послідовником харківської філологічної школи. Його аналітичні статті стосувалися творів літераторів 1960-х років та були присвячені критиці тогочасної заідеологізованої літератури(«Про внутрішню суперечність художнього образу», «Художні скарби «Великого льоху»», «Коментар критичний до коментаря наукового» тощо). Однією із знакових робіт І. О. Світличного є рецензія «На калині клином світ зійшовся» на збірку І. Калинця «Відчинення вертепу». Вагомими напрямом діяльності Світличного була праця над словниками. Так, у 1970 р. вийшла його рецензія на тритомний «Російсько-український словник», в якій І. О. Світличний підкресливйого русифікаторську спрямованість.

    Вже під час перебування у таборі в 1976 р. написав статтю «Духовна драма Шевченка», яка буде опублікована лише у 1990 р. у збірці «Серце для куль і для рим». Світличний наголошував на перегляді аналізу «Кобзаря» за системою «добрі люди» – «лихі пани».

    З поетичного доробку І. О. Світличного найбільш знаковими є – «Моя свобода», «Жалісний сонет», «Відчай», «Голова на палі» та ін., а також слід відзначити написану у таборі поему «Курбас».

    Вагому частину творчої спадщини І. О. Світличного складають переклади робіт з французької, чеської, сербської, польської, турецької та інших мов. Світличний представив оригінальну інтерпретацію на поезію Беранже, яку опубліковану у видавництві «Дніпро» у 1970 р.

    Документи І. О Світличного були передані до ЦДАМЛМ України у 1990 р. й у 1995 р. вдовою Л. П. Світличною, Н.І. Міняйловою, С.Д. Попель та В. Ю. Осадціним. Архів надійшов на опрацювання у травні 2003 р. У фонді Івана Світличного зберігаються переклади французьких творів, наукові статті І. О. Світличного та його фотографії. Також матеріали, що стосуються творчості та діяльності І. О. Світличного зберігаються у фондах діячів української культури: Сверстюка Є. П. (Ф. 1153), Вовк В. (Ф. 1212),Корогодського Р. М. (Ф. 1297) та інших, серед яких фонд Документів діячів культури і мистецтва з відомчих архівів прокуратури, суду і органів КДБ УРСР (Ф. 1196).

    Запрошуємо дослідників та поціновувачів української культури ознайомитися з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду І. О. Світличного Ф. 1217 (Оп. 1), до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».


    https://csam.archives.gov.ua/ukr/informuemo_gromadskist/





    __________________________

    Інформацію підготувала архівіст відділу використання інформації документів, канд. іст. наук О. Бублик.


    17 Вересня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 155-річчя від дня народження українського письменника, громадського діяча Михайла Михайловича Коцюбинського (1864–1913) представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. у м. Вінниці у сім’ї державного службовця.Освіту здобував у початковій школі міста Бар (1875–1876 рр.), до якого переїхав разом з родиною. У 1876–1880 рр. навчався у духовному училищі в м. Шаргороді на Вінниччині. Під впливом творів Т. Шевченка та Марка Вовчка вирішив стати письменником.

    У 1881 р. його родина повернулася до Вінниці. Через хворобу матері та смерть батька у 1886 р. Михайло Коцюбинський залишився єдиним годувальником. У 1886–1889 рр. заробляв на життя приватними уроками та займався самоосвітою. У 1891 р. екстерном склав іспити на народного учителя у Вінницькому реальному училищі, після чого працював репетитором. Перебував під таємним наглядом Подільського жандармського управління через пропаганду революційних та самостійницьких ідей та зв’язки з новоствореним таємним полтавським товариством «Братство тарасівців». Упродовж 1891 р. працював домашнім вчителем у родині бухгалтера в с. Лопатинці. У 1892–1896 рр. працював у Одеській філоксерній комісії, яка боролась з шкідниками винограду у Таврійській і Бесарабській губерніях. Подорожі селами допомагали письменнику накопичувати матеріал для циклів «молдавських» і «кримських» оповідань. Він знав 9 мов, серед яких французька, грецька, кримськотатарська, циганська. У 1896 р. одружився з громадською діячкою Вірою Дейшою, з якою познайомився у 1894 р. у Києві на з’їзді «Громади». Вона народила йому 4 дітей.

    У 1897–1898 рр. працював у редакції житомирської газети «Волинь».У березні 1898 р. надовго переїхав до м. Чернігова, де працював у земській управі діловодом, потім завідував столом народної освіти і редагував «Земський збірник Чернігівської губернії». З 1900 по 1911 рр. працював у Чернігівському статистичному бюро. Під час революції 1905 рр. неодноразово викликався на допити в Чернігівський корпус жандармів. Щосуботи у будинку Коцюбинських збиралися молоді письменники В. Блакитний, М. Вороний, П. Тичина та інші.

    Михайло Коцюбинський одним з перших почав писати модерну українську прозу. В літературі дебютував у 1884 р. твором «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма», який критики зустріли прохолодно. Він продовжував писати, але не друкувався до 1890 р., коли в ході поїздки до Львова познайомився з І. Франком та іншими львівськими літераторами і почав публікувати вірші у журналах «Дзвінок», «Правда», «Зоря» (перший вірш – «Наша хатка»). У 1891 р. написав оповідання «Харитя», «Ялинка» та ін. Під час служби в Криму та Бесарабії написав твори «Для загального добра» (1895), «Відьма» (1898), «В путах шайтана»та ін. (1899). Вони написані у романтичному та героїчному стилях.

    З 1901 р. писав у жанрі соціально-психологічної новели: «Лялечка» (1901), «Дорогою ціною» (1901), «На камені» (1902), повість «Fatamorgana» (1904), новели «Сміх», «Він іде» (1906), «Невідомий», «Intermezzo», «В дорозі» (1907), «Як ми їздили до криниці» (1908), «Дебют» (1909), «Сон» (1911) та ін. У 1911 р. відвідав Гуцульщину, після чого в 1912 р. опублікував повість «Тіні забутих предків» – визнаний літературний шедевр, екранізований у 1964 р. Сергієм Параджановим. Під час лікувальних поїздок на о. Капрі (Італія) у 1911–1912 рр. (хворів на астму та туберкульоз) Михайло Коцюбинський написав новелу «Коні не винні» та оповідання «Подарунок на іменини».

    Життя Михайла Коцюбинського обірвалося 25 квітня 1913 р.

    Документи про життя і творчість М. М. Коцюбинського відклалися у невеликій кількості у фондах українських діячів мистецтва та літературних критиків. Більшість з них зосереджені у фондах № 375 (фонд А. Х. Середи), №464 (фонд П. Г. Тичини) та № 940 (фонд діячів української культури Коцюбинських). Це переважно фотокопії фотографій М. М. Коцюбинського, обкладинки до його книг, ілюстрації до творів, листи, статті і спогади про нього.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української літератури ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України. https://csam.archives.gov.ua/ukr/informuemo_gromadskist/





    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук,Ігор Резнік


    24 Серпня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 95-річчя від дня народження українського письменника, Героя України, лауреата Шевченківської премії Павла Архиповича Загребельного (1924–2009), представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України. Павло Загребельний народився 25 серпня 1924 р. у с. Солошине на Полтавщині. Освіту здобував у місцевій десятирічній школі, яку закінчив у 1941 р. Добровольцем пішов на фронт, був курсантом Київського артучилища. Був двічі поранений. Після останнього поранення – у серпні 1941 р. – потрапив у полон. До лютого 1945 р. перебував у німецьких таборах. Впродовж 1945 р. працював у радянській воєнній місії в Західній Німеччині, у 1946 р. – бухгалтером у колгоспі.

    Детальніше

    У 1946–1951 рр. навчався на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. Після його закінчення працював літературним консультантом Дніпропетровського відділення Спілки письменників України (далі – СПУ), редактором газети «Дніпровська правда», з 1954 р. – завідувачем відділу і заступником головного редактора журналу «Вітчизна». У 1961–1963 рр. працював головним редактором «Літературної газети». У 1964–1973 рр. – секретарем, заступником голови правління СПУ. У 1979–1986 рр. – 1-им секретарем правління СПУ. У 1979–1987 рр. був Головою Комітету з Державних премій ім. Т. Шевченка. У 1966–1967 рр. П. Загребельний разом з Головою СПУ О. Гончаром посприяли створенню ЦДАМЛМ України. У листах до заступників голови Ради Міністрів УРСР у 1965 р. вони просили прийняти постанову про створення Державного музею української літератури й мистецтв, де б зберігалися документи культурно-мистецького профілю, і закріпити за ним приміщення Центрального державного історичного архіву УРСР, яке якраз тоді звільнялося.

    Друкуватись письменник почав у 1949 р. Перша збірка «Каховські оповідання» вийшла у 1953 р. У 1950-х рр. також видані збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки (1956), «Долина довгих снів» (1957). У 1960-70-х П. Загребельний займався написанням романів: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960), «День для прийдешнього» (1964), «Шепіт» (1966), «Добрий диявол» (1967), «Диво» (1968), трилогія «З погляду вічності» (1970), «Розгін», «Переходимо до любові» (1971), «Намилена трава» (1974), «Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980), «Південний комфорт» (1984), «Тисячолітній Миколай» (1994) та ін. За роман «Розгін» нагороджений Державною премією СРСР, за романи «Первоміст», «Смерть у Києві» – Шевченківською премією (1974). У 2004 р. П. Загребельний нагороджений званням Героя України.

    Історичні романи П. Загребельного «Диво», «Євпраксія», «Первоміст», «Роксолана», «Я, Богдан» стали підґрунтям національно-патріотичного виховання української молоді. «Його твори з історії України перевернули уявлення про минуле, змусили робити проекцію на сьогодення і повернути відчуття причетності до творення історії сьогоднішньої», – переконана лауреатка Шевченківської премії 2005 р. Марія Матіос. Павло Загребельний помер 3 лютого 2009 р. у м. Києві, похований на Байковому кладовищі.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української літератури ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.





    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук,Ігор Резнік


    23 Серпня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 28-ї річниці Незалежності України представляємо інформаційне повідомлення про українських митців В. Г. Кричевського (1872–1952), Г. І. Нарбута (1886–1920) та В. І. Лопату (1941 р. н.), які долучилися до створення основних символів й атрибутів державності та зробили свій вклад у процеси українського державотворення.

    Детальніше

    Одними з найважливіших символів та атрибутів становлення державності є Державний герб, Національна валюта та Державна печатка.

    Після утворення Української Народної Республіки постало питання щодо розробки державних символів. До їх створення було залучено Василя Григоровича Кричевського. Василь Григорович Кричевський народився в с. Ворожба на Сумщині в родині міщанина, земського фельдшера. Закінчив Харківське технічно-залізничне училище, де освіту здобув під керівництвом архітектора С. Загоскіна та О. Бекетова. У 1892 р. працював помічником міського архітектора А. Шпінгеля, у 1893 р. – проектувальником на місцевій залізниці. Пропагував український стиль в архітектурі, зокрема, український модерн. З найбільш відомих архітектурних проектів слід відзначити: будинок Полтавського губернського земства, будинок І. І. Щітківського, літературно-меморіальний будинок-музей Т. Шевченка та інші.

    Працював над оформленням книжок М. С. Грушевського та В. Винниченка. Упродовж 1912–1913 рр. очолював майстерню килимів Ханенків. У 1917 р. був обраний першим ректором Української Академії Мистецтв, але відмовився від посади на користь брата Федора. У січні 1918 р. працював над проектами банкнот, за якими була випущена купюра номіналом у 2 гривні. Втім, під час пожежі 1918 р. була втрачена значна частина проектів грошових паперів.

    У березні 1918 р. В. Г. Кричевському було доручено розробити проекти Великого та Малого гербів. Митець представив проекти гербів у вигляді тризуба, обрамленого вінком зі стилізованого оливкового листя (Малий герб) та листя у вигляді ромбів (Великий герб). Також розробив Велику й Малу державні печатки.

    За правління гетьмана П. Скоропадського керував керамічною школою у Миргороді. Після двох ув’язнень повернувся до Києва, де був поновлений у Академії мистецтв. З 1922 р. – професор Архітектурного інституту, а після реформи закладу – Інституту пластичних мистецтв. В. Г. Кричевськийбув одним з найперших митців, який працював на кіностудії в Одесі. За його участі до кінопрокату вийшли фільми: «Тарас Шевченко», «Звенигора» тощо.

    У 1939 р. В. Г. Кричевському було присуджено звання доктора мистецтвознавчих наук. Восени 1943 р. переїхав до Чехословаччини. У 1948 р. переїхав до доньки Галини до Венесуели, де помер у 1952 р. У 1975 р. перепохований на українському цвинтарі штату Нью-Джерсі, США.

    За часів гетьманату П. Скоропадського завдання з розробки державних символів було доручено Г. І. Нарбуту. Георгій (Юрій) Іванович Нарбут народився на хуторі Нарбутівка (нині с. Червоне на Сумщині) в родині нащадків козацької старшини. У 1906 р. закінчив Глухівську класичну гімназію. Упродовж 1906–1917 рр. мешкав у Санкт-Петербурзі, де навчався у Петербурзькому університеті на факультеті східних мов (згодом перевівся на філологічний), відвідував школу Імператорського товариства заохочення мистецтв. У 1914 р. призначений на посаду керівника гербового відділу Сенату, у 1915 р. став канцелярським службовцем департаменту герольдії.

    У березні 1917 р. переїздить до Києва. У вересні цього ж року стає професором графіки Української академії мистецтв, а у лютому – ректором закладу. Займається книжковою графікою, розпочинає роботу над «Українською абеткою»та ілюструванням «Енеїди» І. Котляревського.

    У 1917–1920-х рр. Г. І. Нарбутом були розроблено оформлення наступних банкнот: 100 карбованців 1-ї та 2-ї емісій, 250 карбованців, 2, 10, 100, 500 гривень, 3,6% облігацій вартістю 50, 100, 200 та 1000 гривень. В оформленні митець застосовував орнаменти у стилі українського бароко XVII–XVIIIст., зображення самопалу та тризуба. На ескізі 10-гривневої купюри були використані орнаменти українських книжкових гравюр XVIIст., 100-гривневої – зображення робітничого з молотом та селянка з серпом, а на реверсі – тризуб у лавровому вінку, 500-гривневій – алегорія «Молода Україна», в уособленні дівчини з вінком на голові. За часів П. Скоропадського розробив 100-рублевий кредитний білет, на якому зображений портрет Б. Хмельницького та проект розробленого ним герба. Нарбут працював над проектами Великого та Малого герба з червня по листопад 1918 р.

    Варто відзначити, що на одній з банкнот було використано 9 варіантів оригінального шрифту, розробленого художником.

    У липні 1918 р. гетьман П. Скоропадський затвердив розроблену Державну печатку. Вона мала зображення козака з пищалем на плечі на восьмикутному тлі, у верхній частині якого розміщено тризуб. Навколо восьмикутника – рослинний орнамент у стилі козацького бароко, а за ним – надпис «нарбутівським» шрифтом «Українська держава». Державну печатку було надруковано на купюрі у 1000 карбованців, введену до обігу у листопаді 1918 р. Однак, відречення гетьмана звело нанівець затвердження розроблених гербів.

    Митець помер у 34 роки від висипного тифу у 1920 р. Похований на Байковому цвинтарі у Києві. Проте, за відносно короткий, але плідний період творчої діяльності Нарбуту вдалося розробити власний упізнаваний стиль, який базувався на українському зображувальному фольклорі, характерними рисами якого були зображення козака Мамая, візерунки українських килимів, набійок, різьбярства, розписної кераміки. Зі здобуттям Україною незалежності виникла необхідність у введенні державної грошової одиниці. Одним із перших розробників гривні був В. І. Лопата. Василь Іванович Лопата народився у с. Нова Басань Чернігівської області. Закінчивши школу, у 1955 р. вступив до Майнівського зоотехнічного технікуму. У 1970 р. В. І. Лопата – випускник Київського художнього інституту, а власне – книжкової майстерні В. Касіяна. Наступні два роки він навчався у творчих майстернях Академії мистецтв СРСР під керівництвом М. Дерегуса. Після переїзду у 1994 р. до США за станом здоров’я, проявився хист В. І. Лопати до літературної діяльності.

    З-поміж його відомих ілюстрацій до книг слід відзначити: І. Франко «Каменяр», «Слово о полку Ігоревім», Т. Шевченко «Кобзар», М. Гоголь «Тарас Бульба», «Життя та творчість Г. Сковороди», серії «Хресний шлях України» тощо.

    У колаборації з Б. Максимовим працював над розробкою грошової одиниці – гривні (1991 р.). Були зроблені ескізи до наступних купюр: 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 500 гривень. Цікавим фактом є те, що для 500-гривневої банкноти В. І. Лопата пропонував портрет Данила Галицького. На одному з варіантів цієї купюри на аверсі мало бути зображено портрет Г. Сковороди та на реверсі пейзаж Києво-Могилянської академії. Також В. І. Лопатою намальовано замок Любарта у Луцьку, який буде розміщено на реверсі 200-гривневої купюри, випущеної у 2001 р. Ним же була розроблена банкнота номіналом у 100 гривень, на аверсі якої був вміщений портрет Т. Шевченка, на реверсі– пейзаж Верховної Ради України. Банкнота не увійшла до обігу.

    З документами митців можна ознайомитися у читальному залі ЦДАМЛМ України. Зокрема, документи, що стосуються творчості та діяльності В. Г. Кричевського зберігаються у фондах діячів української культури: Петрицького А. Г. (Ф. 237), Чернова Л. І. (Ф. 338), Малицького Ф. М. (Ф. 890), Костирко П. Ф. (Ф. 1036), колекції екслібрисів Олексіїва Р. І.(Ф. 1138), Документів діячів літератури і мистецтва з відомчих архівів прокуратури, суду і органів КДБ УРСР (Ф. 1196) та Собкевича А. І. (Ф. 1256).

    Документи Г. І. Нарбута відклалися у фондах діячів української культури: Кочура Г. П. (Ф. 193), Калиниченко Л. П. (Ф. 241), Василько В. С. (Ф. 653), Української студії хронікально-документальних фільмів (Ф. 1009), Бугаєвича І. В. (Ф. 1149), колекції екслібрисів Олексіїва Р. І. (Ф. 1138), Горбачова Д. О. (Ф. 1174), Візира М. П. (Ф. 1360) та інших. Документи В. І. Лопати зможете знайти у фондах діячів української культури: Бедзика Д. І. (Ф. 278), Шевчука В. А. (Ф. 603), колекції екслібрисів Олексіїва Р. І. (Ф. 1138), Степовика Д. В. (Ф. 1290), Ханко В. М. (Ф. 1401) та інших.

    Запрошуємо дослідників українського державотворення та української культури до читального залу Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.





    __________________________

    Інформацію підготувала архівіст відділу використання інформації документів,канд. іст. наук Оксана Бублик.


    30 Липня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 80-річчя від дня народження українського поета, літературознавця та публіциста Миколи Костянтиновича Холодного (1939–2006), представляємо документи з його особового фонду (Ф. 1348), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Микола Холодний народився 31 липня 1939 р. у с. Карильському на Чернігівщині у селянській родині. Освіту здобував у Карильській (закінчив у 1954 р.), та у Ромоданівській (Полтавщина, 1961 р.) семирічних школах. Писав вірші з 1955 р. Перший вірш був опублікований у районній газеті «Радянська Коропщина». Брав активну участь у роботі сількорів Чернігівщини та Полтавщини, був членом Полтавського обласного літературного об’єднання.

    У 1961 р. став студентом філологічного факультету Київського університету, де навчався заочно, бо працював літконсультантом у газеті «Молодь України». У 1962–1965 рр. у творчих відрядженнях багато подорожував Західною Україною та Донбасом. Включився у правозахисний рух, очоливши літстудію «Січ». У творах виступав на захист прав сільської молоді, яка не мала паспортів і не могла виїхати з села. У 1964 р. взяв участь у відновленні забороненого Клубу творчої молоді «Сучасник» (Київ, 1960–1964 рр.), виступав із забороненими віршами. Підтримував зв’язки з І. Дзюбою, С. Параджановим, В. Стусом, А. Горською. З середини 1960-х рр. зазнавав переслідувань і залякувань. У 1965 р. був відрахований з 5 курсу університету за виступи на обговоренні роману А. Іщука «Вербівчани». Навчання завершив у Одеському університеті у 1968 р.

    У 1969 р. за збірку «Крик з могили», видану у Балтиморі, Парижі і Торонто, М. Холодний був висланий з Києва. Його твори не друкувались в Україні і були заборонені до прочитання. Проте поет продовжував брати участь в організації «симоненківських вечорів» літературно-політичного спрямування у вузах, приватних квартирах, художніх майстернях А. Горської. Разом з Григорієм Чубаєм входив до редколегії львівського самвидавного журналу «Скриня» (з 1971 р.). За прилюдне читання віршів відсидів 15 діб у Лук’янівській тюрмі, де оголосив голодування. У 1960–70-х рр. працював вчителем, науковим співробітником у різних установах.

    У 1972 р. заарештований за «антирадянську пропаганду» і звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі», а 7 липня 1972 р. у газеті «Літературна Україна» було опубліковано нібито написаний заарештованим поетом лист із визнанням своєї провини. М. Холодного було звільнено з посади інженера-меліоратора і вислано з Києва до Вінниці.

    У 1976 р. звільнений з Вінницького обласного краєзнавчого музею. У пошуках роботи переїхав до Остра. У 1984 р. М. Холодний звернувся до Р. Рейгана з проханням про політичний притулок. Був членом Національної Спілки письменників України, з 2002 р. – членом Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. Поет був більше відомий за кордоном, аніж на Батьківщині: американський бібліографічний інститут присудив М. Холодному звання «Людина року-99» із занесенням до міжнародного довідника «Видатні діячі ХХ сторіччя».

    Є автором поетичних збірок «Кобзар №3» (1969), «Крик з могили» (1969), «Сутеніє в душі» (1969), «Про душу в пісні та про пісню в душі» (1979), «Вишенька» (1986), «Дорога до матері» (1991), «Усмішка Джоконди» (1986), «Золоті ворота», поеми-симфонії «Махно» (1998–1999).

    Як літературознавець, відомий працями «Про душу в пісні та про пісню в душі» (1979), «Хто вбив Михайла Осадчого?» (1996), «Каменюк і Петрарка. Долі “внутрішньої еміграції”» (1997), «Мотиви смерті в українському мистецтві на порозі 70-х років».

    М. Холодний є автором статей на літературно-мистецькі і суспільно-політичні теми, опублікованих у 1960–90-х рр.: «Чи зустрічався Шевченко з Вересаєвим?», «Мощі чи живе тіло поезії?», «Ця мова велична і проста», «Виростуть сади», «На тракторі з рушниками», «Невдовзі після смерті Сталіна» та ін.

    25 років ім’я М. Холодного та його творчість перебували під забороною. Реабілітований у травні 1991 р. У 1993 р. уперше в Україні вийшла його збірка поезій «Дорога до матері», у 1995 р. – «Усмішка Джоконди», у 1997 – книга «Голгофа Михайла Осадчого», у 1997 р. – «Каменюк і Петрарка». В. Чорновіл, Є. Сверстюк, Ю. Мушкетик, І. Дзюба та ін. високо оцінювали громадську позицію поета та його творчість.

    Микола Холодний помер у середині лютого 2006 р. у м. Остер. Документи, що зібрані у фонді М. К. Холодного, були передані на постійне зберігання до ЦДАМЛМ України ним особисто у 1998–2002 рр. Вони охоплюють період з 1930-х рр. до 1999 р. Фонд налічує 379 од. зб. Основний масив документів складають: епістолярна спадщина митця; творчі матеріали (машинописи і рукописи поезій, літературознавчих праць, статей, виступів, стенограми інтерв’ю); матеріали до біографії М. Холодного (автобіографія, посвідчення, довідки, матеріали про переслідування, матеріали літературної і службової діяльності та інші особисті документи). Також представлені матеріали про фондоутворювача (статті, повідомлення, запрошення) та образотворчі матеріали (індивідуальні, групові фото, фото з колегами та у колі родини).

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду М. К. Холодного Ф.1348 (оп. 1), до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української мови, літератури та культури в цілому ознайомитись з документами у читальному залі


    https://csam.archives.gov.ua/ukr/informuemo_gromadskist/




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук,Ігор Резнік


    12 Липня

    Вітаємо з 80-річним ювілеєм українського артиста розмовного жанру, Героя України (2009), народного артиста України, лауреата Шевченківської премії (1993) Анатолія Несторовича Паламаренка! Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України пишається тим, що у скарбниці його фондів зберігаються документи, які висвітлюють життєвий та творчий шлях митця. Видатний майстер художнього слова неодноразово виступав у рамках заходів, організованих ЦДАМЛМ України, гостював у «Літературно-мистецьких Плютах», де радував глядачів своїми виступами.

    Детальніше

    Анатолій Паламаренко народився 12 липня 1939 р. у м. Макарові Київської області у родині колгоспників. У школі полюбляв читати вірші і гуморески, виступати на концертах. Після закінчення школи навчався у Білгород-Дністровському культурно-просвітницькому технікумі. Потім вступив до Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого, де навчався акторської майстерності у класі В. А. Неллі. Улюбленим предметом були заняття зі сценічної мови. Виконував драматичні та комедійні ролі на сцені учбового театру Інституту. Після закінчення інституту був направлений на роботу до Хмельницького обласного драматичного театру ім. Г. І. Петровського, у якому попрацював рік і повернувся до Києва. В 1962 р. на Республіканському конкурсі артистів-читців імені Тараса Шевченка був удостоєний звання лауреата. У 1964 р. був зарахований на посаду артиста розмовного жанру до Київської державної філармонії. Дебютував програмними композиціями «Фата Моргана» (за повістю М. Коцюбинського) та «Кайдашева сім’я» (за повістю І. Нечуя-Левицького»), у яких озвучив різним голосом усіх персонажів. До найбільш успішних виступів також належать композиції за творами «Ярмарок» Остапа Вишні, «Сон» Т. Шевченка, «Зачарована Десна» О. Довженка, «Вир» Г. Тютюнника, «Трубить Трубіж» Б. Олійника.

    Творчий доробок артиста включає сотні концертів у концертних залах, вузах, на заводах, виступи на Декадах і Днях української літератури і мистецтв у радянських республіках та за кордоном. У 1979 р. йому присвоєно звання Народного артиста УРСР.Особливе місце у творчості митця займає Шевченкіана: виступи з композиціями «Дума Кобзарева», «Сон», «Гайдамаки» стали важливими подіями в мистецькому житті України кінця ХХ століття. Також Анатолій Паламаренко займався озвучкою українських мультфільмів: «Три паньки хазяйнують» (1990), «Три паньки на ярмарку» (1991), «Лис Микита» (2005–2007).

    У 1993 р. Анатолій Паламаренко став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка, а в 2009 р. був удостоєний звання Героя України.

    Викладає курс сценічної мови у Національній музичній академії ім. П. Чайковського, читає лекції з предмету «Слово» студентам національних університетів ім. Т. Шевченка та М. Драгоманова.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників українського мистецтва ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.


    https://csam.archives.gov.ua/ukr/informuemo_gromadskist/














    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів, М. Н. Мойсик


    14 червня

    У рамках віртуального проєкту «АРХІВажлива СПРАВА» та до дня Конституції України представляємо документи про діяльність українського державного, політичного та військового діяча, Гетьмана Павла Петровича Скоропадського (1873–1945), що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України. Українська Держава, або Гетьманат (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) – яскрава сторінка в історії українського державотворення і конституціоналізму. Центральну роль у цих процесах відіграв Павло Скоропадський.

    Детальніше

    Майбутній лідер та ідеолог гетьманського руху народився 15 травня 1873 р. у родині офіцера Петра Скоропадського у німецькому місті Вісбадені, походив зі старовинного козацького старшинського роду (є нащадком брата гетьмана Івана Скоропадського). Зростав у родовому маєтку Тростянець у Чернігівській губернії. Навчався у Стародубській гімназії. У 1886–1893 рр. здобував військову освіту у Пажеському корпусі. У 1897 р. отримав звання поручника. Здібний молодий офіцер проявив себе на фронтах російсько-японської війни 1904–1905 рр. та дослужився до звання генерал-майора Імператорського полку Миколи ІІ. У роки Першої світової війни проявив себе як здібний командир кавалерійських частин. 22 січня 1917 р. генерал-лейтенант Павло Скоропадський очолив 34-й армійський корпус, який перебував на території України. У цей час він вперше познайомився з українським революційним рухом.

    У травні 1917 р. Всеукраїнський військовий з’їзд прийняв рішення про створення української національної армії і 34-й корпус було перетворено на 1-й український корпус. Після більшовицького перевороту у Петрограді у листопаді 1917 р. Павло Скоропадський визнав владу Центральної Ради та відбив наступ на Київ збільшовизованого 2-го гвардійського корпусу.

    З березня 1918 р. перебував в опозиції до Центральної Ради та створив партію військовиків і землеробів «Українська Громада». Після розгону німцями Центральної Ради 29 квітня 1918 р. Павло Скоропадський у Софійському соборі був проголошений Гетьманом Української Держави. За військової підтримки Німеччини Гетьман сконцентрувався на внутрішній політиці, одним із найважливіших напрямів діяльності було законотворення. При створенні правової системи гетьманська адміністрація пішла шляхом рецепції тих нормативних актів колишніх режимів, які не суперечили соціально-економічним і політичним інтересам Української Держави. Так, 16 травня 1918 р. видано циркуляр «Про закони, циркуляри і розпорядження Російського уряду і Центральної ради», за якими всі акти законодавства, «якщо вони не скасовані Урядом Української Держави», зберігають свою чинність. Правові основи існування Української Держави були закріплені впродовж 1918 р. у комплексі нормативно-правових актів, які виконували функцію Конституції Української Держави.

    У Гетьманській «Грамоті до всього українського народу» від 29 квітня 1918 р. (автор проєкту – дипломат О. О. Палтов) Павло Скоропадський проголосив себе Гетьманом усієї України. Управління Українською Державою мало здійснюватися через посередництво уряду – «Кабінету Міністрів», членів якого призначав Гетьман. Проголошувалася підготовка до виборів в український парламент (Сейм), відновлювалися права приватної власності та економічні свободи. Грамоти були офіційними актами державної влади, що видавалися від імені Гетьмана та закріплювали політичні зміни в державі (грамоти від 29 жовтня та 14 листопада 1918 р. декларували новий внутрішній і зовнішньополітичний курс).

    «Закони про тимчасовий державний устрій» від 29 квітня 1918 р., написані О. Палтовим за зразком «Основных государственных законов Российской империи» (1906 р.), остаточно закріпили підвалини Української Держави. Документ містить 7 розділів та 44 статті. Гетьман ставав головою Української Держави, керівником виконавчої і законодавчої влади, верховним головнокомандувачем Збройними силами. Він мав право схвалювати або відхиляти законопроекти, призначати і звільняти отамана Ради Міністрів та міністрів, контролювати зовнішню та податкову політику, вводити воєнний стан та надавати амністію. Рада Міністрів і члени уряду координували діяльність окремих відомств. Міністри та держслужбовці відповідали перед Гетьманом за стан державного управління. Генеральний суд ставав вищим судовим і правоохоронним органом. Його голова і члени призначалися Гетьманом. Державний устрій України мав бути визначений Сеймом України. Павло Скоропадський з метою збереження традицій проголосив себе гетьманом, а не королем, та декларував тимчасовий характер гетьманської влади.

    2 червня 1918 р. прийнятий Закон «Про порядок складання законопроектів, внесення їх до Ради Міністрів, обговорення, затвердження їх та про форму і порядок оголошення законів». Він встановлював компетенцію Ради Міністрів у процесі законотворчості. Цікаво, що до червня 1918 р. в Україні взагалі не існувало спеціальної процедури законотворчості. Її розробили і застосовували саме в часи Української Держави.

    2 липня 1918 р. Гетьман затвердив Закон про громадянство Української Держави. Під українським громадянством розумілася «державно-правова приналежність людини до Української держави, що надає права й обов’язки українського громадянина» (ст. І). Закон забороняв подвійне громадянство.

    Всього керівництво Української Держави ухвалило понад 500 нормативних актів (про сенат, адміністративний устрій, місцеві вибори тощо), в тому числі й новий виборчий закон про вибори до Сейму, які планувалося провести у 251 виборчому окрузі 15 лютого 1919 р. Серед новацій було й прийняття першого державного Бюджету як узагальненого кошторису. Гетьман схвалив його у червні 1918 р. у «Правилах про порядок розгляду Державного бюджету й фінансових кошторисів на 1918 рік».

    Павло Скоропадський також ініціював розробку проектів державних символів Української Держави. До роботи в спеціальній комісії залучив Георгія Нарбута, котрий запропонував Державний Герб – «зображення козака з мушкетом на плечі..., у верхній частині якого розміщено Володимирський тризуб. Навколо... буяв рослинний орнамент, виконаний у стилі козацького бароко». Запрошуємо дослідників і шанувальників української історії ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.


    https://csam.archives.gov.ua/ukr/informuemo_gromadskist/




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук, Ігор Резнік


    14 червня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 105-річчя від дня народження українського поета та перекладача Миколи Олександровича Упеника (1914–1994), представляємо документи з його особового фонду (Ф. 937), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Микола Упеник народився 14 червня 1914 р. у слободі Платове-Іванівка , Ростовської області в родині робітника. Освіту здобував у Фабрично-заводській семирічці при заводі в Луганську. Працював на верстатобудівному заводі складальником і слюсарем. У 1938 р. закінчив Літературний інститут імені О. М. Горького, у 1940 р. – Ворошиловградський педагогічний інститут (нині – Луганський національний університет імені Тараса Шевченка). Працював у редакції газети «Луганська правда». У роки Другої світової був на фронті.

    Після війни працював заступником головного редактора газети «Радянське мистецтво» та журналу «Всесвіт». Був редактором газети – «Культура і життя»).

    Першу збірку поезій «Лірика» Микола Упеник видав у 1935 р. Інші відомі збірки поета: «Поезії» (1946), «Краснодонський зошит» (1947), «Слово про вічну дружбу» (1949), «Українська поема» (1950), «Вітчизна миру» (1951), Пісні з дороги» (1964), «Поезії» (1967), «Земні орбіти» (1968), «Цим живу» (1971), «Багряне листя» (1974) та ін. Серед творів поета зустрічаються як романтичні вірші, так і вірші, присвячені шахтарській праці. Писав й поезії для дітей (наприклад, «Про Донбас: Билиця для дітей» (1989).

    Митець також є автором сценаріїв документальних фільмів «Серця молодих» (1957) й «Україна 1960» (1960).

    Микола Олександрович Упеник помер 11 вересня 1994 р. у м. Києві, похований на Байковому кладовищі.

    Документи, що зібрані у фонді М. О. Упеника, були передані на постійне зберігання до ЦДАМЛМ України дружиною Р. О. Упеник у 1996 р. Вони охоплюють період з 1929 р. до 1994 р. Фонд налічує 265 од. зб. Основний масив документів складають творчі матеріали (машинописи і рукописи поезій, клавіри пісень на слова М. Упеника, переклади віршів з іноземних мов на українську, статті, нариси, стенограми інтерв’ю); образотворчі матеріали (портретні, групові фотографії, фото у колі родини); матеріали про фондоутворювача (статті, повідомення, відгуки на його твори); епістолярна спадщина (листи, телеграми, вітальні листівки до М. Упеника від колег, установ і організацій). Також представлені матеріали до біографії фондоутворювача (автобіографія, членські квитки і посвідчення особи, записні книжки, дипломи, грамоти, подяки тощо).

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду М. О. Упеника Ф.937 ( оп.1 ), ( оп.2 ) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української мови, літератури та культури вцілому ознайомитись з документами у читальному залі


    https://csam.archives.gov.ua/ukr/informuemo_gromadskist/




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук, Ігор Резнік


    31 Травня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 100-річчя від дня народження українського літературознавця, історика, археолога, перекладача, бібліографа Махновця Леоніда Єфремовича (1919–1993), представляємо документи з його особового фонду, що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Махновець Леонід Єфремович (літературний псевдонім Леонід Озерний) народився 31 травня 1919 р. в селі Озера (Озерна) на Київщині. Його батько працював рахівником, а мати – вчителькою початкових класів. Хлопець розпочав навчання у рідному селі, однак його довелося перервати зимою 1929 р. Батька примусово відправили у Біломорканал, а всю родину – на Північ. Згодом їм вдалося втекти до Ленінграда, а звідти – на Південь.

    Завершувати шкільну освіту Леонід приїхав до Києва. Після закінчення школи хлопець стає студентом українського відділення філологічного факультету Київського університету. Навчання давалося легко, проте, деякі вчителі свідомо занижували Леоніду оцінки через його небажання вступати до комсомолу. Навчання перервала війна. Потрапивши в евакуацію, Леонід працював ремонтником на залізниці. З кінця 1943 р. і до жовтня 1945 р. перебував у діючій армії. З фронтом дійшов до Чехословаччини, був поранений.

    З мобілізацією він повертається до навчання і успішно завершує його у 1947 р. З квітня по серпень того ж року працює викладачем у Ржищівському педагогічному училищі, а у вересні вступає до аспірантури Інституту літератури АН УРСР. Після її закінчення у 1950 р. був прийнятий на роботу в цьому ж закладі, проте його невдовзі було звільнено через втручання КДБ.

    З жовтня 1950 р. до листопада 1955 р. працює старшим науковим співробітником, завідуючим відділом Державного музею Т. Г. Шевченка АН УРСР. В 1951 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Іван Франко як дослідник оригінальної української літератури 16-18 ст.». В листопаді 1955 р. Леонід Єфремович працює в Інституті літератури АН УРСР. Він став автором книг «Гумор і сатира української прози 16-18 ст.» (1964 р.) та «Григорій Сковорода. Біографія.» (1972 р.). Також досліджував давню українську літературу, творчість Кобзаря, Григорія Сковороди, Івана Франка та ін. Був співавтором багатотомного видання «Історія української літератури» (1967 р.). Також уклав бібліографічний словник «Українські письменники» (1960 р.), упорядкував кілька видань пам’яток української літератури «Давній український гумор і сатира» (1959 р.), «Українські інтермедії 17-18 ст.» (1960 р.), «Слово о полку Ігоревім» та його поетичні переспіви і переклади (1967 р.). У 1965 р. захистив докторську дисертацію на тему «Сатира і гумор української прози 16-18 ст.».

    Незважаючи на те, що роботи Леоніда Махновця були відомими, а сам автор – шанованим науковцем, якого неодноразово запрошували працювати в Гарвардському університеті, він не пройшов конкурс в Інституті літератури АН УРСР і був звільнений з роботи. В 1975 р. Леоніду вдалося влаштуватися на роботу в Інституті археології АН УРСР, де він і працював до виходу на пенсію.

    Понад 30 років Леонід Махновець присвятив науковій роботі. Він написав декілька сотень статей та ґрунтовних досліджень з давньої та сучасної української літератури. У 1989 р. ним був здійснений переклад з давньоруської на сучасну українську мову «Літопису руського», зробленого з тексту Іпатіївського літописного кодексу 14 ст. Науковець провів величезну роботу з уточнення хронології подій та генеалогії персонажів. Склав цінні покажчики київських князів та митрополитів як для фахівців, так і для широкого кола читачів. «Літопис руський» в українській науці по праву вважається енциклопедією Київської Русі від найдавніших часів до кінця 13 ст. За цю працю Леонід Єфремович було присуджено Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1990 р.). По завершенні роботи над «Літописом руським» Л. Махновець повернувся до «Слова о полку Ігоревім». 1989 р. виходить друком видання «Про автора “Слова о полку Ігоревім”».

    Автор починає працювати над новою книжкою «Ватра з глибини віків», в якій вперше здійснив переклад Києво-Печерського Патерика. Проте, слабке здоров’я не дозволило науковцю працювати в повну силу. Помер вчений 19 січня 1993 р. Похований на Байковому кладовищі поруч зі своїм товаришем М. О. Лукашем.

    До архіву-музею документальні матеріали почали надходити з 1992 до 2002 рр. від самого науковця та його дружини Г. С. Соколовської. Серед творчих матеріалів – наукові дослідження про творчість І. Я. Франка та Г. С. Сковороди; праці на тему давньої української літератури; ряд статей з літературознавства; рецензії, чорновий варіант перекладу з давньоруської мови «Літопису руського» та ін. Розділ листування представлений, зокрема, листами О. Т. Гончара, М. П. Бажана, О. І. Білецького та інших осіб до фондоутворювача. Серед біографічних матеріалів знаходимо особисті документи, матеріали наукової, службової та громадської діяльності. Образотворчі матеріали відображені індивідуальними та груповими світлинами науковця. У фонді також містяться деякі документи Г. С. Соколовської, зокрема, записи щоденникового характеру, листи до неї від В. К. Малика та редакційно-видавничої ради АН УРСР та ін.

    Документи, що висвітлюють життєвий та науковий шлях Махновця Л. Є. також зберігаються у фондах діячів української культури: Стеценка Л. Ф. (Ф.79); Шелюбського М. Х. (Ф.354); Косарика-Коваленка Д. М. (Ф. 513); Спілки письменників України (Ф.590); Барабаша Ю. Я. (Ф.842); Мисника П. Д. (Ф.1055) та у інших фондах.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду Л. Є. Махновця (Ф. 1198, оп.1.) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української мови, літератури та культури вцілому ознайомитись з документами у читальному залі


    https://csam.archives.gov.ua/ukr/informuemo_gromadskist/




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів, М. Н. Мойсик


    14 Травня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 170-річчя від дня народження українського письменника та драматурга Панаса Мирного (1849–1920), представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Панас Мирний (справжнє ім’я Панас Якович Рудченко) народився 13 травня 1849 в родині бухгалтера повітового казначейства в Миргороді що на Полтавщині.

    У 1858–1862 рр. навчався в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі. Працювати почав з 14-літнього віку. У 1863 р. Панас вступає на чиновницьку службу в Гадяцькому повітовому суді. 1864 р. переходить у повітове казначейство помічником бухгалтера, а згодом займає подібну посаду в Миргородському казначействі.

    На 1860-ті рр. припадають його перші спроби літературної творчості та фольклорної діяльності. Зібрані Панасом фольклорні матеріали згодом опублікував його старший брат Іван Білик у збірках «Народные южнорусские сказки» (1869 р.) та «Чумацкие народные песни» (1874 р.). З 1871 р. Панас жив і працював у Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті. Зразкове виконання службових обов’язків дозволило йому досягнути високого чину дійсного статського радника. Однак творчу натуру Панаса не приваблювала чиновницька кар’єра і він почав пробувати свої сили на літературній ниві. Прикладом для наслідування був брат, який вже з початку 1860-х рр. публікував свої фольклорні матеріали в «Полтавских губернских ведомостях», друкувався в журналі «Основа», а згодом видав окремі збірки казок і пісень, виступав у львівському журналі «Правда» з критичними статтями.

    Літературна творчість стає справжньою розрадою Панаса і він з натхненням написав свої перші твори–вірш «Україні» та оповідання «Лихий попутав». Письменник підписався іменем Панас Мирний. Твори вийшли друком за кордоном у 1872 р. у журналі «Правда». У 1870–1880-х рр. письменник продовжує активну творчу діяльність. З огляду на цензурні переслідування українського слова в Російській імперії друкувались за кордоном.

    У 1874 р. в журналі «Правда» були надруковані нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» та оповідання «П’яниця». У 1875 р. в співавторстві з братом було завершено роботу над романом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» і подано до цензури, але у зв’язку з Емським указом в Російській імперії цей твір не був опублікований і вперше з’являється у Женеві у 1880 р. У 1877 р. також у Женеві надруковано повість «Лихі люди».

    Лише в середині 1880-х рр. твори Панаса Мирного починають друкуватися на Наддніпрянщині: на сторінках альманаху «Рада», публікуються перші дві частини роману «Повія» та два оповідання з циклу «Як ведеться, так і живеться». У 1886 р. в Києві виходить збірник творів «Збираниця з рідного поля» та комедія «Перемудрив». Разом із тим, його твори «Лови», «Казка про Правду та Кривду», «Лимерівна», переспів «Дума про військо Ігореве» друкуються в західноукраїнських збірниках та журналах.

    Панас Мирний активно займався громадською діяльністю. З 1875 р. брав участь у нелегальній роботі революційного гуртка «Унія», який був заснований у Полтаві. Як член комісії міської думи він бере активну участь у спорудженні пам’ятника ІвануКотляревському в Полтаві. Особливо посилюється громадська діяльність Панаса Мирного напередодні і в період першої російської революції. Він виступає з відозвами, в яких закликає до боротьби за свободу й рівні права жінок. Тісно співпрацює з журналом «Рідний край», який 1905 р. почав видаватися в Полтаві. 1914 р. став роком заборони вшанування пам’яті Кобзаря. Письменник у своїй відозві висловив протест і невдоволення політикою російської влади. З цих причин з 1915 р. поліція почала активний пошук «політично підозрілої особи» Панаса Мирного. Письменник змушений був конспіруватися, тому його персона для широких мас читачів та для офіційної влади була невідомою. Після 1917 року Панас Мирний, незважаючи на свій похилий вік та тогочасну фінансову та економічну скруту, працював у Полтавському губфінвідділі. Помер Панас Мирний 28 січня 1920 р. Похований у Полтаві. Документи, що стосуються творчості та діяльності письменника зберігаються у фондах діячів української культури: Шульманської О. М. (Ф. 39); Руліна П. І. (Ф. 90); Плевако М. А. (Ф. 271); Тичини П. Г.(Ф. 464); Косарика Д. М. (Ф. 513); Герасименка В. Я. (Ф.1134); Грипича В. Г. (Ф. 1387) та інших.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української літератури та української культури вцілому ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.


    https://csam.archives.gov.ua/ukr/informuemo_gromadskist/




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів, М. Н. Мойсик


    8 травня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та на виконання Указу Президента України від 3 квітня 2019 року №99/2019 «Про відзначення у 2019 році Дня памяті та примирення, Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні та 75-річниці вигнання нацистських окупантів» ЦДАМЛМ України публікує підбірку документів, пов’язаних з участю Українського народу у Другій світовій війні «Українські митці на фронтах Другої світової». Запрошуємо дослідників і шанувальників українського мистецтва ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України

    Інформацію підготували науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік та провідний архівіст відділу використання інформації документів Марія Мойсик

    Детальніше




    3 травня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 130-річчя від дня народження української оперної співачки, педагога, Народного артиста УРСР (1969) Марії Едуардівни Донець-Тессейр (1889–1974) представляємо документи з особового фонду (ф. 122), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Марія Донець-Тессейр народилася 4 травня 1889 р. у м. Києві у родині педагога. Освіту здобувала у підготовчому класі Київської Міністерської (Ольгинської) жіночої гімназії та у Київській Фундуклеївській жіночій гімназії. Навчалась вокалу у Варшавському музичному училищі у співака О. П. Мишуги, а потім – у Віденській Академії музики і виконавської майстерності (1909–1911 рр.) та Міланській консерваторії (1912–1915 рр).

    Співачка мала чудове колоратурне сопрано. Дебютувала в Італії у 1914 р. у операх Г. Доніцетті «Дон Паскуале» і «Любовний напій», а в Києві – у 1915 р. в опері П. Чайковського «Пікова дама». У 1916 р. вона продовжила виступи на сцені Київського театру опери і балету, яку полишила аж 1948 р. у зв’язку з переходом до викладацької діяльності. У 1922–1923 рр. співала у Житомирській опері, у 1923–1924 рр. – у Свердловській опері.

    За роки вокальної кар’єри вона створила десятки чудових жіночих образів, найвідомішими з яких є партії Оксани («Запорожець за Дунаєм»), Джільди («Ріголетто»), Панночки («Утоплена»), Царівни Лебідь («Казка про царя Салтана»), Марильці («Тарас Бульба»), Оксани («Різдвяна ніч»), Розіни («Севільський цирульник»), Віолетти («Травіта»), Маргарити («Фауст»). Найкраще підкреслює вокальні таланти М. Е. Донець-Тессейр та її здатність до перевтілення на сцені роль у опері-трагедії Лео Деліба «Лакме», яка була у 1920-30-х рр. дуже популярна в Європі і ставилася більше 1000 разів. Співачка блискуче зіграла юну індійську жрицю Лакме та переконливо відтворила трагічну історію її кохання.

    З 1935 р. працювала викладачем Київській консерваторії, з 1946 р. – доцентом, з 1953 р. – професором. Мешкала у будинку письменників Роліт. Марія Донець-Тессейр стала авторкою десятків наукових статей та методичних рекомендацій з теорії музики та питань викладання вокалу. У 1950–60-х рр. регулярно проводила відкриті уроки вокалу, семінари з питань вокального виховання, брала участь у Всесоюзних нарадах і Декадах мистецтва, де детально розповідала про свій досвід виховання ліричних і колоратурних сопрано. Виховала ціле покоління оперних співаків, серед яких М. Міщенко, Р. Колесник, Н. Куделя, В. Вотріна, Є. Мірошниченко, С. Чуйко, І. Масленікова та ін. У 1969 р. співачці було присуджене почесне звання Народної артистки УРСР.

    Життя Марії Донець-Тессейр обірвалося 15 грудня 1974 р. у м. Києві. Співачка похована на Звіринецькому кладовищі.

    Документи, зібрані у фонді М. Е. Донець-Тессейр, були передані на постійне зберігання до ЦДАМЛМ України нею особисто 11 серпня 1968 р. Вони охоплюють період з 1842 р. до 1989 р. Фонд налічує 2 описи на 435 од. зб. Основний масив документів складають творчі матеріали (машинописи методичних статей, нарисів з теорії музики, рецензії, відгуки, виступи на конференціях), матеріали до біографії фондоутворювача (спогади, записні книжки і нотатки за 1949–1964 рр., атестат, квитки, посвідчення, дипломи, грамоти, вітання, заповіт) та епістолярна спадщина. У невеликій кількості представлені образотворчі матеріали (індивідуальні та групові фото в житті, фото в ролях) та афіші опер за участю співачки.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відскановані описи особового фонду М. Е. Донець-Тессейр (Ф. 122, оп.1.), (Ф. 122, оп.2.) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української музики ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України


    https://csam.archives.gov.ua/ukr/informuemo_gromadskist/




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук,Ігор Резнік


    23 Квітня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 105-річниці від дня народження українського поета та перекладача Олекси Миколайовича Новицького (1914–1992), представляємо документи з його особового фонду (Ф. 1181), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України. Олекса Миколайович Новицький народився 20 квітня 1914 р. у с. Пії Сквирського району Київської області в селянській родині. Вірші хлопець почав писати у шкільні роки. Освіту отримав у педагогічному технікумі ім. Бориса Грінченка, який в ті часи був відділом Київського університету. Після закінчення технікуму працював вчителем у селах Гатне та Білогородка.

    Детальніше

    У 1932-1940 рр. працював у редакціях газет «Вісті» та «Київська правда», а також у часописах «Вітчизна» та «Україна». Поет був учасником Другої Світової війни. По закінченню війни він деякий час працював секретарем Павла Тичини і продовжував вести перекладацьку діяльність. Широко відомі його художні переклади творів з різних мов світу: грузинської, татарської, чуваської, албанської, англійської, грецької, іспанської, італійської, польської, китайської та багатьох інших.

    Враження воєнних років лягли в основу багатьох віршів та пісень, які увійшли до збірки «Україна сонячна моя» з передмовою В. Сосюри (1966 р.).

    Поезії Олекси Миколайовича друкувалися в численних альманахах, збірках та журналах. Про творчість поета писали багато діячів української культури: П. Г. Тичина, М. Т. Рильський, М. П. Бажан, П. І. Майборода та ін.

    Під головуванням Олекси Миколайовича часто відбувалися засідання секції художнього перекладу у Спілці письменників, зокрема, обговорення перекладу Бориса Тена «Одиссеї» Гомера під час підготовки до друку.

    Значну частину свого життя поет присвятив творчості Кобзаря, написавши низку поетичних творів: «Голос Кобзаря» (1942 р.), «Здрастуй, земле Тарасова!» (1944 р.), «Пам'ятник в Канаді» (1956 р.), «Шевченко і Олдрідж» (1957 р. ), «Сеспель перекладає „Катерину“» (1960 р.), «Слався, великий Кобзарю» (1964 р.) та ін. Олекса Новицький упорядкував двотомну антологію «Поезія грузинського народу» (1961 р., у співавт.), антологію молодої поезії «Райдужними мостами» (1968 р.), «Сонячне гроно» (1970 р.), «Голоси Азербайджану» (1981 р.) та ін. видання; виступив редактором кількох збірників перекладів.

    Олекса Новицький був відомим і як поет-пісняр. Ним написано багато пісень у співавторстві з відомими українськими композиторами – К. Данькевичем, С. Козаком, С. Людкевичем, Л. Ревуцьким та ін. Поет став автором тексту пісень до кінофільмів: «Голубі дороги» (1947 р.), «Калиновий гай», «Доля Марини» (1953 р.), «Народжені бурею» (1957 р.), «Киянка», «Спадкоємці» (1960 р.), «Між добрими людьми» (1962 р.).

    Помер 26 червня 1992 року в Києві.

    Документальні матеріали поета до Архіву-музею передавала його невістка І. В. Новицька у 1992-1993 рр. З-поміж творчих матеріалів зберігаються: поетичні збірки, окремі вірші, сценарії, нариси, виступи поета та рецензії на його твори інших письменників. Значний масив документів відображає перекладацьку роботу – переклади прозових, драматичних та поетичних творів, які систематизовані за абеткою мов. Цікавими для вивчення є зошити з віршами, написані поетом та перекладені ним з інших мов. Окремим розділом подана епістолярна спадщина. Матеріали до біографії представлені документами службової, громадської та літературної діяльності. Образотворчі матеріали відображені індивідуальними та груповими світлинами. Цікавим є розділ, що вміщує в себе підбірку відомостей про родину Косачів.

    Документи, що стосуються діяльності та творчості поета зберігаються також у фондах діячів української культури: Кауфмана Л. С. (Ф. 4); Смілянськго Л. І. (Ф. 21); Малишка А. С. (Ф. 22); Козланюка П. С.(Ф. 86); Козака Є. Т. (Ф.166); Ільченка О. Є. (Ф.197); Бажана М. П. (Ф. 535) та багатьох інших.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду О. М. Новицького (Ф. 1181, оп.1.) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української літератури та української культури в цілому ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.


    https://csam.archives.gov.ua/ukr/informuemo_gromadskist/




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів, М. Н. Мойсик


    2 Квітня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 210-річчя від дня народження українського письменника і драматурга Миколи Васильовича Гоголя (справжнє прізвище Яновський) (1809–1852) представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Микола Гоголь народився 1 квітня 1809 р. у с. Великі Сорочинці на Полтавщині у родині письменника, драматурга і поміщика В. П. Гоголя. Втратив батька у віці 15 років. Виховувався переважно бабусею Тетяною Семенівною, яка привила йому любов до української мовно-музичної культури.

    Освіту Микола Гоголь здобував у Полтавському повітовому училищі (1818–1819 рр.) та в Ніжинській гімназії вищих наук (1821–1828 рр.). Під час навчання найбільше зацікавився усною народною творчістю і мріяв стати письменником.

    У 1828 р. Микола Гоголь переїхав до Петербурга, де працював чиновником Департаменту уділів. У 1834 р. призначений ад’юнктом по кафедрі історії Санкт-Петербурзького Імператорського університету, а у 1835 р. очолив кафедру. У середині 1830-х рр. припинив педагогічну діяльність і зайнявся драматургією.

    У червні 1836 р. виїхав за кордон, де з перервами прожив 10 років (у Німеччині, Швейцарії, Франції, Італії). Саме в Італії ним була завершена робота над поемою «Мертві душі».

    Літературно-драматичною творчістю Микола Гоголь почав займатися рано. Зокрема, під час навчання у Ніжинській гімназії у 1820-х роках був актором і режисером-постановником вистав. У Ніжині видавав у місцевих журналах і альманахах свої перші вірші («Італія», «Дві рибки», «Новосілля» та ін.).

    Микола Гоголь вважається одним з основоположників реалізму в літературі і засновником соціально-критичного («гоголівського») напряму у прозі і драмі.

    Першими творами, опублікованими письменником після переїзду до Петербурга, стали поема «Ганс Кюхельгартен» (1829) і повісті «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», «Сорочинський ярмарок», «Травнева ніч» (1829) (з яких розпочався цикл «Вечори на хуторі біля Диканьки»). Ці романтичні твори були насичені усною народною творчістю. У 1831 р. опубліковано уривок незавершеного історичного роману «Гетьман».

    З виходом у 1835 р. збірок «Арабески» (містила науково-популярні статті з історії мистецтва, напр. «Малоросійські пісні»), «Петербурзькі повісті» («Невський проспект», «Портрет», «Записки божевільного», «Ніс») та збірки у 2 томах «Миргород» (включала повісті «Старосвітські поміщики», «Тарас Бульба», «Вій») до Миколи Гоголя прийшла літературна слава.

    Рубіжною подією в творчості Миколи Гоголя став вихід п’єси «Ревізор» (1836), написаної у жанрі соціальної комедії. Вона викликала у суспільстві фурор, оскільки з небаченою силою і прямотою висміювала тогочасні суспільні проблеми.

    У 1842 р. опубліковано перший том поеми «Мертві душі» та перероблений варіант історичного роману «Тарас Бульба». Після 1848 р. Микола Гоголь посилено працював над другим томом «Мертвих душ», рукопис якого спалив незадовго до своєї смерті. Життя Миколи Гоголя обірвалося 4 березня 1852 р.

    Основний масив документів, що висвітлюють життя і творчість М. В. Гоголя складають творчі матеріали (інсценізації його прозових та драматичних творів, портрети письменника, ілюстрації до творів), статті літературознавців про нього та документи на вшанування його пам’яті. У невеликій кількості представлені матеріали про письменника та його епістолярна спадщина. Також у Фонді друкованих видань ЦДАМЛМ України зберігається унікальна колекція творів М. В. Гоголя, у тому числі «Повне зібрання творів у 8 томах», видане у XIX ст.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української літератури ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України


    https://csam.archives.gov.ua/ukr/informuemo_gromadskist/




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік


    Березень
    21 Березня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 90-річчя від дня народження Героя України (2009 р.), українського письменника Юрія Михайловича Мушкетика (1929 р.н.), представляємо документи з його особового фонду(Ф. 621), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Юрій Михайлович Мушкетик народився 21 березня 1929 р. в с. Вертіївка Ніжинського району на Чернігівщині. Батько письменника був учителем у сільській школі, а мати вела активну громадську діяльність. Дитинство хлопця прийшлося на роки Другої світової війни. Батько пішов на фронт, а мати з двома синами вирушила в евакуацію, але швидке переміщення фронту на схід змусило родину повернутись у рідне село. Юрій зміг продовжити навчання в школі лише після визволення України.

    Протягом 1948-1953 pp. Юрій навчався на філологічному факультеті Київського університету і потім ще три роки в аспірантурі при кафедрі української літератури. Творчу діяльність Юрій розпочав навчаючись на другому курсі університету. Глибоке вивчення історії рідного краю і фольклорних джерел надихнуло його на написання повісті «Семен Палій», в якій центральне місце посідає людина, її значення у світі та у долі людства. Повість була опублікована 1954 р. Згодом письменник суттєво доробив повість, новий варіант якої вийшов у 1979 р. у двотомному зібранні творів. Наступним великим твором Ю. Мушкетика став історичний роман «Гайдамаки», який побачив світ 1957 p.

    З 1956 р. письменник протягом 20 років працює відповідальним секретарем у редакції журналу «Дніпро», а згодом і головним редактором. Висвітлюючи образ сучасника, письменник змальовував внутрішній світ людини. Його першим твором у цьому контексті став роман «Серце і камінь», надрукований у 1962 р. Подальші твори – роман «Крапля крові» (1964 p.), збірка новел «Зеленеє жито» (1965 p.), повість «День пролітає над нами» (1967 р.), «Останній острів» (1969 p.) затвердили основну лінію творчості письменника. Новим етапом у розвитку таланту Ю. Мушкетика стали романи й повісті періоду 1970-1980-х рр.: «Жорстоке милосердя» (1973 p.), «Біла тінь» (1977 p.), «Смерть Сократа», «Біль», «Суд над Сенекою» (1978 р.), «Позиція» (1979 р.), «Вернися в дім свій» (1981р.), «Віхола» (1982 p.), «Рубіж» (1984 p.), «Обвал», «Жовтий цвіт кульбаби», «Сльоза Офелії» (1985 p.) та ін.

    У 1980 р. за роман «Позиція» Ю. Мушкетик був удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Того ж року письменника обирають першим секретарем правління Київської організації Спілки письменників України. У 1986–2001 рр. письменник очолював Національну Спілку письменників України.

    За роки творчої діяльності Юрій Мушкетик опублікував більше десяти романів, низку повістей і збірок оповідань, які відбивають історичний розвиток держави і роль особистості в ньому. Письменник нагороджений відзнакою «Золотий письменник України» (2012 р.), медаллю «Івана Мазепи» (2016 р.) та медаллю «Олександра Довженка» (2018 р.) за визначний внесок в розвиток української літератури. Документальні матеріали до Архіву-музею письменник особисто почав передавати у 1975-1985 рр. Його особовий фонд включає: творчі матеріали – автографи романів та повістей; біографічні документи – посвідчення та видавничі договори; матеріалами про фондоутворювача – рецензії на твори; образотворчі матеріали – індивідуальні та групові фотографії.

    Документи, що стосуються діяльності та творчості письменника зберігаються також у фондах інших діячів української культури: В. В. Канівця (Ф. 180); Д. Д. Копиці (Ф. 379); Ю. О. Івакіна (Ф. 625); П. Д. Мисника (Ф. 1055) та багатьох інших

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду Ю. М. Мушкетика(Ф. 621, оп.1) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української літератури та української культури вцілому ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів, М. Н. Мойсик


    15 Березня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 100-річчя від дня народження українського письменника, драматурга, лауреата Шевченківської премії (1977) Олексія Федотовича Коломійця (псевд. Олекса Коломієць) (1919–1994) представляємо документи з особового фонду (ф. 720), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Олексій Коломієць народився 17 березня 1919 р. у с. Харківці на Полтавщині у родині бідного селянина. Освіту здобував у сільській семирічній школі, на робітфаку при Харківському інституті радянської торгівлі (1935–1938 рр.) та на історичному факультеті Харківського університету (1938–1941 рр.).

    З початком війни добровольцем пішов на фронт. Після демобілізації займався викладацькою діяльністю. У 1950–1953 рр. був головним редактором газети «Молодь України», у 1953–1960 рр. – журналу «Зміна». У 1960–80-х рр. займався написанням драматичних творів і став автором понад 20 п’єс. У 1987 р. був одним з фундаторів Українського фонду культури.

    Олексій Коломієць почав друкуватись досить пізно – перша його збірка новел «Біла криниця» вийшла у 1960 р. У якості драматурга дебютував комедією «Фараони» (1959). У наступні 20 років створив низку драматичних творів, які були інсценізовані у 70-ти театрах України: памфлет «Дванадцята година (1961), драму «Де ж твоє сонце?» (1963), драматичну дилогію «Планета Сперанта» (1965), п’єси «Спасибі тобі, моє кохання» (1966), «Горлиця» (1970), «Одісея в сім днів» (1972), «Кравцов» (1975), «Срібна павутина» (1977).

    У 1973 р. видав повість «Голубі олені», за яку у 1977 р. був удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. У 1978 р. створив драму «Дикий ангел», яка була поставлена у Київському театрі ім. І. Франка і у 1980 р. відзначена Державною премією СРСР. Автор писав п’єси й на історичну тематику: «Запорізька Січ» (1971) та «Град князя Кия» (1981).

    Олексій Федотович Коломієць помер 24 листопада 1994 р. у м. Києві, похований у с. Харківці.

    Документи, що зібрані у фонді О. Ф. Коломійця, були передані на постійне зберігання до ЦДАМЛМ України дружиною Л. О. Коломієць у 1995 р. Вони охоплюють період з 1930-х рр. до 1994 р. Фонд налічує 365 од. зб. Основний масив документів складають творчі матеріали (машинописи і рукописи драматичних творів), матеріали до біографії фондоутворювача (посвідчення, дипломи, грамоти, вітання тощо) та образотворчі матеріали (індивідуальні, групові фотографії, фото у колі родини, фото сцен з вистав за мотивами п’єс драматурга). Також представлені матеріали про фондоутворювача та його епістолярна спадщина.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відскановані описи особового фонду О. Ф. Коломійця (Ф. 720, оп.1,оп.2), до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української літератури ознайомитись з документами у читальному залі ЦДАМЛМ України.

    http://csam.archives.gov.ua/ukr/informuemo_gromadskist/




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік


    Лютий
    20 Лютого

    У рамках проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 130-річчя від дня народження українського композитора та педагога Лева Миколайовича Ревуцького (1889–1977), представляємо документи з його особового фонду, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Лев Миколайович Ревуцький народився 20 лютого 1889 р. в с. Іржавець Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині – Чернігівської області) в родині попечителя сільської школи. Саме батьки привили хлопцю цікавість до музики і музична обдарованість Левка проявилася вже у ранньому віці. Мати походила зі стародавнього козацького роду Стороженків, вона почала вчити хлопця грі на фортепіано, коли йому ледь виповнилося п’ять років. З десяти років хлопець виявив хист до музичної імпровізації. Освіту Левко Ревуцький почав здобувати у гімназії міста Прилуки. У 1903 р. батьки перевели його до Київської приватної гімназії Г. Валькера. Незабаром він вступив до музичної школи Н. Тумановського, навчався по класу у фортепіано у М. Лисенка.

    Закінчивши у 1907 р. гімназію, Лев Ревуцький вступив на фізико-математичний факультет Київського університету. У 1908 р. перейшов на юридичний факультет і в цей час відновив заняття з гри на фортепіано в музичному училищі Російського Музичного Товариства. Саме цим періодом датовані перші твори композитора – сі-мінор, вальси і прелюдії до фортепіано, перший концерт для фортепіано з оркестром. У 1911 р. він перейшов на вищий курс у клас Г. Ходоровського та С. Короткевича.

    Навчання Ревуцького в цьому класі тривало з 1911 р. по 1913 р. у музичному училищі, а пізніше – у нововідкритій консерваторії. У консерваторії Л. Ревуцький одночасно із заняттями гри на фортепіано розпочав навчання по класу композиції у Р. Глієра. У цей час з’являється перша частина фортепіанної сонати (c-moll), перша симфонія в ескізах, прелюдії опусу четвертого.

    З початком Першої світової війни Левко Ревуцький достроково закінчив університет і консерваторію та вирушив на фронт. Демобілізувавшись на початку 1918 р., композитор оселився в м. Прилуки. Там він давав уроки музики, був концертмейстером хору, а також взяв участь у створенні філії Товариства ім. М. Леонтовича. Саме тут була створена та вперше виконана – кантата-поема «Хустина» для хору, солістів та фортепіано (1923 р.).

    1924 р. Л. Ревуцького запрошують до Києва на посаду викладача Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка. З цього часу він активно займався педагогічною діяльністю, спочатку як викладач, а потім як професор музично-теоретичних дисциплін.

    У 30-х роках Лев Ревуцький писав музику до вистав та кінофільмів, пісні для капели кобзарів, жіночого хорового ансамблю та інших колективів. У 1941-1944 рр. перебував на посаді професора і керівника кафедри композиції, теорії та історії музики в Ташкентській консерваторії. Його учнями були брати Майбороди, В. Кирейко, В. Гомоляка та інші відомі митці. За заслуги у сфері культури композитору в 1942 р. присвоюється звання народного артиста УРСР, а в 1944 р. – народного артиста СРСР. Після завершення війни, у 1944 р. Л.Ревуцький повернувся до викладання у Київській консерваторії (колишньому Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка).

    У повоєнний період композитор активно відновлював мистецько-культурне життя країни. Протягом 1944-1948 рр. Лев Миколайович очолював Спілку композиторів України. У 1947-1963 рр. був депутатом Верховної Ради України 4 скликань. На 1950-ті рр. припадає величезна робота над енциклопедичними виданнями та 20-томним академічним виданням творів М. Лисенка. Також композитор створює третю редакцію опери «Тараса Бульби» за М. Лисенком. Остаточного вигляду набуває увертюра до опери, яка посідає одне із почесних місць у золотому фонді української симфонічної музики.

    Помер композитор 30 березня 1977 р., похований на Байковому кладовищі в Києві. Його ім’я присвоєне Київській чоловічій капелі та Чернігівському музичному училищу.

    Документальні матеріали почали надходити на постійне зберігання до Архіву-музею від композитора особисто у 1969 р., 1970 р. та від сина Євгена Львовича у 2005 р. Особовий фонд композитора включає в себе творчі матеріали – рукописи «Ода пісні» на слова М. Рильського та партитура кантати-поеми на слова Т. Шевченка «Хустина» та ін.: біографічні документи (свідоцтва, членські квитки, службові посвідчення тощо), фотографії. До фонду композитора включені також документи його старшого брата музикознавця, фольклориста та літературознавця Дмитра Миколайовича Ревуцького.

    Документи, що висвітлюють життєвий та творчий шлях Ревуцького Л. М. також зберігаються у фондах діячів української культури та мистецтва: Редька Ф. А.; (Ф. 2), музичних діячів Шиповичів (Ф. 6), Глушкова П. Т .(Ф. 189); Таранова Г. П. (Ф.334); Майбороди П. І. (Ф. 855); Сільванського М. Й. (Ф. 968); Вериківського М. І. (Ф. 1250) та у багатьох інших фондах.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду Л.М. Ревуцького (Ф. 198, оп.1,оп.2,) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української музики та української культури вцілому ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів, М. Н. Мойсик


    13 Лютого

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 110-річчя від дня народження українського кінорежисера Віктора Михайловича Іванова (1909–1981) представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Віктор Іванов народився 13 лютого 1909 р. у м. Козятин Вінницької обл. у родині фельдшера. У 10 років (у 1919 р.) під час епідемії тифу втратив батька. Освіту здобував у Бердичівському ремісничому училищі (1923–1925 рр.) та Жмеринській залізничній профшколі (1925–1927 рр.). У 1932 р. був направлений на навчання до Московського інституту залізничного транспорту.

    Проте, у Москві Віктор Іванов здав документи до Всеросійського державного інституту кінематографії (ВДІК), який з відзнакою закінчив у 1936 р. Кіномистецтву навчався у С. М. Ейзенштейна. У 1936–1942 рр. працював асистентом режисера на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Другої світової був евакуйований до Ашгабату, де випускав так звані бойові кінозбірники. Велику популярність здобула його стрічка «Три танкіста». У 1943 р. добровольцем пішов на фронт, був командиром роти вогнеметників, восени 1943 р. отримав контузію під час боїв на Букринському плацдармі. Війну закінчив у Румунії, де був тяжко поранений. У повоєнні роки працював на Свердловській (1947–1948) і Литовській (1949–1950) кіностудіях. Його запрошували до Москви, але він вирішив повернутися до Києва.

    З 1950 р. і до кінця життя Віктор Іванов був режисером-постановником Київської кіностудії імені О. П. Довженка. У 1956 р. став членом Спілки письменників України та Спілки кінематографістів України. У 1957 р. почав екранізовувати українську класику.

    У 1974 р. став заслуженим діячем мистецтв УРСР.

    Творчим дебютом Віктора Іванова в якості режисера Київської кіностудії став короткометражний фільм «Пригоди з піджаком Тарапуньки» (1955). Найвідоміші його фільми – «Олекса Довбуш» (1960) і «За двома зайцями (1961), де він був режисером і сценаристом. Також Віктор Іванов є режисером фільмів «Шельменко-денщик» (1957), «Сто тисяч» (1958), комедій «Ключі від неба» (1965), «Непосиди» (1968), «Веселі Жабокричі» (1973), «Ні пуху, ні пера» (1975), «Оглядини» (1979), водевілю «Снігове весілля» (1980) та сценаристом стрічок «Ціль його життя» (1957), «Бджоли і люди» (1963), «Рибки захотілося» (1963). Митець також писав збірки для дітей («Наша Наташа» (1954), «Доріжка» (1958), «Попади» (1960), «Сатиричний патруль» (1960)). Віктор Михайлович Іванов помер 18 червня 1981 р. у м. Києві. У 1999 р. режисер нагороджений Державною премією України імені Олександра Довженка (посмертно) за видатний творчий внесок у розвиток вітчизняного кінематографу.

    Документи В. М. Іванова зберігаються переважно у фонді Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. П. Довженка (ф. 670). Окремі документи відклалися в особових фондах українських митців. Вони охоплюють період 1956–1979 рр. Представлені творчі документи режисера (авторизовані машинописи режисерських кіносценаріїв, клавіри з лібрето до фільмів-спектаклів, справи кінофільмів), матеріали про нього (документи щодо висунення на здобуття Шевченківської премії, фотографії) та епістолярна спадщина митця.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відскановані описи фонду (ф.670, оп. 1) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників українського кіно ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік


    11 Лютого

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 105-річниці від дня народження української письменниці Лариси Михайлівни Письменної (1914–1992), представляємо документи з її особового фонду (ф. 633), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Лариса Михайлівна Письменна народилася 11 лютого 1914 року в с. Чоповичі на Житомирщині в сім’ї фельдшера та вчительки. Дитинство майбутньої письменниці припало на голодні і тривожні часи Першої світової війни.

    Закінчила семирічну школу, далі вступила до технікуму в м. Біла Церква. Під час навчання дівчина не полишала свого улюбленого заняття — написання віршів. Один із віршів молодої поетеси сподобався її товаришу і він надіслав його до журналу «Трактор» в тогочасну столицю – м. Харків. Вірш надрукували. Усвідомлюючи, що для справжньої творчості потрібні глибокі літературні знання, Лариса спробувала вступити в Інститут народної освіти в Києві, однак, на жаль, їй не пощастило. Натомість Лариса стає студенткою Київського лісотехнічного інституту.

    Друга світова війна змусила Ларису виїхати у Сибір. Невдовзі тяжко захворіла сама Лариса та її маленький син. Долати недугу та душевний біль молодій вдові допомогли співробітники військкомату, які запропонували організувати садочок для дітей фронтовиків. Вона закінчила Кемеровське дошкільне педагогічне училище і вже з новою спеціальністю повернулася після війни додому в Україну. Її перше оповідання побачило світ на сторінках цього видання в 1951 р. У 1955 р. видавництво «Молодь» надрукувало першу книжку оповідань «Томка з Боготола». У цей же час молода письменниця одержала на республіканському конкурсі заохочувальну премію за повість «Скарб Вовчої криниці». У 1956 р. Лариса Письменна стала членом Спілки письменників СРСР.

    Переїхавши до Києва, вона працювала завідувачкою редакції дошкільної літератури у дитячому видавництві «Веселка». Відтоді написала низку казок, оповідань та повістей для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, а також для підлітків та старшокласників. Збірка повістей та оповідань Лариси Письменної «Тисяча вікон і один журавель» була відзначена премією ім. Лесі Українки у 1984 р. До неї увійшли дві повісті: одна дала назву всій збірці, друга — «Чарівник на тонких ніжках». Крім того, у збірці вміщено п’ятнадцять оповідань-спостережень письменниці у світі живої природи.

    Ларису Михайлівну нагороджено орденом «Знак Пошани», Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Твори письменниці перекладалися грузинською, естонською, литовською, німецькою, румунською мовами.

    Померла письменниця 27 лютого 1992 року.

    Документальні матеріали до Архіву-музею письменниця особисто передавала у 1981 та 1983 роках. Її особовий фонд включає в себе, переважно, творчі матеріали – рукописи та машинописи оповідань, казок, рецензій та заміток. Частину документів становлять листи від різних осіб до письменниці; деякі матеріали до біографії письменниці; образотворчі матеріали.

    Документи, що стосуються діяльності та творчості письменниці зберігаються також у фондах інших діячів української культури: М. П. Стельмаха (Ф. 66); П. М. Усенка (Ф. 593); О. К. Журливої (Ф. 406); П. Г. Тичини (Ф. 464); П. Й. Колесника (Ф. 847) та багатьох інших.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду Л. М. Письменної (ф.633, оп. 2) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української літератури та української культури вцілому ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів, М. Н. Мойсик


    Січень
    25 Січня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 140-річчя від дня народження українського композитора, музикознавця, лауреата Шевченківської премії (1964) Станіслава Пилиповича Людкевича (1879–1979) представляємо документи з особового фонду (ф. 913), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Станіслав Людкевич народився 24 січня 1879 р. у м. Ярослав на Підкарпатті (нині – Польща). Після закінчення Ярославської вищої гімназії здобував освіту на філологічному відділенні філософського факультету Львівського університету (1898–1901), у консерваторії Галицького музичного товариства (1897–1899) та музично-історичному інституті Віденського університету (1906–1908). Теорії композиції навчався у М. Солтиса та О. Цемлінського. У 1901–1907 рр. викладав у гімназіях Перемишля та Львова, де одним з його учнів був І. Крип’якевич.

    У 1905–1907 р. працював у редакції журналу «Артистичний вісник». У 1910–1914 рр. був директором заснованого ним та А. К. Вахнянином у 1903 р. Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка у Львові. Керував хорами «Боян», «Бандурист», «Сурма». У 1914 р. мобілізований до австрійської армії, невдовзі потрапив у полон та утримувався у Казахстані, звідки повернувся у 1918 р. У 1919–1939 рр. викладав теоретичні дисципліни у Вищому музичному інституті (з 1939 р. – Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка), у 1939–1972 рр. був професором та завідувачем кафедри музики і композиції. З 1936 р. очолював музикологічну комісію НТШ. У 1939–1951 рр. – старший науковий співробітник Львівської філії інституту фольклору АН УРСР.

    Станіслав Людкевич є автором понад 30 музичних творів. Творчим дебютом став гімн «Вічний революціонер» на слова І. Франка. Найвідомішими творами є симфонія-кантата «Кавказ» (1902–1913) та вокально-симфонічна кантата «Заповіт» (1934) на слова Т. Шевченка, за які у 1964 р. композитору була присуджена Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Інші відомі композиції митця: симфонічні поеми «Каменярі» (1926), «Веснянки» (1935), «Дніпро» (1947), «Не забудь юних днів (1956), «Наше море» (1957), «Мойсей» (1962); опери «Бах Кохба» (1926), «Довбуш» (1955); кантата «Наймит» (1941); хорові та фортепіанні композиції («Стрілецька рапсодія» (1928), «Прикарпатська симфонія» (1952)). Митець також брав участь у десятках фольклорних експедицій та здійснив обробку народних пісень «Колискова», «Ой, Морозе, Морозенку», «Про Бондарівну». Все життя боровся за збереження українських народних традицій в музиці, виступав на підтримку переслідуваних владою митців (наприклад, у 1964 р. добився реабілітації заарештованого у 1948 р. композитора В. Барвінського). Станіслав Пилипович Людкевич помер 10 вересня 1979 р. у м. Львові.

    Документи, що зібрані у фонді С. П. Людкевича, були передані на постійне зберігання до ЦДАМЛМ України Л. З. Мазепою у 1981 р. та дружиною композитора З. К. Штундер у 1984 р. Вони охоплюють період з 1890-х рр. до 1979 р. Фонд налічує 13 од. зб. Представлені творчі документи композитора (копії нотних рукописів партитур 3 пісень), матеріали про фондоутворювача (документи щодо присвоєння Шевченківської премії, запрошення на ювілейний концерт, афіші, буклети) та образотворчі матеріали (портретні та групові фото С. П. Людкевича, фото його батьків).

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відскановані описи особового фонду С. П. Людкевича (ф.913, оп. 1, оп. 1 пр.) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української музики ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік


    22 Січня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» до Дня Соборності України та з нагоди 1040-річчя від дня народження і 1000-річчя від вокняжіння Ярослава Мудрого (978–1054) представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    У ЦДАМЛМ України зберігаються документи та друковані видання на вшанування пам’яті Ярослава Мудрого. В онлайн-режимі пропонуємо ознайомитися з найцікавішими з них: портретом Ярослава Мудрого та пейзажем Софії Київської у виконанні художника Василя Лопати, що друкувалися на купюрі 2 гривні зразка 1992 р.; ілюстраціями Г. Якутовича до «Повісті минулих літ» та драми І. Кочерги «Ярослав Мудрий»; дослідженням М. Кибальчича «Саркофаг Ярослава Мудрого» (1944 р.); клавірами опер М. І. Вериківського та Г. І. Майбороди «Ярослав Мудрий» (1945 р. і 1973 р.); документальним сценарієм П. Толочка до фільму «Джерела про зародження і становлення Київської Русі» (1984 р.); екслібрисом О. Я. Ющенка з зображенням Ярослава Мудрого та рукописом праці С. В. Юшкова «Устав или суд Ярослава Владимировича».

    Запрошуємо шанувальників української історії та культури ознайомитися з документами у читальному залі ЦДАМЛМ України.


    <


    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік


    11 Січня

    У рамках проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 90-річчя від дня народження українського кінорежисера та сценариста Миколи Павловича Мащенка (1929–2013), представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Микола Павлович Мащенко народився 12 січня 1929 р. в с. Мілуватка Сватівського району на Луганщині. Його мати працювала в колгоспі, а батько, працівник залізничної станції, помер внаслідок нещасного випадку, коли Миколі було 19 днів від народження. Без батька залишилося семеро дітей – четверо синів та троє дочок.

    Закінчив Мілуватську семирічну неповно-середню школу, старші класи – у школі міста Рубіжне. Стремління Миколи вступити в театральний інститут не підтримували його брати та сестри. Обставини змушували Миколу вступити до Харківського хіміко-технологічного інституту. Іспити він успішно склав, але не полишав надію стати студентом театрального вишу. Микола прийшов до театрального інституту занадто пізно – вступні іспити вже завершилися. Позачергово зібрана комісія у складі Мар’яна Крушельницького, Леся Сердюка (старшого) та Івана Мар’яненка, вражена програмою, підготованою юнаком до іспиту, того ж дня прийняла рішення зарахувати Миколу на перший курс. Педагогом талановитого хлопця став Іван Мар’яненко, а однокурсником – Леонід Биков.

    По завершенню навчання, з 1957 р. М. Мащенко працював режисером на Київській кіностудії художніх фільмів. Приступаючи до екранізації роману Панаса Мирного «Повія», Іван Кавалерідзе запропонував йому посаду другого режисера. З 1989 по 2004 рр. Микола Мащенко займав посаду генерального директора кіностудії.

    За період творчої роботи М. Мащенко екранізував низку кінофільмів, зокрема: «Радість моя» (1962, у співавторстві), «Новели Красного дому» (1963 р., у співавторстві), «Хочу вірити» (1965 р. ), «Всюди є небо» (1965р. ), «Дитина» (1967 р.), «Іду до тебе» (1971 р.), «Шлях на Софію» (1978р. т/ф, 5 серій, СРСР – Болгарія), «Овод» (1980 р., т/ф, 3 серії), «Карастоянови» «Мамо, рідна, дорога» (1986 р.), «Все перемагає любов» (1987 р.), «Кобзар» (1993 р.). Останньою масштабною роботою режисера став кінофільм «Богдан Зиновій Хмельницький» за трилогією М. Старицького (2006 р.).

    У Національному театрі російської драми ім. Лесі Українки ним з успіхом були поставлені вистави «Будинок, де все шкереберть» А. Портеса (1995 р.). Микола Павлович був автором книг: «Зоря для матері» (1983 р.), «Мамо, рідна, єдина...» (1991 р.), «Спогад про любов. Троє» (2004 р.) та «Остання атака».

    1996 р. Микола Павлович Мащенко заснував Академію мистецтв України, через рік став її дійсним членом, а з 2004 р. став академіком-секретарем відділення кіномистецтва.

    Помер кінорежисер 2 травня 2013 р. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

    Документи, що висвітлюють життєвий та творчий шляхтворчості Мащенка М. П. зберігаються у фондах діячів української культури та мистецтва: М. С. Шеремета (Ф. 36), Л. В. Забашти (Ф. 517), Б. М. Тарасенка (Ф. 1195), В. І. Зарецького (Ф.1205), Віри Вовк (Ф. 1212), Мусієнка Д. М. (Ф. 1369), М. В. Куценка (Ф. 1386) та багатьох інших фондах.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників українського кіномистецтва та української культури вцілому ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів, М. Н. Мойсик


    3 Січня

    У рамках проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 105-річчя від дня народження українського письменника та кінодраматурга Юрія Оліферовича Збанацького (1914–1994), представляємо документи з особового фонду (ф. 663), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Юрій Оліферович Збанацький народився 1 січня 1914 р. у с. Борсуків Козелецького району на Чернігівщині в селянській родині. Початкову школу закінчив у рідному селі, семирічну – у м. Остер. Згодом навчався у Чернігівському педагогічному технікумі, на заочному відділенні мовно-літературного факультету Ніжинського педагогічного інституту, який закінчив у 1937 р.

    З 1931 р. працював вчителем у с. Новий Глибів, а у 19 років став директором школи. У 1932 р. друком вийшов перший вірш молодого вчителя. У 1938 р. Юрій Збанацький очолив Остерський районний відділ народної освіти, а пізніше став редактором районної газети. У липні 1940 р. був призначений редактором Остерської районної газети.

    Юрій Збанацький–учасник Другої світової війни з 1941 по 1945 рр.

    У 1944–1945 роках перебував на військовій службі в Українському штабі партизанського руху (УШПР). У 1944 р. Юрію Оліферовичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

    У 1944 р. були опубліковані його перші нариси та оповідання. По завершенні війни викладав літературу в Київському педагогічному інституті, згодом очолив його філологічний факультет.

    З 1948 р. став членом Спілки письменників СРСР. З 1949 р. працював на відповідальних та керівних посадах в Спілці письменників України. У 1971 р. його обрали секретарем правління Спілки письменників України та першим секретарем правління Київської письменницької організації.

    У 1970 р. письменник став Лауреатом Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка за роман «Хвилі» (виданий у 1967 р.).

    Юрій Збанацький обирався депутатом Верховної Ради УРСР 9 скликання. У складі делегації УРСР він неодноразово брав участь у сесіях Генеральної Асамблеї ООН.

    У 1975 р. за низку дитячих творів був нагороджений літературною премією ім. Лесі Українки. До найбільш відомих його творів відносяться оповідання для дітей і дорослих «На все життя» (1950 р.), «Над Десною» (1951 р.), «Старший брат» (1952 р.); романи «Переджнив’я» (1955 р.), «Малиновий дзвін» (1958 р.), «Кують зозулі» (1975 р.) та ін.

    Його повісті «Між добрими людьми», «Морська чайка», «Курячий бог» були екранізовані на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка. Помер письменник 25 квітня 1994 р. в Києві, похований на Байковому кладовищі.

    Документальні матеріали до ЦДАМЛМ України письменник почав передавати у 1974 р. Його особовий фонд включає в себе, переважно, творчі матеріали 1940-1970 рр. – рукописи та машинописи оповідань, казок, нарисів та ін. Значну частину документів становлять матеріали про відзначення творчих здобутків письменника, а також матеріали, зібрані ним для створення своїх майбутніх творів; рецензії та відгуки на твори Ю. О. Збанацького; образотворчі матеріали.

    Документи, що стосуються діяльності та творчості письменника, зберігаються також у фондах інших діячів української культури: Ю. І. Яновського (Ф. 17); А. С. Малишка (Ф. 22); М. П. Стельмаха (Ф. 66); Ю. К. Смолича (Ф. 169); Л. В. Забашти (Ф. 517); М. П. Бажана (Ф. 535) та багатьох інших.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду Ю. О. Збанацького (ф. 663, оп. 1;оп. 1 пр 1;оп. 2; оп. 3; оп. 3 пр.) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української літератури та української культури в цілому ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів, М. Н. Мойсик


    2018
    Грудень
    27 Грудня

    У рамках проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 120-річчя від дня народження українського поета, драматурга та перекладача Плужника Євгена Павловича (1898-1936), представляємо документи з особового фонду (ф. 1145), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 р. у слободі Кантемирівці колишнього Богучарського повіту Воронезької губернії в родині дрібного торгівця. Навчався в одній з приватних гімназій Воронежа, потім в Ростові.

    Закінчивши гімназію в м. Боброві (за іншими даними – в Бердянську), у 1918 р. Євген разом із родиною переїхав на Полтавщину. Деякий час працював вчителем у с. Багачка Миргородського повіту, одночасно очолював там театральний гурток, був актором. У 1920 р. Плужник переїхав до Києва до своєї старшої сестри, де рік навчався в Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті.

    У 1921 р. вступив до Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка, але вищої освіти не здобув. Під час навчання заробляв на життя, продаючи газети.

    У 1923 р. під літературним псевдонімом «Кантемирянин» Євген Плужник опублікував свої перші поезії українською мовою в київському журналі «Глобус». Того ж року М. Зеров залучив Євгена до Асоціації письменників (Аспис). У 1926 р. вийшла друком збірка «Дні», у її виданні відіграла не останню роль дружина поета – Галина Коваленко. Збірка отримала схвальну рецензію від Ю. Меженка та М. Рильського. Тоді ж поет став членом літературного угруповання «Ланка», яке згодом трансформувалось у «Марс» («Майстерня революційного слова»). Організацію очолювали Б. Антоненко-Давидович, В. Підмогильний та Г. Косинка.

    У цей період загострилась спадкова хвороба поета на туберкульоз. Поет влітку і восени проходив обов’язкове лікування в Криму і на Кавказі. У співавторстві з В. Підмогильним Плужник видав словник «Фразеологія ділової мови», редагував твори інших письменників, перекладав російську класику, а також написав п’єсу «Болото», текст якої до наших днів не зберігся.

    1927 р. з’явилась друга збірка його поезій «Рання осінь». Вірші з цієї збірки були розгромлені критиками, але традиційно схвалені Ю. Меженком.

    У 1928 р. був надрукований його єдиний прозовий твір – побутово-психологічний роман «Недуга». У 1929 р. письменник опублікував п’єси «Професор Сухо-раб» і «У дворі на передмісті». Вони засвідчили, що їх автор, окрім поетичного таланту, має неабиякий хист драматичного письменника.

    У подальші роки була написана віршована драма «Змова в Києві», яка завдяки поету та літературознавцю Л. Череватенку вийшла в світ у 1992 р. У 1933 р. до друку була підготована збірка віршів «Рівновага», однак була надрукована в Україні у складі «Вибраних поезій» лише у 1966 р.

    4 грудня 1934 р. Євгена Плужника арештувало НКВС і поставило в «чергу» призначених до розстрілу. Його звинуватили в тому, що він «є членом контрреволюційної організації, був зв’язаний з націоналістичною групою письменників, вів контрреволюційну роботу…». Знаючи про арешти своїх друзів-літераторів, Євген спокійно сприйняв свій арешт і подальший вирок – розстріл, який згодом було замінено на 10 років заслання на Північ.

    2 лютого 1936 р. Євген Плужник помер від туберкульозу в тюремній лікарні на Соловках і був похований на табірному кладовищі. Могила митця не збереглася. Умовна могила поета розташована на Байковому кладовищі у Києві. 1956 р. Євгена Плужника було реабілітовано. Документи митця до Архіву-музею були передані Леонідом Череватенком у 1989-1990 рр. Серед них – рукописи та машинописи п’єс та віршів; запрошення на літературні вечори, приурочені до 70-річчя та 90-річчя від дня народження поета; спогади про фондоутворювача; індивідуальні фотографії та ін.

    Документи, що стосуються творчості Плужника Є. П. також зберігаються у фондах Б. Д. Антоненка-Давидовича (Ф. 159), М. А. Плевако (Ф. 271), Г. М. Косинки (Ф.798), В. І.Зарецького (Ф. 1205) та ін.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис фонду (ф. 1145, оп. 1) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української поезії та української культури вцілому ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів, М. Н. Мойсик


    5 Грудня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 140-річчя від дня народження українського поета, драматурга Олександра Олеся (Кандиба Олександр Іванович) (1878–1944) представляємо документи, що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Олександр Олесь народився 5 грудня 1878 р. у м. Білопілля Харківської губернії (нині Сумської обл.) у родині рибалки. В 11 років втратив батька, виховувався матір’ю і дядьком, які привили хлопцю любов до творів П. Куліша і Т. Шевченка. Навчався у місцевій школі, з 1893 р. – у хліборобській школі в м. Деркачі біля Харкова, потім – на агрономічному відділенні Київського політехнічного інституту, який не зміг закінчити через брак коштів. До 1902 р. підробляв у маєтку промисловця. У 1903–1909 рр. навчався у Харківському ветеринарному інституті і одночасно працював статистиком у земстві. У 1907 р. одружився з педагогом Вірою Свадковською. У липні 1907 р. у них народився син Олег (псевд. Олег Ольжич).

    У 1909–1919 рр. працював ветеринаром у Києві, з 1911 р. був співробітником видавництва «Лан» та «Літературно-наукового вісника». У 1913 р. побував в Італії, якій присвятив низку віршів. У 1917 р. з радістю та надією зустрів новину про повалення самодержавства. У 1919 р. виїхав до Угорщини, де став аташе з питань культури в посольстві УНР.

    Після поразки УНР змушений був емігрувати. У 1920–1924 рр. жив у Відні, де був головою «Союзу українських журналістів» і редактором журналу «На переломі». З 1924 р. і до кінця життя Олександр Олесь жив у Празі. 1939–1944 рр. були для поета дуже тяжкими: сповненими сумом через захоплення Німеччиною Чехо-Словаччини і України та переживаннями за сина, який брав активну участь у антигітлерівському русі опору.

    Олександр Олесь є представником літературно-мистецького напряму символізму. Почав друкувати вірші з 1893 р. у харківських журналах «Комета» та «Первоцвіт». У 1905 р. твори поета публікуються в альманасі «Багаття». До виїзду за кордон О. Олесь видав 6 книг: збірки поезій «З журбою радість обнялась» (1907), «Будь мечем моїм» (1909), «Книжка третя» (1911), «Драматичні етюди. Кн. 4» (1914), поему «На зелених горах» (1915), цикл «З щоденника. Р. 1917» (1917).

    Другий період творчості Олександра Олеся – в еміграції (1919–1944 рр.) –ознаменувався виходом низки збірок поезій про Україну, за якою поет сумував все життя: «Чужиною» (1919), «Перезва» (1921) та ін. Він також досліджував історію України Княжої доби («Минуле України в піснях» (1930), «Княжа Україна»). У відповідь на Голодомор та репресії 1930-х рр. видав драму «Земля обітована» (1935). З драматичних творів Олександра Олеся також варто відзначити етюд «По дорозі в казку» (1939), поему «Ніч на полонині», п’єси для дітей. Життя Олександра Олеся обірвалося 22 липня 1944 р. у Празі, майже одразу після отримання звістки про загибель Олега Ольжича у концтаборі Заксенхаузен (10 червня 1944 р.). 29 січня 2017 р. прах поета і його дружини Віри було перепоховано на Лук'янівському кладовищі у Києві.

    Переважна більшість документів, що висвітлюють життя і творчість Олександра Олеся, відклалася в фонді (ф. 1256, оп. 14). Вони були зібрані літературознавцем В. С. Федоренком та передані до ЦДАМЛМ України його вдовою Л. А. Хітровською у 2003 р. Основний масив складають документи творчої діяльності поета (вірші, нотні рукописи пісень на слова О. Олеся), біографічні та критичні статті, спогади про нього, а також творчі документи В. С. Федоренка про О. Олеся. У невеликій кількості представлена епістолярна спадщина поета і зображальні документи (індивідуальні, групові фото, портрети).

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис фонду (ф. 1256, оп. 14) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо шанувальників української літератури та театру ознайомитися з документами у читальному залі ЦДАМЛМ України.




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік


    1 Грудня

    У рамках проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 100-річчя від дня народження українського композитора-пісняра Платона Іларіоновича Майбороди, представляємо документи з його особового фонду (ф. 855), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    У 1991 р. за ініціативи вдови композитора, оперної співачки Тетяни Василівни Винниченко-Майбороди, в Архіві-музеї був відкритий меморіальний кабінет Платона Іларіоновича. У ньому з максимальною достовірністю відтворена прижиттєва обстановка, в якій жив і творив композитор. До кабінету Тетяна Василівна передала особисті речі чоловіка, серед них - фортепіано, на якому грав композитор, меблі, картини, світлини, друковані видання та багато ін. Щороку меморіальний кабінет відвідують численні шанувальники таланту подружжя. Майборода Платон Іларіонович народився 1 грудня 1918 р. на хуторі Пелехівщина Глобинського району на Полтавщині у селянській родині. Дитинство хлопця припало на голод та розруху після Першої світової війни. Змалечку грав на балалайці та співав у хорі початкової школи.

    У 1936 р. після закінчення середньої школи, не маючи спеціальної освіти, Платон зробив невдалу спробу вступу до Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського. За порадою композитора Л. Ревуцького, вступив до Київського музичного училища, опанувавши чотирирічний курс за два роки.

    У 1938 р. вступив на композиторський факультет Київської державної консерваторії. Окрім програмних занять, Платон вивчав українську народну писемність, їздив у фольклорні експедиції на Західну Україну, в результаті яких він створив цикл обробок народних пісень. Навчання у консерваторії перервала Друга світова війна. Брати Майбороди, одними з перших зайняли чергу у військкомат та стали учасниками оборонних боїв. У ході війни брати опинилися в оточенні в урочищі Шумеково на Полтавщині, де загинув майже увесь штаб фронту на чолі з М. Кирпоносом. Вони потрапили в полон, однак, їм вдалося вціліти. Наприкінці 1945 р. після демобілізації Платон повернувся до мирного життя і став музичним керівником військового ансамблю пісні і танцю з’єднання, яке перебувало у Відні. 1947 р. закінчив навчання у Київській державній консерваторії симфонічною увертюрою «Прометей». Викладав музично-теоретичні дисципліни у Київському державному музичному училищі ім. Р. Глієра.

    1949 р. композитор познайомився з поетом-ліриком А. Малишком. Композитор та поет за 21 рік творчого та дружнього тандему створили близько 30 пісень, серед яких знаменитий символ Києва – «Київський вальс», «Ми підемо, де трави похилі», «Ти, моя вірна любов», «Вчителько моя», «Пісня про рушник», «Пролягла доріженька» та ін. Композитор співпрацював з М. Рильським, М. Стельмахом, Д. Луценком, Т. Масенком, О. Новицьким, а також писав твори на поезії Т. Шевченка та Лесі Українки.

    У 1962 р. за збірку «Вибрані пісні» був удостоєний Республіканської премії імені Т. Г. Шевченка. 1968 р. композитор отримав звання Народного артиста УРСР, а у 1979 р – звання Народного артиста СРСР.

    Композитор написав музику до 15 вистав Київського, Харківського та Вінницького драматичних театрів. Його пісні виконували Є. Мірошниченко, Н. Матвієнко, Р. Майборода. А. Мокренко та безліч інших співаків.

    Помер 8 липня 1989 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі. Матеріали Майбороди П. І. передавалися до Архіву-музею композитором особисто та його дружиною протягом тривалого часу – з 1979 до 2000 р.

    Основний масив документів особового фонду складають творчі матеріали композитора (партитури та клавіри симфонічних та вокально-симфонічних творів; чорнові рукописи лібрето); листування з різними особами; біографічні матеріали (особовий лист з відділу кадрів, закордонний паспорт); матеріали службової діяльності (листування з різними установами); безліч образотворчих матеріалів.

    Велика кількість документів, що стосуються П.І. Майбороди зберігаються у фондах інших діячів української культури – Кауфмана Л. С. (ф. 4, оп. 1), Малишка А. С. (ф. 22, оп. 1), Гайдай З. М.(ф. 147, оп. 1), Смолича Ю. К.(ф. 169, оп. 1), Ревуцького Л. М.(ф. 198, оп. 1), Тичини П. Г.(ф. 464, оп. 1 том 1) та у фондах багатьох інших митців.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду П.І. Майбороди (ф. 855, оп. 1) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, а також відвідати меморіальний кабінет Платона Іларіоновича Майбороди.




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів, М. Н. Мойсик


    1 Грудня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 105-річчя від дня народження українського композитора Георгія Іларіоновича Майбороди (1913–1992) представляємо документи з особового фонду (ф. 200), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Георгій Майборода народився 1 грудня 1913 р. на хуторі Пелехівщина на Полтавщині у селянській родині. З дитинства почав опановувати вокальну майстерність. Після закінчення у 1932 р. Кременчуцького індустріального технікуму працював техніком-механіком на «Дніпрозаводбуді» у м. Запоріжжі, де брав активну участь у музичній самодіяльності, співав у капелі. Музичну освіту здобував у Київському музичному училищі, яке закінчив у 1936 р., та на композиторському факультеті Київської консерваторії по класу композиції Л. Ревуцького (закінчив у 1941 р.). У студентські роки написав симфонічні твори «Лілея» і «Каменярі», завдяки високій художній якості яких привернув до себе увагу громадськості. Надалі вони неодноразово виконувалися оркестрами Києва.

    Після початку Другої світової війни Г. Майборода був мобілізований до армії і у 1941–1945 рр. служив у складі 134-го Артилерійського полку на посаді музиканта. У 1945–1949 рр. навчався в аспірантурі Київської консерваторії, а у 1952–1958 рр. викладав у ній музично-теоретичні дисципліни.

    У 1960 р. Г. Майборода став Народним артистом СРСР, а у 1963 р. – лауреатом Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.

    У 1962–1967 рр. Г. Майборода був головою Спілки композиторів УРСР. У 1967–1980 рр. був депутатом Верховної Ради УРСР VII–IX скликань. Композитор працював у різних жанрах. Георгій Майборода є автором 4 опер («Мілана» (1957), «Арсенал» (1960), «Тарас Шевченко» (1964), «Ярослав Мудрий» (1973)); симфонічних творів (поем «Лілея» (1939, за мотивами Т. Шевченка), «Каменярі» (1941, за мотивами І. Франка), «Запорожці» (1954), сюїти «Король Лір» (1959) та ін.); вокальних композицій (пісень «Кувала зозуля», «Все це життя моє», «Мати» та романсів «Над віконцем місяць» та ін.). Композитор у своїх вокально-симфонічних творах широко використовував та популяризував народні мотиви, а також розвивав свої власні мелодії в стилі української народної музики.

    Георгій Іларіонович Майборода помер 6 грудня 1992 р. у м. Києві, похований на Байковому кладовищі. У 1995 р. ім’я Г. І. Майбороди було присвоєне Національній заслуженій капелі бандуристів України. Документи, що зібрані у фонді Г. І. Майбороди, були передані на постійне зберігання до ЦДАМЛМ України його сином Р. Г. Майбородою у 1969 р. Вони охоплюють період з 1932 по 1993 рр. Основний масив складають творчі матеріали (нотні рукописи сценічних, симфонічних, вокальних творів, а також статті, виступи, доповіді), матеріали до біографії фондоутворювача та образотворчі матеріали (індивідуальні та групові фотографії). Також представлена епістолярна спадщина митця. Частина листів та фотографій Г. І. Майбороди зберігається в особових фондах композитора П. І. Майбороди (ф. 855, оп. 1) та оперного співака І. С. Паторжинського (ф. 1106, оп. 1).

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відскановані описи особового фонду Г. І. Майбороди (ф. 200, оп. 1, ф. 200, оп. 2) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української музики ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік


    Листопад
    29 Листопада

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 240-річчя від дня народження українського прозаїка, драматурга Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка (1778–1843) представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Григорій Квітка-Основ’яненко народився 29 листопада 1778 р. у с. Основа Харківської губернії у родині колезького радника. Його батько і мати походили з давніх козацько-старшинських родів Квіток і Шидловських. Батьки привили сину любов до народної поезії, театру, творів Г. Сковороди на П. Гулака-Артемовського. Освіту здобував вдома та у Курязькій монастирській школі. В дитинстві дуже любив читати, грав ролі у самодіяльному театрі. У 1793 р. став вахмістром лейб-гвардії кінного полку. З 1796 р. був ротмістром Сіверського і Харківського кавалерійських полків. Після відставки у 1804–1805 рр. жив у Курязькому монастирі. З 1806 р. служив у народному ополченні. У 1817–1828 рр. Г. Квітка-Основ’яненко був повітовим проводирем дворянства, після чого працював на посаді Голови Харківської палати кримінального суду.

    З початку ХІХ ст. став брати активну участь у громадському та культурному житті Харкова. Зокрема, став одним із засновників Благодійного товариства (1812 р.), Інституту шляхетних дівчат (1812 р.), Харківського професійного театру (з 1812 р. був його директором) та губернської бібліотеки (1838 р.). У 1820–1830 рр. займався переважно літературною діяльністю.

    Г. Квітка-Основ’яненко став засновником жанрів соціально-побутової комедії та художньої прози в українській літературі. Перші твори публікував у журналі «Український вісник», який видавав у 1816–1817 рр. У 1820-30-х рр. написав популярні драматичні твори: комедії «Дворянські вибори», «Шельменко-денщик» (1835), «Сватання на Гончарівці» (1835), «Бой-жінка» (1840).

    Прозові твори письменника поділяються на 3 групи: 1) бурлескно-реалістичні (оповідання «Мертвецький великдень», «Підбрехач», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», повість «Конотопська відьма»); 2) сентиментально-реалістичні повісті («Маруся» (1834), «Козир-дівка» (1838), «Сердешна Оксана» (1841), «Щира любов» (1839), «Перекотиполе» (1840)); 3) історично-побутові та етнографічні твори (роман «Пан Халявський», «Ганнуся», «Головатий» (1839), «Українці» (1841) та ін.

    Життя Григорія Квітки-Основ’яненка обірвалося 20 серпня 1843 р. у Харкові.

    У ЦДАМЛМ України зберігається низка документів, що висвітлюють життя і творчість Г. Квітки-Основ’яненка і відклалися в особових фондах літературознавців А. І. Костенка (ф. 1116) (листи, спогади, статті про письменника) та М. І. Плевако (ф. 271) (біографічні та бібліографічні відомості), поета П. Г. Тичини (ф. 464) (переклади творів на українську мову, виписки про письменника). Основний масив складають документи творчої діяльності письменника (машинописні версії та переклади творів, лібрето комедій), біографічні та критичні статті про нього. У невеликій кількості представлені копії листів Г. Квітки-Основ’яненка, ілюстрації до творів, фото сцен з театральних постановок за мотивами його комедій.

    Запрошуємо шанувальників української літератури та театру ознайомитися з документами у читальному залі ЦДАМЛМ України.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відскановані описи особових фондів М. І. Плевако (ф. 271, оп. 1), П. Г. Тичини (ф. 464, оп. 1), А. І. Костенка (ф. 1116, оп. 1) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».



    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік


    21 Листопада

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та до Дня Гідності та Свободи представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України) і висвітлюють акції громадського спротиву, які відбувалися в Україні у 2004 р.

    Детальніше

    «Помаранчева революція» або Перший Майдан (22 листопада – 26 грудня 2004 р.) – кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками кандидата від опозиції В. А. Ющенка під час президентських виборів 2004 р. після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно з якими переміг В. Ф. Янукович і які суттєво відрізнялись від даних екзит-полів та соцопитувань.

    У результаті «Помаранчевої революції» відбулася переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу України.

    Президент України Віктор Ющенко указом 22 листопада 2005 р. заснував державне свято «День Свободи». 13 листопада 2014 р. Президент України Петро Порошенко запровадив свято під офіційною назвою «День Гідності та Свободи» – на відзначення річниць Помаранчевої революції та Євромайдану.

    Запрошуємо шанувальників української історії ознайомитися з документами у читальному залі ЦДАМЛМ України.




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік


    Жовтень
    25 жовтня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 110-річчя від дня народження українського художника театру та педагога Миколи Івановича Духновського представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Народився Микола Іванович Духновський 25 жовтня (за н.с.) 1908 р. у Варшаві. У 1918 р. разом з родиною переїхав до Києва. Здібність до малювання у хлопця стала помітною ще у шкільному віці. Під час навчання у Київській трудовій школі №6 Михайло оформлював декорації до шкільних вистав.

    У 1925-1927 рр. Михайло працював художником-оформлювачем на фабриці «Київвзуття». У 1927 р. вступив на перший курс Київського художнього інституту на факультет живопису. У період 1929-1931 рр. одночасно з навчанням працював художником-лаборантом у Київському російському драматичному театрі. У 1931- 1934 рр. з перервами працював у першому робітничому театрі, в якому за чотири роки Михайло Іванович оформив спектаклі «Коли сурми заграють» за твором І. Кочерги і «Мартин Боруля» за твором І. Карпенка-Карого та ін.

    У 1934-1941 рр. художник працював Російському драматичному театрі ім. Лесі Українки.

    У 1935 р. Микола Іванович одружився з Ніною Тимофіївною Сафоновою, ведучою концертів Київської філармонії. Подружжя прожило разом 64 роки, до смерті художника.

    У перші роки Другої світової війни Михайло Іванович працював художником у Казахському театрі опери та балету.

    З 1942 р. художник оформлював спектаклі у київських театрах. Зокрема, в Українському драматичному театрі ім. І. Франка він оформив спектаклі «Остання зустріч» О. Левади та «Професор Буйко» Я. Баша; в театрі опери та балету ім. Т. Г. Шевченка – «Чіо-чіо-сан» Дж. Пуччіні, «Ріголетто» Дж. Верді; в молодіжному театрі – «Поруч з вами» Л. Первомайського та ін. Також оформлював вистави у лялькових та народних театрах. Зокрема, у Київському театрі ляльок він створив декорації до народної казки «Ріпка».

    1945 р. Михайло Іванович вступив до Спілки художників УРСР.

    З 1947 р. брав участь у виставках республіканського та всесоюзного значення. Його роботи експонувалися у Київському музеї театрального мистецтва.

    Одночасно з плідною творчою роботою, Михайло Іванович вів активну викладацьку діяльність. У 1946-1971 рр. він викладав у Київському державному інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого.

    У 1964-1977 рр. керував творчою майстернею театральних художників Київського художнього інституту, викладав на курсах підвищення кваліфікації театральних режисерів та художників.

    Михайло Іванович – заслужений діяч мистецтв України, професор, нагороджений багатьма грамотами, медалями та орденами. За своє трудове життя Микола Духновський співпрацював з багатьма постановниками: Г. Юрою, А. Бучмою та ін. Оформлював спектаклі за творами українських, російських та світових класиків: М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Гоголя, П. Чайковського, В. Шекспіра, Ч. Діккенса, О. де Бальзака та ін.

    Останні роки життя разом з дружиною проживав у будинку ветеранів сцени у Пущі-Водиці, збудованого за ініціативою і при безпосередній участі народної артистки СРСР Наталії Михайлівни Ужвій.

    Помер 15 жовтня 1999 р. у Києві.

    Документи, зібрані у фонді були передані самим фондоутворювачем у 1973, 1992 та 1997 рр.

    Серед творчих матеріалів знаходимо ескізи декорацій і костюмів до спектаклів, зокрема, Баша Я. В. «Професор Буйко», Лопе де Вега «Учитель танців», Т. Шевченка «Назар Стодоля» та безлічі інших; ескізи карнавальних костюмів і масок; посібник для акторів для накладання театрального гриму; ілюстрації до художніх творів; фотокопії пейзажів та ін. Великий інтерес становлять альбоми художника з малюнками, ескізами, начерками, фотографіями та фоторепродукціями декорацій, костюмів і живописних творів.

    Розділ листування представлений листами Гайдабури В. М., Гайдай З. М., Яновської О. Д. та ін.

    Серед біографічних матеріалів – посвідчення головного художника Київського російського драматичного театру ім. Лесі Українки; членський квиток Київського товариства художників; довідки про роботу; договори з театрами; листування з установами та організаціями; афіші і програми вистав. Розділ образотворчих матеріалів представлений індивідуальними та груповими фотографіями художника.

    У фонді відклались документи художника Сафонова Т. О. – батька дружини М. І. Духновського. Це, переважно, фотокопії творчих робіт художника, стаття про нього, індивідуальне фото Сафонова Т. О. та спільне фото зі Світлицьким Г. П., датоване 1896 р. Привертають увагу дослідника репродукції картин, машинописні копії листів Врубеля М. О., статті про життя і творчість, фотографії та ін.

    Документи, що стосуються творчої діяльності Духновського Миколи Івановича відклалися також у фонді Спілки художників України (ф. 581) .

    Запрошуємо дослідників і шанувальників українського театрального мистецтва та української культури вцілому ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відскановані описи особового фонду Духновського Миколи Івановича. (ф. 231, оп. 1);(ф. 231, оп. 2) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів, М. Н. Мойсик


    19 жовтня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 130-річчя від дня народження українського поета, драматурга, театрознавця Якова Андрійовича Мамонтова (псевд. Яків Лірницький, Я. Пан) (1888-1940) представляємо документи з особового фонду (ф. 264), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Яків Мамонтов народився 22 жовтня 1888 р. у с. Стрілиця на Сумщині у родині міщанина і селянки. Середню освіту здобував у Шпилівській церковно-парафіяльній школі та п’ятирічній земській школі. Потім 5 років (до 1907 р.) навчався у Дергачівському сільгосп. училищі під Харковом, де захопився театром. Він, будучи лідером самодіяльного гуртка, ставив спектаклі та грав численні ролі на аматорській сцені. У 1907–1909 рр. працював агрономом у Курській губернії, а в 1909 р. переїхав до Києва. У 1911–1914 р. навчався у Московському комерційному інституті, де захистив кандидатську дисертацію на тему «Проблема естетичного виховання», і став асистентом на кафедрі.

    У 1914–1917 рр. воював на фронтах Першої світової війни. Після демобілізації з царської армії розпочав педагогічну роботу. З 1920 р. працював викладачем педагогіки та мистецтвознавства у Харківському інституті народної освіти. Також у 1920-х рр. керував літературно-драматичною студією у Сумах. До кінця життя мешкав у Харкові, у тому числі і в будинку «Слово». Саме в цьому місті розпочалась його творча діяльність як драматурга.

    Яків Мамонтов почав друкуватись у 1907 р. у журналі «Рідний край» (оповідання «Під чорними хмарами»). У поезії і прозі він пройшов складний шлях ідейно-творчого розвитку від модернізму і символізму до реалістичного мистецтва. Найвідомішими є його новели «Перші тіні» (1914), «Новелетки», оповідання «Коли любов проходить мимо» (1918) та вірші «Назустріч дневі», «Після бурі», «Весняні ритми» та ін.

    У 1920–1940 рр. митець займався в основному історією театру і написанням драматичних творів. Серед них варто відзначити п’єси «Веселий хам» (1921), «Ave Maria» (1924), «Коли народ визволяється» (1924), «До третіх півнів» (1925), «Княжна Вікторія» (1928), «Гетьманщина» (1930-1939), лібрето до опер «Золотий обруч» (1930) і «Кармелюк» (1930), інсценізацію повісті М. М. Коцюбинського «Fata Morgana» та трагікомедію «Республіка на колесах».

    Як публіцист та театрознавець Яків Мамонтов відомий передусім працями «Сучасні проблеми педагогічної творчості» (1922), «На театральних роздоріжжях» (1925), «Театральна публіцистика» (1967) та статтями «Трагедія українського актора» (1921), «Про драматичні дебюти» (1924), «Сучасний театр в його основних напрямках» (1926), «Український театр в ХІХ столітті» (1926) та ін.

    Яків Андрійович Мамонтов помер 31 січня 1940 р. у Харкові.

    Документи, що зібрані у фонді Я. А. Мамонтова, були передані на постійне зберігання до ЦДАМЛМ України його сином, Альбертом Яковичем Мамонтовим у 1968 р. та колекціонером П. Г. Дубинкою у 1988–1989 рр. Вони охоплюють період з 1907 по 1940 р. і є невеликою частиною родинного архіву Мамонтових, що був знищений у роки війни. Основний масив складають творчі матеріали (оповідання, новели, вірші, роботи з питань театрознавства і публіцистики). Також присутня значна кількість статей, спогадів про життя і творчість Я. А. Мамонтова, матеріали членів родини фондоутворювача. Представлена епістолярна спадщина митця, а також образотворчі матеріали (індивідуальні та групові фото, фото сцен з вистав). Частина творчих матеріалів Я. А. Мамонтова зберігається в особових фондах театрознавців П. І. Руліна (ф. 90), І. М. Давидової (ф. 1216), Є. І. Старинкевич (ф. 1394) та літературознавця М. А. Плевако (ф. 271).

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відскановані описи особового фонду Я. А. Мамонтова(ф. 264, оп. 1), (ф. 264, оп. 2) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української літератури та театру ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік


    11 жовтня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 130-річчя від дня народження мовознавця, літературознавця та перекладача Михайла Яковича Калиновича, представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Народився Михайло Якович 01(13) жовтня 1888 р. в родині священика в с. Жахнівка Брацлавського повіту Подільської губернії, нині Тиврівського району Вінницької області.

    У 1907 р. закінчив Колегію П. Ґалаґана у Києві, навчався у Санкт-Петербурзькому університеті. 1912 р. закінчив Університет Св. Володимира у Києві, в якому був залишений професорським стипендіатом. З 1916 р. працював на посаді приват-доцента кафедри порівняльного мовознавства і санскриту, викладав вступ до мовознавства, порівняльної граматики, індоєвропейських мов, санскриту та історії стародавньої індійської літератури. Перші наукові праці науковця були присвячені індологічній тематиці – «Природа й побут в давньоіндійській драмі» (1916 р.), «Бгавабгуті Шринанта» (1918 р.), «Концентри індійського світогляду» (1928 р.) .

    З 1924 р. одночасно працював в АН УРСР. З 1930 р. перебував на посаді завідувача відділу загального мовознавства Інституту мовознавства, 1939 р. очолив Інститут мовознавства та Відділ суспільних наук АН УРСР. Того ж року він отримав звання академіка АН УРСР та став академіком-секретарем відділення суспільних наук.

    Михайло Якович – автор наукових праць з питань загального та українського мовознавства, літературознавства, лексикографії та індіаністики. Серед основних праць: «Шляхи новітньої французької поезії» (1924 р.), «Поняття окремого слова» (1935 р.), «Наука проти релігії в питанні про походження мови» (1938 р.), «Вступ до мовознавства» (1940 р.), «Походження мови» (1946 р.).

    1938 р. Михайлом Калиновичем були підготовані до друку два нових загальних словника – російсько-український та англо-український в Інституті мовознавства. 1948 р. вийшов друком російсько-український словник, співавтором і відповідальним редактором якого був Михайло Якович. Перекладав українською мовою твори Г. Уеллса.

    У липні 1941 р. Михайла Калиновича разом з іншими академіками, членами-кореспондентами та науковими працівниками Академії наук УРСР евакуйовано до Башкирії.

    Був одружений з Маргаритою Михайлівною Отроковською, сестрою поета Володимира Отроковського.

    Помер 16січня 1949 р., похований у Києві на Лук’янівському кладовищі.

    Документи фонду передавала дружина Маргарита Михайлівна Отроковська. Таким чином, було сформовано ф. 54, оп. 1, що налічує 53 одиниці зберігання. Серед біографічних матеріалів знаходимо програму магістерського іспиту професорського стипендіата М. Я. Калиновича. До робочих матеріалів відносяться різноманітні статті, нариси та дослідження Я. М. Калиновича. Також у фонді зберігаються рукописи підручника, рукописні тексти лекцій, віршів та оповідань, студентські контрольні роботи, графічні схеми тощо.

    До образотворчих матеріалів віднесені індивідуальні фото та фото у групі з викладачами Київського Державного університету. Документи, що відображають життєвий та творчий шлях мовознавця також містяться у фондах інших діячів культури та мистецтва: Ф. А. Редька (Ф. 2) ; М. К. Грунського (Ф. 154) та П. Г. Тичини (Ф. 464).

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду М. Я. Калиновича (ф. 54, оп. 1) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української мови та культури в цілому ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів,
    М. Н. Мойсик


    Вересень
    28 Вересня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 100-річчя від дня народження українського педагога, публіциста, письменника Василя Олександровича Сухомлинського (1918–1970) представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Василь Сухомлинський народився 28 вересня 1918 р. у с. Василівка Херсонської губернії (тепер – Онуфріївський район Кіровоградської обл.) у бідній селянській родині. У 1933 р. закінчив місцеву семирічну школу, після чого вступив до Кременчуцького медичного технікуму. Незабаром покинув його і закінчив робітфак, що дало йому змогу у 1935 р. вступити до Кременчуцького педагогічного інституту. Майже одразу почав працювати вчителем заочної школи біля рідного села. Потім перевівся на заочне відділення Полтавського педагогічного інституту, який закінчив у 1938 р. До 1941 р. працював вчителем української мови і літератури в Онуфріївській середній школі.

    Після початку війни В. Сухомлинський добровольцем пішов на фронт. У січні 1942 р. у битві під Ржевом був важко поранений у груди і після тривалого лікування у шпиталі в с. Ува (Удмуртія) був демобілізований. З червня 1942 р. до березня 1943 р. був директором місцевої школи, а після звільнення рідного району повернувся додому і став завідувачем районного відділу освіти. Однак державна служба не припала до душі В. Сухомлинському, який мріяв викладати у школі.

    У 1948 р. він став директором Павлиської середньої школи, в якій пропрацював 23 роки, тобто до кінця життя. У цій школі педагог випробовував на практиці свої теоретичні задумки, займався науково-практичною і літературно-публіцистичною діяльністю.

    У 1955 р. В. Сухомлинський захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи – керівник навчально-виховного процесу». З 1957 р. був членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР. У 1958 р. став заслуженим вчителем УРСР, а в 1968 р. – обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

    В. Сухомлинський є автором 48 монографій, 600 статей, 1500 оповідань для дітей. Його твори видані 53 мовами загальним накладом понад 15 млн примірників. Найвідомішими є книги «Виховання колективізму у школярів» (1956), «Сто порад учителеві» (1967), «Серце віддаю дітям» (1969), «Народження громадянина» (1970), «Методика виховання колективу» (1971) та ін.

    Педагог був переконаний, що всебічний розвиток особистості можливий лише за умов узгодженої роботи двох вихователів – школи і сім’ї. Книги В. Сухомлинського спрямовані на допомогу вчителям в організації навчально-виховного процесу в школі.

    Життя Василя Сухомлинського обірвалося 2 вересня 1970 р.

    Переважна більшість документів, що висвітлюють життя і творчість Василя Олександровича Сухомлинського, зберігаються в особових фондах українських письменників Б. С. Тартаковського (ф. 505) та І. А. Цюпи (ф. 627). Основний масив складають образотворчі матеріали (індивідуальні та групові фото), епістолярна спадщина та матеріали творчої діяльності педагога.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відскановані описи особових фондів Б. С. Тартаковського (ф. 505, оп. 1) та І. А. Цюпи (ф. 627, оп. 1), (ф. 627, оп. 2) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури ознайомитись з документами в читальному залі ЦДАМЛМ України.




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік


    7 Вересня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 120-річчя від дня народження видатної української актриси театру та кіно Ужвій Наталії Михайлівни представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Народилася Наталія Михайлівна 8 вересня 1898 р. у м. Любомлі що на Волині у багатодітній родині. 1899 р. батько отримав посаду кондуктора Привіслянської залізної дороги. До 1912 р. родина жила в робітничому селищі Брудно поблизу Варшави.

    Навчалась Наталія у міському двокласному училищі. Восени 1912 р. родина переїхала на Волинь у містечко Клевань. 1914 р. Наталія активно займалася самоосвітою, читала багато книг і це дало їй змогу екстерном скласти іспит при Клеваньському духовному училищі на звання сільської вчительки. У 1915-1921 рр. вона вчителювала у школах Волині, а пізніше – у Золотоноші на Полтавщині. Паралельно під псевдонімом «Алімова» грала в місцевому драмгуртку в аматорських постановках за п’єсами І. Карпенко-Карого, М. Кропивницького та М. Старицького. Одним із перших вдалих виступів актриси стала роль Наталії у виставі «Бондарівна». Всього в аматорському театрі Наталія Ужвій зіграла близько 70 ролей, нерідко втілюючи одночасно декілька образів в одній виставі. Незважаючи на протести батьків та за порадою письменника Івана Ле, в січні 1921 р. вона переїхала до Києва та вступила у театральну студію при Українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Саме там відбулася зустріч Ужвій з відомим актором та педагогом Іваном Мар’яненком і розпочався творчий шлях молодої актриси. Однією з найбільш вдалих ролей цього періоду була роль Сюзанни у «Весіллі Фігаро» П. Бомарше.

    1925 р. уже доволі відому актрису переводять в новостворений Державний український драматичний театр в Одесі.

    1926 р. починається кінематографічний злет молодої Наталії Ужвій. Дебютною роллю у кіно стала чорно-біла німа стрічка «Пілсудський купив Петлюру».

    Інформацію про своє особисте життя Наталія не афішувала, саме тому відомості про її перший шлюб відсутні. Її другим чоловіком у 1926 р. став поет та лідер українських футуристів Михайль Семенко. У 1927 р. в сім’ї народився син Михайло. Однак, шлюб виявився невдалим і у 1936 р. послідувало розлучення.

    У 1926-1936 рр. Наталія грала у легендарному театрі «Березіль» у Харкові під керівництвом Леся Курбаса. Майже на десять років вона пов’язала своє життя з цим театром, зігравши безліч ролей, в тому числі – Маклену у п’єсі М. Куліша «Маклена Граса» у постановці Леся Курбаса.

    1936 р. Український драматичний театр ім. Івана Франка переїхав до Києва. Трупа поповнилася майстрами сцени – Гнат Юра, Амвросій Бучма, Юрій Шумський та ін. Акторська робота Ужвій у цьому театрі почалася з ролі королеви Єлизавети у п’єсі Ф. Шіллера «Дон Карлос». В особистому житті цей спектакль мав для актриси велике значення. Її партнером по ролі був актор Євген Пономаренко, який з юності захоплювався грою акторки і часто відвідував вистави за її участю. Для Наталії він став другом, порадником і супутником життя.

    Під час Другої світової війни актриса разом з театром перебувала в евакуації в Тамбові, потім в Семипалатинську і Ташкенті, а також не полишала зйомок у кіно. Найбільший успіх принесла стрічка «Райдуга» за одноіменною повістю Ванди Василевської, в якій актриса зіграла Олену Костюк. Стрічка була відзначена головним призом Асоціації кінокритиків США як кращий іноземний фільм в американському прокаті 1944 р. та Оскаром – найпрестижнішою нагородою в кінематографі США. Сама актриса отримала звання Народної артистки СРСР (1944 р.) та стала лауреатом Державної премії СРСР (1946 р.)

    50 років свого життя віддала Ужвій франківській сцені, на якій втілила 65 неповторних образів. Серед найкращих ролей: Анна («Украдене щастя» І. Франка), Ваніна («Житейське море» І. Карпенка-Карого), Маруся («Маруся Богуславка» М. Старицького), Беатріче («Багато галасу даремно» В. Шекспіра) та ін.

    У 1954-1973 рр. актриса очолювала Українське відділення Театрального товариства. Створеному актрисою Будинку ветеранів сцени Спілки театральних діячів України в Пущі-Водиці присвоєно ім’я Наталії Ужвій.

    В квітні 1986 р., знаючи про свою невиліковну хворобу, Наталія Михайлівна в останнє вийшла на сцену в ролі Рози Олександрівни у спектаклі О. М. Галіна «Ретро». Померла актриса в Києві 22 липня 1986 р. Похована на Байковому кладовищі.

    За своє довге акторське життя Наталія Ужвій зіграла близько 213 ролей у театрі і 20 ролей в кінофільмах. Серед найкращих фільмів: «Прометей» (1935 р.), «Назар Стодоля» (1937 р.), «Кармелюк» (1938 р.), «Майська ніч» (1940 р.), «Тарас Шевченко» (1951р.), «Українська рапсодія» (1961 р.) та ін.

    Документи фонду до ЦДАМЛМ України передав Пономаренко Є. П. у 1990-1993 рр. і було сформовано фонд № 1147, оп. 1., що налічує 485 одиниць зберігання.

    Серед біографічних матеріалів знаходимо довідки, посвідчення про трудову діяльність, дипломи, членські квитки. До творчих матеріалів відносяться тексти ролей, зіграних Ужвій Н. М. у різних театрах, а також фотографії в ролях. Серед рукописів – статті, спогади про діячів літератури і мистецтва, привітання і виступи з нагоди свят. Оскільки листуванню актриса надавала великого значення, то у фонді представлені численні листи до неї як до голови Театрального товариства. У фонді зберігаються спогади про Ужвій Н. М. видатних особистостей – Загребельного П. А., Левади О. С., Мар’яненка І. О. та ін. Серед образотворчих матеріалів – індивідуальні та групові фото Ужвій Н. М. на з’їздах, кінофестивалях , творчих вечорах та ін.

    Документи, що відображають життєвий та творчий шлях актриси також містяться у фондах інших діячів культури та мистецтва: Мейтуса Ю. С. (ф. 182 ); Тичини П. Г. (ф. 464 ); Микитенка І. К. (ф. 657 ); Довженка О. П.(ф. 690 ); Пономаренка Є. П. (ф. 1146 ); Корогодського Р. М. (ф. 1146 ); Нятко-Табачникової П. М. (ф. 1359 ) та багатьох ін.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду Ужвій Н. М (ф. 1147 ) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників театрального мистецтва та української культури вцілому ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів,


    М. Н. Мойсик


    Серпень
    23 Серпня

    До 27-ої річниці Незалежності України, у рамках вшанування пам’яті Героя України, українського політичного та громадського діяча Левка Григоровича Лук’яненка та у рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА», представляємо документи Левка Григоровича, які зберігаються у фондах Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Левко Григорович Лук’яненко народився 24 серпня 1928 р. у с. Хрипівка Городнянського району Чернігівської області у селянській родині. З раннього дитинства хлопець багато читав і переймався долею українського народу. Наприкінці 1944 р. його відправили зі школи до райвійськкомату для двотижневого військового вишколу, звідки забрали на службу до армії. У війську Левко пробув до 1953 р., прослуживши кілька місяців у Житомирі, а потім у Києві, також з жовтня 1945 р. служив у Австрії, потім – на Кавказі в містах Орджонікідзе та Нахічевань, був командиром мотоциклетного взводу.

    У 1953 р. став студентом юридичного факультету Московського університету. У 1954 р. Левко Лук’яненко одружився і згодом оселився з дружиною на Радехівщині. З 1959 р. був працівником адвокатури Глинянського району Львівської області.

    У 1958 р. Левко Лук’яненко разом з активістами Степаном Віруном і Василем Луцьківим створили підпільну організацію «Українська Робітничо-Селянська Спілка» (УРСС). До них швидко долучились однодумці. Однак, боротьба тривала недовго і вже у 1961 р. більшість із них заарештували.

    Львівський обласний суд засудив Лук’яненка до розстрілу за звинуваченням у тому, що він з 1957 р. проводив антирадянську агітацію та пропаганду. Однак, вже через 72 доби суд замінив розстріл на 15 років позбавлення волі, а Лук’яненка перевезли до концтабору в Мордовії. Покарання Левко Лук’яненко відбував у Мордовській АРСР, з 1967 р. він три роки перебував у Владимирській тюрмі, потім його знову переправили до Мордовії. З 1966 р. у Мордовські табори прибувало багато нових політв’язнів , так званих шістдесятників, які боролися з адміністрацією таборів за фактами порушення законодавства і прав політв’язнів. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв’язнів переводять у Пермські табори. У 1974 р. за організацію страйку Чусовський районний суд засудив Лук’яненка та ще трьох ініціаторів до тюремного заточення у Владимирській тюрмі. 1976 р. за пропозицією Миколи Руденка, Левко стає членом Української Гельсінкської групи. Він пише звернення до Белградської наради 35 країн щодо дискримінації українців. 1978 р. Лук’яненко був засуджений Чернігівським обласним судом до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Покарання він відбував у таборі особливо суворого режиму в с. Сосновка в Мордовській АРСР. Разом з іншими політв’язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У 1980 р. Лук’яненка та всіх в’язнів особливого режиму переводять у спеціально збудовану тюрму в с. Кучино Пермської області.

    У грудні 1986 р. Лук’яненка з с. Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську. 8 грудня 1987 р. етапували на заслання в с. Березівка Парабельського району Томської області. У березні 1988 р. Левка Лук’яненка заочно обрали головою відновленої УГГ, яка від 7 липня діє як Українська Гельсінкська Спілка.

    Указом Президії Верховної Ради від 30 листопада 1988 р. Левка Лук’яненка помилували і звільнили із заслання. На початку 1989 р. він повертається до України і активно займається правозахисною і політичною діяльністю. Саме Левко Лук’яненко є автором Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 р. 1 грудня 1991 р. він балотувався на посаду президента України.

    Левко Лук’яненко був послом у Канаді, депутатом Верховної Ради І, ІІ, ІV і V скликань, отримав звання Академіка Академії наук вищої школи України (АНВШУ, 2001); Почесного доктора права Альбертського університету (1993, Канада), Героя України (2005), лауреата Шевченківської премії (2016). Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня Левко Лук’яненко отримав за активність і наполегливість у донесенні до світової спільноти правди про голодомори в Україні у XX столітті та багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність.

    Помер 7 липня 2018 р, похований на Байковому кладовищі.

    Документи, що стосуються життя та діяльності Лук’яненка Л. Г. зберігаються у фондах І. І. Блажкова (ф. 1172 ), Г. Т. Сірика (ф. 1357 ), Р. Д. Рахманного (ф. 1361 ), Н. О. Світличної (ф. 1217 ), І. М. Дзюби (ф. 1242 ) та у інших фондах.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури та історії ознайомитись з документами та книгами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік



    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів, М. Н. Мойсик


    16 Серпня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 85-річчя від дня народження української оперної співачки, народної артистки СРСР Бели Андріївни Руденко (1933 р. н.) представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Бела Руденко народилася 18 серпня 1933 р. у м. Боково-Антрациті Луганської обл. Вона любила співати з дитинства: під час навчання в школі була солісткою міського хорового гуртка, її запрошували на всі місцеві концерти. Після блискучого виконання романсу О. Аляб’єва «Соловей» стала відомою на всю область. У 1956 р. Бела Руденко з відзнакою закінчила Одеську консерваторію по класу співу Ольги Благовидової (лірико-колоратурне сопрано). Дебют співачки відбувся у Одеському театрі опери і балету в 1955 р. З 1956 р. – була солісткою театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка (Національна опера). З 1957 р. Бела Руденко регулярно виступала з концертами у Західній Європі, США, Канаді, Японії.

    У 1959 р. Бела Руденко стала заслужною артисткою УРСР, а вже у 1960 р. після блискучого виступу на Декаді українського мистецтва у Москві у віці 27 років удостоїлась високого звання народної артистки СРСР. У 1971 р. стала лауреатом Державної премії СРСР. У 1972 р. дебютувала на сцені московського Великого театру, виконавши партію Людмили в опері «Руслан і Людмила» М. І. Глінки. Бела Руденко була солісткою Великого театру з 1973 по 1988 р. З 1977 р. викладала у Московській консерваторії ім. П. І. Чайковського, у 1988 р. стала професором кафедри сольного співу. З 1992 р. очолює фонд розвитку Великого театру. У 2013 р. з нагоди 80-річчя Бели Руденко Президент України нагородив її орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

    Упродовж своєї театральної кар’єри Бела Руденко створила цілу галерею яскравих сценічних образів, що увійшли до Золотого фонду світового мистецтва. Найвідомішими її оперними партіями є: роль Джільди («Риголетто» Дж. Верді), Віолетти («Травіата» Дж. Верді), Лючії («Лючія ді Ламермур» Г. Доніцетті), Наташі («Війна і мир» С. Прокоф’єва), Йолан («Мілана» Г. Майбороди). Розіни («Севільський цирульник» Дж. Россіні) та роль Цариці Ночі в опері В. Моцарта «Чарівна флейта). Виступи на театральній сцені Бела Руденко завершила у 1995 р., після чого працювала художнім керівником оперної трупи Великого театру.

    Переважна більшість документів, що висвітлюють життя і творчість Бели Андріївни Руденко, зберігаються в особових фондах співачки Л. А. Руденко (ф. 120) та латиського мистецтвознавця Г.-І. М. Карклінь (ф. 845). Основний масив складають образотворчі матеріали (фото співачки в ролях та групові фото з митцями). У невеликій кількості представлені програми вокальних вечорів та вистав за участі Б. Руденко та листи.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відскановані описи особових фондів Л. А. Руденко (ф. 120, оп.1 ),(ф. 120, оп.1 прод. ) та Г.-І. М. Карклінь (ф. 845, оп.1 ),(ф. 845, оп.1 прод. ),(ф. 845, оп.2 ),(ф. 845, оп.3 ) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік


    8 Серпня

    У рамках проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 110-ої річниці з дня народження українського письменника та драматурга Баша Якова Васильовича, представляємо документи з особового фонду (ф. 1080), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Баш Яків Васильович (справжнє прізвище Башмак) народився 8 серпня 1908 р. у с. Милове Бериславського району Херсонської області в селянській родині. Дитинство хлопця пройшло в нестатках, він рано почав працювати. Після закінчення школи Яків займався громадсько-політичним життям, писав статті у місцевих періодичних виданнях. Працював у Криму та в Херсонській області завідуючим хатами-читальнями. У 1928-1932 рр. працював на будівництві Дніпрогесу, за що отримав змогу здобути вищу освіту в Харківському університеті зі спецстипендією.1935 р. його переводять на навчання до Київського державного університету, який він закінчує у 1937 р.

    У 1931 р. було надруковано перше оповідання молодого письменника «Сталь». У 1932 р. у видавництві «Український робітник» вийшла друком його перша збірка нарисів «Доба горить». 1934 р. друкується повість «Сила» і збірка оповідань «Дні наступу». З 1938 р. Яків Васильович стає членом Спілки письменників України.

    1940 р. закінчує навчання в аспірантурі при кафедрі історії української літератури в Київському державному університеті.

    В роки Другої світової війни письменник служив у Центральному штабі партизанського руху. По завершенні війни Яків Васильович займає посаду директора видавництва «Радянський письменник», відповідального секретаря Спілки письменників України.

    1945 р. письменник пише повість «Професор Буйко», а у 1949 р. – однойменну п’єсу. Воєнній та післявоєнній тематиці присвячений цикл оповідань «Біля вогнища», п’єса «Дніпрові зорі», «На берегах Дніпрових» тощо. На сценах театрів України здійснювалися постановки на твори письменника, деякі з них було перекладено російською, болгарською, словенською та іншими мовами.

    У 1970 р. за твори «Гарячі почуття», «Професор Буйко», «Надія» та «На крутій дорозі» Я. Баш був удостоєний Республіканської премії ім. М. Островського. Помер письменник 14 березня 1986 р. Похований на Байковому кладовищі.

    Документи, що зібрані у фонді, були передані на постійне зберігання до ЦДАМЛМ України самим письменником у 1984 р. Основний масив документів особового фонду складають творчі матеріали (рукописи та машинописи творів, статті, спогади, відгуки); листування (листування з колегами, видавництвами, читачами). Біографічні матеріали представлені особистими документами письменника, членськими квитками, дипломами та ін. Образотворчі матеріали представлені особистими світлинами, спільними світлинами з різними діячами культури та мистецтва, школярами тощо.

    Значна кількість документів, що стосуються життя і творчості Баша Я., зберігаються у фондах А. В. Головка (Ф. 18, оп. 1, оп. 2, оп. 3), Л. І. Смілянського (Ф. 21, оп. 1, додаток, оп. 2), Д. М. Косарика (Ф. 513, оп. 1, оп. 3), М. Я. Зарудного (Ф. 770, оп. 1, оп. 2), П. І. Майбороди (Ф. 855, оп. 1) та у фондах багатьох інших митців.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відскановані описи особового фонду Я. В. Башмака( Ф. 1080, оп.1 ), ( Ф. 1080, оп.2 )до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури та історії ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів,


    М. Н. Мойсик



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    Липень
    16 Липня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 110-річчя українського поета, письменника і літературознавця Василя Барки (справж. ім'я Василь Костянтинович Очерет) (1908–2003) представляємо документи з особового фонду №1203, що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Василь Барка народився 16 липня 1908 р. у с. Солониця на Полтавщині в козачій родині. Початкову освіту здобув у місцевій трикласній школі. З 1917 р. навчався в Лубенському духовному училищі, де захопився вивченням української літератури. У 1927 р. закінчив Лубенський педагогічний технікум, після чого працював учителем фізики і математики у сільській школі на Донбасі.

    У 1928 р. Василь Барка через конфлікт з місцевою владою переїхав на Північний Кавказ, де вступив на філологічний факультет Краснодарського педагогічного інституту. У 1930 р. видав першу книгу поезій «Шляхи», за яку був звинувачений у «буржуазному націоналізмі». У 1932 р. вступив до аспірантури, одночасно працюючи науковим співробітником у Краснодарському художньому музеї, де ледве не був відданий під суд за використання релігійних творів у експозиціях. Через постійний тиск перевівся до Московського педінституту. У 1940 р. захистив кандидатську дисертацію у Москві, після чого читав лекції з історії літератури у Ростовському університеті.

    З початком війни Василь Барка добровольцем пішов у «народне ополчення». У 1942 р. був тяжко поранений і тому залишився на окупованій німцями території. Працював коректором у місцевій газеті «Кубань». У 1943 р. мобілізований на роботу в Німеччину. Тоді ж для захисту сім'ї від переслідувань вибрав псевдонім «Барка» (як човни, що він розвантажував). Зумів втекти з трудового табору, працював коректором у видавництві «Голос» у Берліні. Після капітуляції Німеччини у 1945 р. опинився в таборі для переміщених осіб у Аугсбурзі, де написав свій перший прозовий твір «Рай».

    У 1950 р. Василь Барка переїхав до США. Досліджував історію української літератури, активно друкувався, працював перекладачем і редактором на радіостанції «Свобода». У 1958–1961 рр. працював над романом «Жовтий князь», який видав у Нью-Йорку в 1963 р. У 1969–1988 рр. займався лише літературною діяльністю, працюючи над поемами «Судний степ» і «Кавказ», які вважав найголовнішими у своєму творчому доробку.

    Василь Барка є автором понад 20 книг: збірок поезій («Шляхи» (1930), «Цехи» (1932), «Апостоли» (1946), «Білий світ» (1947), «Океан» (1959)), повістей, романів («Рай» (1953), «Жовтий князь» (1963)), поем («Судний степ» (1992), «Кавказ» (1993)), есе («Жайворонкові джерела» (1956), «Правда кобзаря» (1961), «Вершник неба» (1965)), перекладів, критичних статей. Творчості письменника притаманні релігійні мотиви, що віддзеркалюють події з історії українського народу. Найвідомішим твором Василя Барки є роман «Жовтий князь», який став першим у світі професійним прозовим твором, присвяченим Голодомору 1932-1933 рр. Письменник 25 років збирав спогади очевидців (у т. ч. і родини брата), які лягли в основу роману.

    Життя письменника обірвалося 11 квітня 2003 р. у Нью-Йорку (США).

    Документи фонду Василя Барки передані ЦДАМЛМ України сином письменника Очеретом Ю. В. у 1993–1994 рр. Особовий фонд Василя Барки (ф. 1203) невеликий за обсягом і налічує 28 од. зб. за 1928–1991 рр. Основний масив складають документи до біографії письменника та образотворчі матеріали (індивідуальні, родинні і групові фото).

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду Василя Барки (ф. 1203, оп. 1) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».




    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук ,


    Ігор Резнік



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    13 Липня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 80-річного ювілею Героя України, народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, кавалера ордена «Знак Пошани», нагородженого орденом «За заслуги» III ступеня, академіка Академії мистецтв України Мирослава Михайловича Скорика, представляємо документи з його особового фонду, що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Скорик Мирослав Михайлович народився 13 липня 1938 р. у Львові. Хлопець зростав у родині, яка любила музику. Бабуся композитора була рідною сестрою всесвітньо відомої співачки Соломії Амвросіївни Крушельницької. Саме вона помітила, що Мирослав має абсолютний музичний слух і порадила батькам віддати хлопця до музичної школи.

    1945 р. Мирослав починає навчання у Львівській музичній школі. 1947 р. всю родину було репресовано і вивезено до шахтарського містечка Анжеро-Судженська Кемеровської області. В Сибіру майбутній композитор бере уроки гри на фортепіано у В. Канторової, учениці С. Рахманінова. Повернувшись до Львова у 1955 р. Мирослав вступає до Львівської консерваторії та навчається композиції в класі С. Людкевича та А. Солтиса.

    1960 р. Мирослав стає аспірантом Московської державної консерваторії ім. П. Чайковського, навчається в класі професора Д. Кабалевського.

    З 1963 р. Мирослав Скорик працює викладачем Львівської консерваторії на кафедрі теорії музики і композиції. Того ж року стає членом Спілки композиторів України. Особливу роль його творчості того періоду відіграють естрадні пісні, в яких він відкриває нові грані «ліричної пісні» у поєднанні з ритмами рок-н-ролу і блюзу – «Зоряна ніч», «Не топчіть конвалій» та ін.

    У середині 1960-х років композитор звертається до жанру балету та створює одноактний твір за віршем І. Франка «Каменярі». Велику популярність у його творчому доробку здобув «Карпатський концерт» для оркестру (1973 р.), який з успіхом виконувався в багатьох країнах Європи і Америки.

    У 1964 р. Мирослав Скорик пише музику до фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків», який входить у десятку найкращих фільмів всіх часів і народів.

    У період 1970-1990-х рр. з’явилися опери «На русалчин Великдень» М. Леонтовича, «Купало» А. Вахнянина, «Роксоляна» Д. Січинського та ін. Мирослав Скорик продовжує писати музику для театру і кіно. З музики до фільму «Високий перевал» режисера В. Денисенка походить його загальновідомий твір «Мелодія», що став символом нової української музики.

    Новий виток творчості розкривається в такому старовинному, вперше відродженому Мирославом Скориком у національному контексті жанрі, як партити. За твір Концерт для віолончелі та симфонічного оркестру – композитор був нагороджений Державною премією України ім. Т. Шевченка (1987 р).

    У 1987 р. повертається до рідного Львова та очолює кафедру композиції у консерваторії та Львівський осередок Спілки композиторів України. У цей період Мирослав Скорик знову звертається до жанру балету і пише балет «Повернення Баттерфляй», присвячений С. Крушельницькій, який у 2006 р. був поставлений у Львівському театрі опери та балету ім. С. Крушельницької.

    Педагогічна діяльність Мирослава Скорика – є вагомим внеском в українську музичну культуру. Його учнями були Є. Станкович, І. Карабиць, О. Балакаускас, А. Гаврилець, В. Теличко та ін. У 1999 р. він очолив Інститут музичної україністики і кафедру української музики Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. Того ж року стає членом-кореспондентом Академії мистецтв України.

    Мирослав Скорик – ініціатор і співзасновник багатьох міжнародних музичних фестивалів, таких як «Музика українського зарубіжжя», Дні американської й української музики у Львові, «Пам’яті жертв голодомору – композитори України», Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти». Також композитор очолював журі міжнародних виконавських конкурсів, Міжнародного фестивалю «Київ Мюзик Фест».

    У 2006-2010 рр. – співголова Національної спілки композиторів України; 2008 р. – отримує звання «Герой України»; 2011-2016 рр. – був художнім керівником Національної опери України.

    Документи були передані до Архіву-музею композитором особисто у 1979 р. Таким чином був сформований фонд №745, оп.1 , який налічує 6 одиниць зберігання. Це, переважно, творчі документи, образотворчі матеріали та матеріали до біографії. Документи, що стосуються діяльності Мирослава Скорика відклались у фондах: М. Ф. Матвійчука(Ф. №23 оп. 1) , Л. І. Зосова (Ф. №1120, оп. 1) , О. Я. Шреєр-Ткаченко (Ф. №1156, оп. 1) , І. І. Блажкова (Ф. № 1172, оп. 1) , А. Б. Солов’яненка (Ф. № 1409, оп. 1) , Р. М. Корогодського (Ф. № 1297, оп. 1) та К. Ф. Данькевича (Ф. №1299, оп. 1) .

    Запрошуємо дослідників і шанувальників українського музичного мистецтва та культури вцілому ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.




    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів,


    М. Н. Мойсик



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    Червень
    27 червня

    До 22-ї річниці Конституції України та у рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» представляємо видання фундатора української політології, основоположника вітчизняного конституціоналізму М. П. Драгоманова з бібліотечної колекції Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Конституція України, як основний політико-правовий документ затверджує стан розвитку держави, її правову систему та містить норми юридичного та політичного характеру, що створюють основу необхідну для регулювання суспільних відносин, забезпечення прав i свобод людини та подальшого розвитку нашої держави. Автором одного з перших українських конституційних проектів «Проект оснований украинского общества «Вольный союз-Вільна Спілка» був відомий український історик, громадський діяч Михайло Петрович Драгоманов (1841-1895). Для автора проекту політична свобода полягала у недоторканості особи, свободі слова, совісті та самореалізації національності. Взявши за основну мету політичну свободу, М. П. Драгоманов пропагував демократично організовану систему суспільства, в якій інтереси держави не суперечать інтересам народу та інтересам кожного громадянина. Політичні права й свободи Михайло Драгоманов розглядав у системі ідей, у якій людина й суспільство взаємодіють між собою. Народ має право самостійно визначати свої інтереси, відповідати за свою долю, спираючись на ідеали свободи й самостійності. Політичну свободу М. Драгоманов вважав нерозривно пов’язаною саме з розвитком конституціоналізму.

    У бібліотечній колекції ЦДАМЛМ України зберігається низка видань видатного українського науковця та громадського діяча, тож запрошуємо дослідників і шанувальників української культури та історії ознайомитись з науковим доробком Михайла Петровича Драгоманова у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.



    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів,


    М. Н. Мойсик



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    4 червня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 90-річчя від дня народження відомого українського актора та педагога Костянтина Петровича Степанкова представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Костянтин Петрович Степанков (справжнє прізвище Волощук) народився 3 червня 1928 р. у с. Печеськи Хмельницької області. Батько актора був священником. Два брати Костянтина Петровича загинули. Молодший Георгій помер 1933 р., а старший Ігор загинув на фронтах Другої Світової війни. По її закінченню мати разом з Костянтином та його молодшою сестрою Лідою вирішила виїхати до Узбекистану. Проте Костянтин їхати відмовився.

    Він спробував вступити до Московського театрального інституту, однак приймальна комісія постановила, що у юнака відсутні будь-які акторські здібності.

    1950 р. хлопець вступає до Уманського сільгоспінституту на плодово-овочевий факультет, склавши іспити екстерном за перші два курси. В інституті Костянтин завідував «культмасовим сектором» і запрошував відомих людей, котрі перебували в Умані, на зустрічі зі студентами та викладачами. На одній з таких зустрічей гостями були корифеї українського театру - Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Дмитро Мілютенко, Микола Яковченко. Амвросій Бучма, режисер Київського театру ім. Івана Франка, професор Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого після перегляду студентської вистави помітив неабиякий акторський потенціал Костянтина і запропонував йому вступити до театрального інституту на свій курс. Через два місяці Степанков успішно склав іспити до інституту і навчався на курсі Амвросія Максиміліановича на кіновідділі.

    У 1953 р. після закінчення навчання в Київському інституті театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, Степанков залишився викладачем в інституті та очолив кафедру акторської майстерності.

    У 1955 р. його приймають до штату Київського театру ім. Івана Франка. У 1968 р. Степанков стає актором Київської кіностудії імені О. Довженка.

    З 1998 р. викладає на кафедрі телебачення в Київському університеті культури і мистецтв.

    За все своє життя актор зіграв більше ніж у 100 фільмах, серед яких переважають картини з історичною та воєнною тематикою. Найбільше запам’яталися глядачам ролі у фільмах «Захар Беркут», «Легенда про княгиню Ольгу», «Білий птах з чорною ознакою», «Камінний хрест» та безліч інших знакових картин.

    За свої заслуги актор отримав звання Народного артиста СРСР; Народного артиста УРСР; став лауреатом Державної премії імені О. Довженка; першим лауреатом премії ім. Л. Бикова; кавалером ордена «За заслуги» II ступеня та ін.

    Помер 22 липня 2004 р. Похований в селі Жереб’ятин Бориспільського району Київської області.

    Документи, що стосуються творчої діяльності Костянтина Петровича Степанкова відклалися у фондах І. Миколайчука (Ф. 1154), А. Бучми (Ф. 1157) О. Швачка, (Ф. 1176), С. Козака (Ф. 1358) , Д. Мусієнка (Ф.1369) та ін.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.



    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів,


    М. Н. Мойсик



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    1 червня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 110-річчя українського поета, перекладача Івана Оникійовича Виргана (Вергуна) (1908-1975) представляємо документи з особового фонду №143, що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Іван Вирган народився 1 червня 1908 р. у с. Матвіївка на Полтавщині у заможній селянській родині. Освіту здобував у Матвіївській початковій та Вереміївській семирічній школах. У 1929 р. закінчив Кременчуцький педагогічний технікум, після чого до 1931 р. працював учителем. У 1936 р. став членом Спілки письменників України. У 1940 р. закінчив філологічний факультет Харківського університету.

    Восени 1940 р. СПУ відрядила І. Виргана до Чернівців, де він відповідав за роботу з місцевими письменниками. У листопаді 1940 р. був заарештований органами НКВС і звинувачений у «злісній антирадянській пропаганді та організації банди у місті Чернівці». Своєї вини поет не визнав. 21 березня 1941 р. засуджений до 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував у Печорському таборі поблизу Воркути. У липні 1944 р. був достроково звільнений, а в жовтні 1944 р. призваний до армії. Після демобілізації з січня 1946 р. займався літературною роботою у Харкові. З червня 1946 р. був членом Спілки письменників СРСР. У 1961 р. справа Івана Виргана була переглянута Верховним Судом УРСР і закрита у зв'язку з відсутністю складу злочину, а поет ¬– реабілітований. Життя митця обірвалося 12 січня 1975 р. у Харкові.

    Іван Вирган є автором понад 20 збірок поезій і оповідань. Свої вірші почав друкувати з 1927 р., будучи членом літературної спілки «Молодняк». У 1930-х рр. вже був відомий як талановитий поет. Перша збірка поезій «Озброєна лірика» була видана у 1934 р. Також у довоєнний період творчості поет видав збірки «Сад дружби» (1935), «Щастя доля» (1938) та поему «Джигіти» (1937). Найвідомішими творами І. Виргана, надрукованими у повоєнний період, стали: поема «Матвіївка над Сулою» (1949), збірки «Квітучі береги» (1950), «Поезії» (1954), «Лірика» (1961), «Краса» (1966), «Вибране» (1969), «Серце» (1969) та ін. У співавторстві з М. М. Пилинською у 1958-1968 рр. він укладав «Російсько-український фразеологічний словник». Також І. Вирган перекладав на українську мову твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, І. Буніна, Й. Гете, Я. Неруди.

    Документи фонду Івана Оникійовича Виргана передані ЦДАМЛМ України ним особисто та донькою Н. І. Вергун у 1968-1981 рр. Особовий фонд І. О. Виргана (ф. 143), налічує 62 од. зб. за 1927-1976 рр. Основний масив складають документи його літературної діяльності (вірші, поеми, оповідання), епістолярна спадщина та образотворчі матеріали (індивідуальні, родинні і групові фото).

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду І. О. Виргана (ф. 143опис 1, опис 2. )



    __________________________

    Науковий співробітник відділу використання інформації документів,


    І.С. Резнік



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    Травень
    8 травня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА», з нагоди 100-річчя від дня народження відомого українського письменника Олеся Терентійовича Гончара (1918-1995) та з нагоди Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Звістка про війну застала Олеся у читальній залі бібліотеки Харківського університету і у червні 1941 р. з третього курсу він йде добровольцем у складі студентського батальйону на фронт. Після двотижневого навчання в чугуївських таборах під Харковом, батальйон, у якому був Олесь Гончар, направили на р. Дніпро. Долю цього батальйону письменник згодом опише у романі «Людина і зброя».

    У перервах між боями народжувалися вірші «Дума про Батьківщину», «Атака», «Брати», «Ніч у Карпатах», «В гори», «Трансільванський марш». Гончар веде так званий «Конспект почуттів» та робить замітки, які в майбутньому лягли в основу його новел 1940-х рр., роману «Прапороносці». Війна стала для молодого студента суворою школою життєвого досвіду. Солдат-українець в уяві Гончара постає працьовитою, чесною людиною, яка здатна на самопожертву, і живе непереборною надією на мирне життя, повернення додому, до своєї родини.

    В ході війни Олесь двічі отримував поранення. Влітку 1942 р. потрапив у полон, звідки втік у 1943 р і продовжував воювати. Разом зі своїми бойовими побратимами перемогу зустрів у Празі у званні старшого сержанта на посаді старшини мінометної батареї. За бойові заслуги був нагороджений орденами Червоної Зірки, Слави 3-го ступеня, трьома медалями «За відвагу».

    Після демобілізації, письменник працює над першою частиною роману «Прапороносці» - «Альпи», що був надрукований у 1946 р.

    У 1947 р. друкується повість «Земля гуде» і друга книга роману «Прапороносці» «Голубий Дунай». У 1950-х рр. письменник продовжує розвивати військову тему в своїх численних новелах, серед них: «Микита Братусь», «Щоб світився вогник» та ін. Поряд з письменницькою, О. Гончар займався громадською діяльністю. У1959-1971 рр. очолював Спілку письменників України у 1959-1986 рр. був секретарем Союзу письменників СРСР; з 1962-1990 рр. –депутатом ВР СРСР.

    1960 р. виходить друком роман «Людина і зброя», що відкрив нову сторінку у творчості письменника та у 1962 р. був відзначений Республіканською премією імені Т.Г. Шевченка у галузі літератури. 1963 р. побачив світ роман у новелах «Тронка» – перший великий твір Гончара, присвячений мирному життю.

    У 1968 р. було надруковано роман «Собор», у якому письменник відобразив боротьбу за відродження духовності, за історичну пам’ять народу як основу порядності у відносинах між людьми. Одним із праобразів собору в романі послужив Троїцький собор у м. Новомосковську Дніпропетровської області. Майже одразу твір був підданий гострій критиці з боку влади та був вилучений з літературного обігу на 18 років. Лише 1986 р. на IXз’їзді СПУ роман був офіційно реабілітований.

    У 1980 р. О. Гончар написав книгу «Письменницькі роздуми», в якій здійснив аналіз своєї громадської та літературної діяльності. З початком перебудови і набуттям Україною незалежності письменник активно включився в громадське життя, був ініціатором створення Товариства Української Мови та Народного Руху України. У 1990 р. Олесь Гончар вийшов зі складу КПРС. У 1990-1994 рр. був депутатом Верховної Ради України I скликання. Свої погляди на шляхи розвитку незалежної України О. Гончар висловив у книзі «Чим живемо. На шляху українського відродження»(1991 р.).

    Життя Олеся Гончара обірвалося 14 липня 1995 р. в Києві. Похований на Байковому кладовищі. У 2005 р. йому було присвоєно звання Героя України (посмертно).

    Документи фонду Олеся Терентійовича Гончара були передані ЦДАМЛМ України ним особисто у 1968 р. Особовий фонд О. Т. Гончара (ф. 34) налічує 456 од. зб. Основний масив складають: документи творчої та громадської діяльності, епістолярна спадщина, біографічні та образотворчі матеріали.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України. Також повідомляємо, що до 24 червня 2018 р. в Архіві-музеї триває міжархівна документально-художня виставка «Собор душі» до 100-річчя від дня народження Олеся Гончара та 50-річчя видання роману «Собор».

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду Олеся Терентійовича Гончара (ф. 34,опис 1, додаток 1, додаток 2. )



    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів,


    М. Н. Мойсик



    __________________________

    Науковий співробітник відділу використання інформації документів,


    І.С. Резнік



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    5 травня

    У рамках проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 110-ої річниці від дня народження українського поета, дослідника, журналіста та краєзнавця Федора Трифоновича Кириченка представляємо документи з його особового фонду (Ф. 139), опис 1, що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Федір Трифонович Кириченко народився 2 травня 1908 р. у с. Рашівці Гадяцького повіту Полтавської губернії у селянській родині. З 1916 р. навчався у початковій школі, яку на четвертому році навчання йому довелося покинути та допомагати батькам по господарству.

    1925 р. у газеті «На зміну» друкуються перші вірші та нариси молодого поета під псевдонімом Ф. Коткович. Надалі його твори публікувалися у таких журналах як «Плуг», «Трактор», «Червоний Перець» та ін. У 1926-1929 рр. навчався у Харківському інституті народної освіти. 1930 р. Федір Трифонович стає членом творчого об’єднання «Трактор», членами кого були талановита молодь та письменники-початківці із сіл. Через рік молодого поета прийняли до складу письменницької організації «Плуг».

    1931 р. виходить друком перша окрема збірка віршів «Слово героям».

    1933 р. закінчує навчання на мовно-літературному факультеті Харківського інституту педагогічної професійної освіти і займається педагогічною діяльністю, викладає українську мову та літературу в середніх школах. У 1937-1941 рр. працював вчителем у м. Ромни. Паралельно підготував літературні сторінки про творчість Михайла Коцюбинського та Івана Ле. Велику увагу Федір Трифонович приділяв письменникам-початківцям, допомагав готувати до друку їх перші твори. Уривки його повістей «Гаркуша» та «Степова дорога» друкуються в газетах.

    У роки Другої світової війни був на фронті. Після демобілізації, з 1946 року займався педагогічною та журналістською діяльністю.

    1959 р. була надрукована книга «Із поезій 20-х років», в якій також було вміщено невелику біографічну довідку. Цього ж року він став членом Спілки журналістів СРСР. Значну увагу приділяв написанню «Літературної географії» свого краю, збирав матеріали про письменників та вчених, чиє життя і творчість пов’язані з Ромнами та іншими містами і селами Роменської округи. Протягом всього життя Федір Трифонович написав більше 1500 статей, його напрацювання увійшли до 5-томного «Українського літературного енциклопедичного словника». Помер у 1985 р.

    Документи, зібрані у фонді, були передані на постійне зберігання в ЦДАМЛМ України самим фондоутворювачем у 1968-1973 рр. і відносяться до періоду 1926-1973 рр.

    Основний масив документів особового фонду складають: автографи оповідань, уривок з поеми «Іван», зошит з віршами; листи до фондоутворювача; деякі особисті документи; матеріали громадської та літературної діяльності; індивідуальні та групові фото.

    Документи, що стосуються Кириченка Ф.Т. зберігаються у фондах письменника Кучера В.С. (Ф. 240), поета Усенка П.М. (Ф. 593),опис 1, драматурга Минка В.П. (Ф. 738),опис 1, письменника Біленка З.Я. (Ф. 1300),опис 1 .

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду Кириченко Ф.Т. (Ф. 139) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури та історії ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.



    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів,


    М. Н. Мойсик



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    Квітень
    3 квітня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 100-річчя від дня народження українського поета-гумориста і сатирика, журналіста Степана Івановича Олійника (1908–1982) представляємо документи з особового фонду №706, що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Степан Олійник народився 3 квітня 1908 р. у с. Пасицели Одеської області у бідній багатодітній родині, дитинство провів у с. Левадівка. Після закінчення місцевої початкової школи він навчався у трудовій школі в Одесі, а з 1926 р. – в Одеському кооперативному технікумі. У 1929 р. вступив на літературний факультет Одеського педагогічного інституту. У 1930 р. його батька «розкуркулили», а С. Олійника відрахували з навчального закладу. Рік він працював рульовим на кораблі. У 1931 р. С. Олійнику вдалося відновився в педінституті, але невдовзі він був заарештований за частушки в студгазеті та звинувачений у «буржуазному націоналізмі». Через брак доказів його невдовзі звільнили. Після закінчення інституту в 1934 р. він працював вчителем української мови і літератури в сільгосптехнікумі у Херсонській обл. Потім С. Олійник працював у газетах «Чорноморська комуна» (1934 р.), «Вісті» (1939 р.), «Радянська освіта» (1940-1941 рр.). У період масових репресій (1936-1938 рр.) часто викликався на бесіди до НКВС, але дивом уник арешту.

    Після початку Другої світової війни С. Олійник став прифронтовим кореспондентом, з 1941 по 1943 р. перебував у Сталінграді, писав патріотичні статті і вірші для газети «Сталінградська правда». У 1942 р. працював у Саратові в редакції радіостанції імені Тараса Шевченка. У 1944 р. С. Олійник переїхав до Києва, став членом Спілки письменників України і до 1946 р. був журналістом газети «Колгоспник України». З січня 1946 р. був постійним працівником журналу гумору і сатири «Перець». Крім того, з 1963 по 1971 р. С. Олійник був депутатом Верховної Ради СРСР 6-7 скликань.

    Степан Олійник почав публікувати свої вірші у 1926 р. у одеських газетах. У 1947 р. вийшла перша збірка гуморесок «Мої земляки». За збірку «Наші знайомі» (1948 р.) поет у 1950 р. був удостоєний Державної премії СРСР ІІІ ступеня.

    За своє життя Степан Олійник став автором 22 збірок сатиричної і гумористичної поезії, 100 фейлетонів, 5 поем («Іван Семенюк», «Ланами йду», «Над Бугом» та ін.), 2 лібрето до опер («За двома зайцями», «В степах України»), літературних сценаріїв до 3 фільмів. Найвідомішими стали збірки: «Гумор і сатира» (1951), «Як ми скажем – так і буде! (1951), «Який Сава – така й слава» (1955), «Ой ти, Галю…» (1960) «Дозасідався» (1968), «Де Іван» (1982) та ін. Вірші поета вирізняються гострою побутовою сатирою, народним гумором. Життя Степана Олійника обірвалося 11 січня 1982 р. у Києві.

    Документи були передані ЦДАМЛМ України поетом особисто у 1981-1982 рр. Особовий фонд С. І. Олійника (ф. 706, оп. 1, оп. 2), налічує 926 од. зб. (3537 док. за 1917-1982 рр.). Основний масив складають документи його літературної діяльності, епістолярна спадщина (листи і вітальні листівки) та образотворчі матеріали (індивідуальні, родинні і групові фото).

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду С. І. Олійника (№706) опис 1, опис 2, опис 2 продовження 3 до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Фото С. І. Олійника з дружиною Клавдією Іванівною та донькою Лесею. Оригінал. м. Київ. 1965 р. ЦДАМЛМ України, ф. 706, оп. 1, од. зб. 85, арк. 1.


    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів,


    канд. іст. наук

    І. С. Резнік.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    Березень
    19 березня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди вручення українській письменниці, поетесі, художниці Еммі Іванівні Андієвській (1931 р. н.) Національної премії України імені Тараса Шевченка представляємо документи з колекції № 526, оп. 2, що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Емма Андієвська народилася 19 березня 1931 р. у м. Донецьк у родині хіміка-винахідника і вчительки. Дівчинка була дуже хворобливою, тому всі шкільні предмети здавала екстерном. З-поміж ровесниць виділялась феноменальною пам’яттю та тим, що до 10-ти років перечитала всі твори класичної літератури. Через часті хвороби доньки родина у 1937 р. переїхала до Вишгорода (де Емма Андієвська вперше почула українську мову і твердо вирішила стати поетесою), а у 1939 р. – до Києва. У 1941 р., напередодні окупації Києва німцями, її батько був розстріляний радянською владою. У 1943 р. матір виїхала з Еммою до Берліна. Дівчина закінчила чоловічу гімназію в Берліні, оскільки хотіла навчатися за поглибленою програмою. Після війни Емма 3 роки хворіла на туберкульоз хребта, через що потім 8 років змушена була ходити в корсеті. У 1955–57 рр. вона працювала на радіо «Свобода» в Мюнхені. У 1957 р. закінчила філфак Українського вільного університету і переїхала до Нью-Йорка, де працювала в бібліотеці та у компанії з виробництва листівок.

    У 1959 р. Емма Андієвська вийшла заміж за письменника Івана Кошелівця, з яким прожила до його смерті у 1999 р. Подружжя мешкало в Мюнхені, але щороку виїжджало до США. Е. Андієвська підтримувала дружні відносини з митцями з української діаспори (Я. Гніздовським, М. Орестом, В. Баркою та ін.). З 1959 до 1995 р. вона працювала на радіо «Свобода» на посадах диктора, режисера, сценариста та редактора українського відділення. З 1994 р. є членом Національної спілки письменників України. Після 1995 р. вона повністю присвятила себе творчості та часто відвідувала Україну, де організовувала виставки картин на презентації книг. У 2003 р. Емма Андієвська отримала літературну премію «Тріумф», у 2009 р. – мистецьку премію «Глодоський скарб», а 9 березня 2018 р. стала Шевченківською лауреаткою за 5 збірок («Міста-валети», «Шухлядні краєвиди», «Бездигарний час», «Маратонський біг» і «Щодення: перископи»). Емма Андієвська працює в стилі сюрреалізму, особливістю якого є використання ілюзій та парадоксальне поєднання форм. Публікуватись вона почала у 1949 р., а в 1951 р. видала першу збірку «Поезії».

    Рисами її творів є висока асоціативність і метафоричність, смислова насиченість, езотерика та видозмінені сонети. Загалом вона є авторкою 29 збірок поезій (найвідоміші – «Пісні без тексту» (1968), «Сегменти сну» (1998), «Вілли над морем» (2000), «Міста-валети (2012)), 5 прозових книг («Тигри», «Джалапіта» (1962)), 3 романів («Герострати», «Роман про добру людину», «Роман про людське призначення») та 9000 картин. Її картини відзначаються поєднанням рис сюрреалізму та експресіонізму, виконані акриловими та олійними фарбами. Своє малювання вона описує як спосіб медитації та наголошує на великій ролі підсвідомості в її творчості.

    Документи Емми Іванівни Андієвської передані ЦДАМЛМ України нею особисто у 1993-2001 рр. та відклалися у колекції № 526 (оп. 2, 6 од. зб.) та в особових фондах Віри Вовк (В. О. Селянської) (ф. 1212) та М. К. Холодного (ф. 1348). Основний масив складають документи творчої діяльності мисткині (репродукції картин, рукописи творів, переклади на німецьку мову) та її особисті фотографії.



    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів,


    канд. іст. наук

    І. С. Резнік.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    Лютий
    13 лютого

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та до 150-ї річниці від дня заснування Київського інституту музики ім. Р. М. Глієрапредставляємо світлини видатних українських композиторів – корифеїв музичного мистецтва України.Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України пишається тим, що має у своєму зібранні творчі документи (нотні рукописи, друковані матеріали, афіші, програми, індивідуальні та групові фото, світлини з концертних виступів тощо), матеріали біографічного характеру, світлини видатних виконавців, педагогів, науковців, композиторів, диригентів – випускників Київського музичного училища, нині Київського інституту музики ім. Р. М. Глієра.

    Детальніше

    ЦДАМЛМ України запрошує викладачів, студентів, дослідників вітчизняного мистецтва ознайомитися із архівними документами у читальному залі Архіву-музею.





    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    2 лютого

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 100річчя від дня народження української поетеси Любові Василівни Забашти, представляємо документи з особового фонду (ф. 513), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    У 1979 р. Любов Василівна звернулася до Архіву-музею з пропозицією створити меморіальний кабінет свого чоловіка, видатного українського поета-лірика Андрія Самійловича Малишка. Таким чином, у 1982 р.був відкритий меморіальний кабінет, в якому з максимальною достовірністю була відтворена прижиттєва обстановка, в якій жив і творив поет.До кабінету Любов Забашта передала особисті речі, меблі та друковані видання свого чоловіка. Щороку його відвідують численні шанувальники таланту творчого подружжя.

    Любов Василівна Забашта народилася 3 лютого 1918 р. у м. Прилуки, що на Чернігівщині.Вірші дівчинка почала складати в шкільному віці, навчаючись у 4 класі. У 1935 р. на обласній нараді молодих літераторів у Чернігові її поезію високо оцінив Павло Тичина. Того ж року вірші 17-річної поетеси були надруковані в газеті «Правда Прилуччини».

    Після закінчення школи Любов навчалася в Одеському водному інституті, який закінчила в 1941 р. Під час Другої світової війни працювала інженером-конструктором на Рибнінській судноверфі. Після війни, залишившись вдовою з сином на руках, поетеса працювала на заводі «Ленінська кузня» в м. Києвіта одночасно навчалася на літературному факультеті педінституту імені М. Горького (нині Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова).У своїй першій збірці віршів «Нові береги», що побачила світ 1950 р. Любов Василівна оспівала талант майстрів кораблів.Глибокий слід в душі та творчості Любові Забашти залишила Друга світова війна, тому збірку 1952 р. вона нарікла «Щоб мовчали гармати». Свої враження від подорожі республіками Радянського Союзу поетеса відобразила в збірці «Дорога дружби», в яку включила поему «Олекса Борканюк» про закарпатського гуцула-партизана. Далі була видана низка збірок — «Калиновий кетяг» (1956 р.), «Квіт папороті» (1959 р.), «Берег надії» (1974 р.), «Київська гора» (1982 р.). Варто згадати і драматичні та ліро-епічні поеми: «Маруся Чурай» (1968 р.); «Роксолана (Дівчина з Рогатина)» (1971); «Леся Українка» (1973 р.); «Софія Київська» (1982), які продемонстрували інтерес поетеси до української культури та історії. Чимало віршів, покладених композиторами на музику, стали популярними піснями («Дніпровський вальс», «Дівоча хустина» та ін.).

    У творчому доробку Л. Забашти є також роман «Там, за рікою, — молодість» (1970) та художньо-документальна повість «Будинок мого дитинства» (1983). Значне місце у творчості поетеси займають твори присвячені Т. Шевченку: поема «Тернова доля», поезії «Землі Бояне славний», «Шевченко й Олдрідж» (1961) та ін. Поезіїдля дітей також займають вагому частку в творчій спадщині Любові Василівни (серед них, вірші«Колосок», «Волошки», «Кленове листя»).

    Померла Л.В. Забашта 21 липня 1990 р. в м. Хмільнику. Похована в м. Києві на Байковому кладовищі поряд зі своїм чоловіком А.С. Малишком.

    Документи, зібрані у особовому фонді були передані на постійне зберігання в ЦДАМЛМ України самою поетесою у 1973-1974 рр. та у 1996 р. її сином Ігорем Валентиновичем Забаштою.

    Основний масив документів складають:рукописи творів, записні книжки, статті, рецензії, матеріали до біографії та творчої діяльності, матеріали Малишка А.С., вітальні телеграми, листування та образотворчі матеріали. Значна кількість документів, що стосуються Забашти Л.В. зберігаються у фондах Л. Смілянського (Ф. 21), А. Малишка (Ф. 22), Л. Руденко (Ф. 120), А. Кос-Анатольського (Ф. 124), Ю. Смолича, (Ф. 169), О. Довженка (Ф. 690) та у фондах багатьох інших митців.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відскановані описи особового фонду Л.В.Забашти (№ 517) опис 1 ,опис 2 до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    28 лютого 2018 року о 18:00 відбудеться «Літературно-мистецька зустріч у Архіві-музеї» до 100-річчя від дня народження української поетеси Любові Василівни Забашти. У програмі вечора: музичні виступи, читання творів поетеси, презентація нового надходження до Національного архівного фонду України – документів родини Забашти, виставка архівних документів із особового фонду поетеси, що зберігається у ЦДАМЛМ України.



    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів,


    М. Н. Мойсик



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    Січень
    26 січня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 100-річчя від дня народження української оперної співачки, Народної артистки СРСР Лариси Архипівни Руденко (1918–1981) представляємо документи з особового фонду (ф. 120), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Лариса Руденко народилася 28 січня 1918 р. (н. с.) у м. Макіївка Донецької області у родині службовця. Після закінчення місцевої школи стала ученицею музично-театрального робітфаку при Київському інституті ім. М. В. Лисенка. В цей час вона остаточно вирішила вступати до консерваторії. У 1934 р. переїхала до м. Києва, де познайомилася з професором Київської консерваторії Оленою Муравйовою, яка погодилася підготувати Ларису до вступу і взяла до свого класу. Л. Руденко навчалася у Київській консерваторії у 1939–1940 рр. Пізніше вона працювала у ній викладачем (у 1951–1953 та 1965–1981 рр.).

    У 1939 р. Л. Руденко стала лауреаткою Першого Всесоюзного конкурсу вокалістів, після чого отримала запрошення до Київського театру опери і балету ім. Т. Г. Шевченка, в якому працювала концертною солісткою з 1939 по 1970 рр., часто гастролювала країнами соцтабору. Дебютною для неї стала роль Поліни в опері П. Чайковського «Пікова дама», а перший її сольний концерт відбувся 5 квітня 1941 р. У 1941–45 рр. театр працював у евакуації в Уфі та Іркутську. Л. Руденко часто доводилося виступати в госпіталях та на лінії фронту. Перше повоєнне десятиліття стало часом розквіту таланту співачки. У 1960 р. вона була удостоєна почесного звання Народної артистки СРСР. Одночасно з роботою в опері, у 1966–1970 р. Л. Руденко завідувала кафедрою музичного виховання Київського інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого. Також у 1963–1967 рр. вона була депутатом Верховної Ради УРСР VI скликання.

    Лариса Руденко розпочала вокальну творчість ще в шкільній хоровій капелі у Макіївці. Вона з дитинства любила співати, знала напамʼять безліч пісень і мала яскраві сценічні дані й голос насиченого звучання (меццо-сопрано). За своє життя співачка виконала понад 20 вокальних партій та знялася у двох кінофільмах («Наймичка» 1963 р. та «Театр і шанувальники» 1967 р.). До найкращих її партій, виконаних у Київському театрі опери і балету ім. Т. Шевченка, належать: Кармен («Кармен» Ж. Бізе), Любаша («Царева наречена М. Римського-Корсакова), Амнеріс («Аїда» Дж. Верді), Настя («Тарас Бульба» М. Лисенка) та Соломія («Богдан Хмельницький» К. Данькевича). Життя Лариси Руденко обірвалося 19 січня 1981 р. Співачка похована на Байковому кладовищі у м. Києві.

    Документи фонду Лариси Архипівни Руденко передані ЦДАМЛМ України нею особисто у 1968 та 1971 рр. Особовий фонд Л. А. Руденко (ф. 120) оп. 1, оп. 1 пр. 1, налічує 172 од. зб. Основний масив складають документи творчої діяльності співачки. Насамперед, це фото в різних ролях за 1933–1961 рр., програми концертів, подяки від органів влади за активну мистецьку діяльність. Значну частину фонду складають біографічні матеріали – депутатські і профспілкові квитки, посвідчення, грамоти за високу виконавську майстерність, спогади та ін. Також у фонді відклалася значна епістолярна спадщина Лариси Руденко.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду Л. А. Руденко (№ 120) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».











    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів,


    канд. іст. наук І. С. Резнік.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    8 січня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 130-річниці від дня народження фундатора українського театру, режисера та актора театру і кіно Гната Петровича Юри, представляємо документи з особового фонду (ф. 470), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Гнат Юра народився 8 січня 1888 р. у селі Федвар на Кіровоградщині. У 1902 р. Гнат закінчив сільську школу та жив у родині свого дядька. Через деякий час хлопець здав іспити за шість класів і вступив на службу в нотаріальну контору. У 1904 р. здібний хлопець організував гурток для любителів сцени, на якій ставив українські п’єси «Суета» та «Житейское море», заклавши початок своєї сценічної діяльності. 1907 р. згадані п’єси Гнат представив увазі С. Максимовича. Антрепренер зацікавився молодим актором та запропонував йому приєднатися до трупи. В цей час Гнат здійснив свої перші постановки, серед яких була славнозвісна п’єса «Сто тисяч». В 1913 р. Гнат разом з Лесем Курбасом грав у галицькому театрі «Руська бесіда». У роки Першої світової війни Гнат перебував у російському та австрійському таборах для інтернованих осіб. Згодом був мобілізований до царської армії. У 1917–1919 рр. Гнат грав на сценах київського Молодого театру та у першому на той час державному театрі України ім. Т. Шевченка.

    1920 р. у Вінниці був створений український драматичний театр ім. І. Франка, засновником та керівником якого був Гнат Юра. Урочисте відкриття театру відбулось 28 січня 1920 р. виставою В. Винниченка «Гріх». За перший сезон колектив презентував 23 прем’єри. Вистави проходили з надзвичайним успіхом у багатьох містах України. У 1923 р. театр був перенесений до Харкова, а з 1926 р. – до Києва. Як художній керівник і режисер Гнат Юра працював у театрі до 1961 р., підготувавши близько 100 вистав. Найкращими ролями Г. Юри у виставах є Мусій Копистка («97» М. Куліша), Фігаро («Весілля Фігаро» П. Бомарше), Мартин Боруля («Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого), Швейк («Пригоди бравого вояка Швейка» Я. Гашека) та ін. Г. Юра знімався на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка та Київській студії науково-популярних фільмів. Варто згадати його неповторну гру у кінофільмах «Тарас Шевченко», «Прометей», «Кармелюк», «Чисте небо», «Балада про солдата» та ін. Багато уваги митець приділяв педагогічній діяльності, був професором Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого та написав низку праць з питань театрального мистецтва. Двічі був удостоєний Державної премії СРСР. Помер 18 січня 1966 р. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

    Документи, зібрані у фонді були передані на зберігання в ЦДАМЛМ України дружиною актора Ольгою Рубчаківною-Юрою у 1973 р. Основний масив документів особового фонду складають образотворчі матеріали, листування, деякі особисті документи, матеріали творчої діяльності – всього 16 одиниць зберігання. В особових фондах М. Вериківського (ф. 1250), Ю. Мейтуса та О. Васильєвої (ф. 182), М. Терещенка (ф. 1059) та ін. відклалися документи, що пов’язані з життям та творчістю Г. Юри – фото в ролях, тексти ролей у п’єсах, поставлених актором, рецензії на постановки п’єс, вітальні телеграми, листи та багато іншого.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів, Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду Г. П. Юри (№ 470) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».











    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів


    Мойсик М.Н.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    5 січня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 120-річчя від дня народження українського письменника, поета-лірика Володимира Миколайовича Сосюри (1898–1965) представляємо документи з особового фонду (ф. 44), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 р. (н. с.) у Дебальцево в дуже бідній робітничій родині. Його батько мав французьке коріння, а мати – сербське. У 1909–1911 рр. В. Сосюра працював чорноробом на содовому заводі м. Лисичанська. У 1911–1919 рр. закінчив початкову школу і ремісниче училище у м. Верхньому, працював у шахтах та бондарній майстерні. У 1917–1919 рр. воював у складі армії УНР, а в 1920–21 рр. – у складі Червоної армії. У 1922–1923 рр. навчався в Комуністичному університеті у Харкові, 1923–1925 рр. – на робфаці Харківського інституту народної освіти. З 1922 р. В. Сосюра працював у літературних організаціях «Гарт», «Плуг», ВУСПП, ВАПЛІТЕ.

    Після початку Другої світової був евакуйований до Уфи, з 1941 до 1944 р. працював воєнним кореспондентом в Українському радіокомітеті та редакції газети «За честь Батьківщини». Після війни продовжував писати і в 1948 р. був нагороджений Сталінською премією, але в 1951 р. вдруге став об'єктом нападок влади за вірш «Любіть Україну». Переслідування негативно позначились на здоров’ї поета. У 1958 р. він пережив інфаркт, після якого майже не виходив з помешкання.

    За своє життя Володимир Сосюра написав 2 романи, 17 поем та 40 збірок поезій. Він почав писати у 1917 р. і одразу виявив себе найсильнішим ліриком української літератури. Славу принесли йому перша збірка «Поезії» (1921) та визначний зразок поетичного епосу громадянської війни – поема «Червона зима» (1922). Його співучі ліричні поезії вражали глибиною інтимних переживань. У 1930-х рр. він єдиний, поряд з революційною і будівничою тематикою, розвивав напрям інтимної, любовної лірики («Червоні троянди» (1932), «Люблю» (1939) та ін.). Однак, В. Сосюру постійно розривала типова для 1920-30-х рр. суперечність – неможливість поєднання відданості революції і українського патріотизму. Патріотичні мотиви у його творчості та проведення владою репресій і Голодомору призвели до конфлікту поета з компартією у 1930-х рр.

    У роки Другої світової поет відзначився патріотичними збірками «Під гул кривавий», «В годину гніву» (1942). У 1944 р. він написав свій знаковий твір – вірш «Любіть Україну». З повоєнних збірок найвідомішими стали «Зелений світ» (1949), «Солов'їні далі (1956), «Так ніхто не кохав» (1960).

    Життя Володимира Сосюри обірвалося 8 січня 1965 р. Письменник похований на Байковому кладовищі у м. Києві.

    Документи фонду Володимира Миколайовича Сосюри передані ЦДАМЛМ України у 1973 р. його другою дружиною Марією Гаврилівною Даниловою. Особовий фонд, В. М. Сосюри (ф. 44) опис 1 ч 1 , опис 1 ч 2, опис 1 ч 3, пр 1, опис 2, опис 3, налічує 1395 од. зб. Основний масив складають документи творчої діяльності (рукописні і машинописні варіанти віршів та поем) та епістолярна спадщина В. Сосюри. Серед особистих документів варто виділити індивідуальні та групові фото митця, його автобіографію і спогади, а також документи літературної і громадської діяльності.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.



    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наукІ. С. Резнік.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    2017
    Листопад
    15 Листопада

    Рукопис вірша «Рідна мати моя» зберігається у ЦДАМЛМ України

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 105-ї річниці від дня народження українського поета, автора численних поетичних збірок, поем, пісень Андрія Самійловича Малишка (1912–1970) представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    У фонді А.Малишка (ф. 22, оп.1-5, 1017 од. зб. за 1927-1987 рр.) зберігаються рукописи віршів, поем, перекладів, лібрето опер, сценаріїв, статей, виступів; листування, зображувальні документи. Документи почали надходити на державне зберігання ще за життя поета у 1968 р. Дружина Андрія Малишка поетеса Любов Забашта у 1979 р. звернулася до ЦДАМЛМ України із проханням відкрити меморіальний кабінет свого чоловіка в приміщенні архіву-музею і передала друковані видання, меблі та особисті речі поета. Меморіальний кабінет Андрія Малишка було відкрито у 1982 р. і щороку його відвідують численні поціновувачі таланту митця.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.





    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    Жовтень
    24 Жовтня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 150-річчя від дня народження відомого українського археолога, мистецтвознавця і громадського діяча Миколи Біляшівського (1867 – 1926) представляємо документи, що зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Микола Федотович Біляшівський народився 24 жовтня 1867 р. (н. с.) у м. Умань у родині священика. Незабаром сім'я переїхала до Києва. Навчався у Київській гімназії №2 та на юридичному факультеті Київського університету. Потім був слухачем факультету природничих наук Московського університету. М. Біляшівський навчався у В. Науменка, В. Антоновича, А. Прахова, від яких перейняв схильність до збирання і вивчення пам’яток старовини. З 1886 р. досліджував пам’ятки неоліту, скіфської і слов’янської доби, організував археологічні розкопки городища Родня на Княжій Горі поблизу Канева. Був членом правління створеного у 1897 р. Київського товариства старожитностей і мистецтв.

    У 1899 – 1905 рр. М. Біляшівський друкувався у журналі «Київська старовина», укладав та видавав власним коштом «Археологічний літопис Південної Росії». У 1902 – 1923 рр. був директором заснованого ним Київського міського художньо-промислового і наукового музею (тепер – Національний музей історії України та Національний художній музей України) та брав активну участь у проведенні археологічних з’їздів. У 1906 р. був обраний членом Першої Державної Думи. У 1910 р. став одним із засновників Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва. Впродовж Першої світової захищав від руйнації пам’ятки культури Галичини і Буковини, з 1919 р. був членом Всеукраїнського комітету охорони пам'яток старовини й мистецтва в Україні. У 1920 р. вчений очолив секцію мистецтва Українського Громадського Комітету, а з 1921 р. був заступником голови президіму Археологічної комісії ВУАН.

    Помер М. Біляшівський 26 квітня 1926 р. у м. Каневі. Похований у Канівському природному заповіднику.

    М. Біляшівський відомий передусім своїми археологічними дослідженнями та громадською діяльністю. Він написав багато праць з археології («Сліди первісної людини на берегах р. Дніпра поблизу Києва» (1890 р.), «Княжа Гора» (1891 р.) та ін.), нумізматики («Монетні скарби Київської губернії (1899 р.), музейництва («Наші національні скарби» (1918 р.) та ін.). Вчений опублікував десятки наукових статей у «Київській старовині», «Трудах» археологічних з’їздів та Звідомленнях ВУАН. Також він зробив величезний внесок у становлення і розвиток музейної справи в Україні та є автором першого Закону УНР про охорону пам’яток історії, культури і мистецтва (1918 р.).

    Основний масив документів, що висвітлюють життєвий і творчий шлях Миколи Федотовича Біляшівського, зберігається в особових фондах М. П. Василенка (Ф. 542), Я. П. Затенацького (Ф. 1125), В. М. Ханка (Ф. 1401) та у фонді Київського товариства старожитностей і мистецтв (Ф. 648). Це переважно фотографії, рукописи праць вченого та документи його громадської діяльності.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    Інформуємо, що 24 жовтня 2017 р. о 17-30 у Київському міському будинку вчителя (вул. Володимирська, 57) відбудеться вечір пам’яті у рамках відзначення 150-річчя від дня народження М. Ф. Біляшівського.



    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук


    І. С. Резнік.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    Вересень
    21 Вересня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 85-річчя від дня народження всесвітньо відомого українського співака, Героя України Анатолія Солов`яненка (1932–1999) представляємо документи з особового фонду (Ф. 1409), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Анатолій Борисович Солов'яненко народився 25 вересня 1932 р. у м. Сталіно (тепер – Донецьк) у родині шахтаря. У 1954 р. закінчив Донецький політехнічний інститут, після чого працював викладачем на кафедрі інженерної геометрії. Ще будучи студентом, він був активним учасником концертів художньої самодіяльності та брав приватні уроки вокалу у відомого співака-тенора Олександра Коробейченка. А. Солов'яненко навчався у нього з 1952 до 1964 р. У 1962 р. став солістом (лірико-драматичний тенор) Державного театру опери і балету УРСР ім. Т. Г. Шевченка (нині – Національна опера України), де з нетривалими перервами працював до 1993 р.

    У 1963–1965 рр. А. Солов'яненко проходив стажування у міланському театрі «Ла Скала», у 1977–1978 рр. працював за контрактом у нью-йоркському «Метрополітен-опера», а в 1978 р. закінчив Київську консерваторію. Впродовж 1970-80-х рр. співак активно гастролював у США, Канаді, Аргентині, Японії та Західній Європі. У 1967 р. Анатолій Борисович став Заслуженим артистом УРСР, у 1970 р. – Народним артистом УРСР, а в 1975 р. був удостоєний високого звання Народного артиста СРСР.

    Помер співак 29 липня 1999 р. у м. Києві. У 2008 р. йому посмертно було присуджено звання Героя України.

    Упродовж своєї тривалої кар’єри А. Солов'яненко виконував 17 оперних партій. Найвідомішими є партії Андрія (опера «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Петра («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Володимира («Князь Ігор» О. Бородіна), Альфреда («Травіата» Дж. Верді), Надіра («Шукачі перлин» Ж. Бізе) та Фауста («Фауст» Ш. Гуно). Співак володів італійською мовою та успішно виконував арії і романси з опер Доніцетті, Дж. Верді і К. Глюка. Вершиною творчості А. Солов`яненка вважається партія Герцога в опері Дж. Верді «Риголетто».

    Народні пісні у виконанні А. Солов`яненка («Ніч яка місячна», «Місяць на небі», «Сонце низенько», «Чорнії брови, карії очі» та ін.) стали взірцем вокальної майстерності для співаків наступних поколінь. Дискографія його записів налічує 18 дисків, випущених упродовж 1965–1996 рр. українською, російською та італійською мовами.

    Документи фонду Анатолія Борисовича Солов’яненка були передані ЦДАМЛМ України у 2004 та 2013 рр. його дружиною Світланою Солов'яненко. Основний масив складають особисті документи та документи творчої і службової діяльності. Серед творчих документів співака варто виділити фотографії, музичні твори з його репертуару та рукописи. Архів-музей висловлює щиру вдячність

    Світлані Дмитрівні Солов’яненко за вагомий внесок у справу збереження історичної пам’яті та плідну співпрацю.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду А. Б. Солов`яненка (№1409) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.



    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наукІ. С. Резнік.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    21 Вересня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 125- річчя від дня народження українського літературознавця Михайла Михайловича Новицького (1892 – 1964) представляємо документи з особового фонду (Ф. 1), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Михайло Новицький народився 3 жовтня 1892 р. (н. с.) у м. Ніжин на Чернігівщині у родині канцеляриста міської управи. У 1913 р. закінчив Ніжинську гімназію і вступив на історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького державного університету, де навчався до 1919 р. Після закінчення університету працював викладачем російської мови і літератури в трудовій школі м. Ніжина.

    З 1921 р. М. Новицький працював у Інституті літератури ВУАН. За рекомендацією відомого мовознавця, академіка А. Шахматова був включений до складу Комісії для видань пам’яток новітнього українського письменства Історико-філологічного відділу, що діяла до 1926 р. Так розпочалась 40-річна праця М. Новицького в галузі шевченкознавства. У 1920-30-х рр. він активно друкував наукові статті про Т. Г. Шевченка. У 1937 р. був арештований органами НКВС. До 1941 р. відбував покарання у таборі позбавлення волі в Республіці Комі, де працював на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Як військовозобов'язаний він після дострокового звільнення до кінця війни був шахтарем. З 1946 р. до 1952 р. працював у Будинку-музеї ім. Т. Г. Шевченка, згодом – у Державному музеї Т. Г. Шевченка (1954–1962 рр.; зараз Національний музей Тараса Шевченка).

    М. Новицький відомий передусім як шевченкознавець, адже за своє життя він взяв участь у виданні 30 зібрань творів Т. Шевченка. Разом із С. Єфремовим вони підготували такі видання як «Поезія: У 2 т.» (1927), «Щоденник» (1927; Т. 4) та ін. М. Новицький також є автором статей біографічного характеру: «Арешт Шевченка в 1847 р.» (1924), «До історії арешту Шевченка» (1925), «З листування Т. Г. Шевченка» (1926). Варто відзначити і його праці із текстології творів: «Поема Т. Шевченка «Мар'яна-Черниця» (1924), «До тексту Шевченкового «Кобзаря» (1924). Наприкінці життя він взяв участь у виданні ПЗТ у 10 томах (К., 1939–1964), «Біографії Т. Г. Шевченка за спогадами сучасників» (1958) та «Спогадів про Т. Г. Шевченка» (К.: 1958).

    Помер Михайло Новицький 29 березня 1964 р.

    Документи фонду Михайла Михайловича Новицького були передані до Архіву-музею у 1967–1968 рр. його дружиною Раїсою Павлівною Новицькою-Товстухою. Таким чином було сформовано перший фонд архівного зібрання ЦДАМЛМ України, який налічує 495 одиниць зберігання. Основну частину документів складають творчі матеріали літературознавця: рукописи статей, рецензій, виписок з шевченкознавства. Також у ЦДАМЛМ України зберігається колекція друкованих видань М. М. Новицького № VI, що складається з 1187 примірників.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду М. М. Новицького (№1) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    Інформуємо, що у рамках відзначення 125-річчя від дня народження М. М. Новицького триває виставка «Діла добрих оновляться...».

    Виставка побудована на матеріалах Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Музею книги і друкарства України, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, Центрального державного архіву громадських об’єднань України, Музею-архіву ім. Дмитра Антоновича УВАН у США, Національного музею українського народного декоративного мистецтва, приватних колекцій. У експозиції представлено близько 100 експонатів. Презентація виставки відбудеться 21 вересня о 16.00 год. у Музеї книги і друкарства України (вул. Лаврська, корпус 9, територія Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника).



    __________________________

    Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наукІ. С. Резнік.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    11 Вересня

    На прохання користувачів у рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» публікуємо повідомлення про українську письменницю Докію Гуменну (1904-1996).

    Детальніше

    Докія Кузьмівна Гуменна народилася 23 березня 1904 р. в м. Жашків, Таращанського повіту Київської губернії. Закінчила педагогічну школу в м. Ставищі. Згодом, навчаючись на літературно-лінгвістичному факультеті Київського Інституту Народної Освіти, вона починає друкувати в журналах свої перші невеличкі оповідання. Під час війни письменниця була змушена переїхати до Львова, пізніше — до Австрії, де упорядковувала свої літературні напрацювання, які не мала змоги друкувати в Україні. Згодом був виданий головний твір Докії Кузьмівни — «Діти чумацького шляху» (Мюнхен–Нью-Йорк — 1948-1951рр.) Переїхавши до США, Гуменна продовжує активну літературну діяльність.

    Померла письменниця 1996 р. у Нью-Йорку.

    Докія Кузьмівна написала більше 20 прозових книг, ставши однією з найплідніших українських письменниць в еміграції. Велику увагу вона приділяла студіям з археології, стародавньої історії України. Ці теми знайшли своє відображення в серії творів: «Епізод із життя Європи Критської» (1957), казки-есеї «Благослови, Мати», «Золотий плуг» (1957), розповідь про Трипілля — «Минуле пливе в прийдешнє» (1978).

    Докія Кузьмівна — автор романів «Хрещатий яр» (1956), «Золотий плуг» (1969); повістей «Де недавно ведмеді ходили» (1930), «Мана» (1952); збірки нарисів «Багато неба» (1954); репортажів «Ех, Кубань, ти Кубань хліборобная» (1931), «Вічні вогні Альберти» (1959); збірок новел та оповідань «Серед хмаросягів» (1962), «Чотири сонця» (1969), мініатюри «Прогулянка алеями мільйоноліть» (1987) та ін. Загалом літературна спадщина Докії Гуменної налічує понад 30 томів.

    У архівному зібранні ЦДАМЛМ України представлені окремі документи письменниці, які відклалися в особових фондах Вікторії Віти, Ганни Черінь, Романа Лубківського та Любові Дражевської. Це епістолярії, машинопис повісті «Мана» з авторськими правками та ін.

    В бібліотечній колекції нашого архіву-музею зберігається низка творів Докії Кузьмівни, надрукованих у 1930-1960-х рр., видання з дарчими написами письменниці К. Кисілевському та Г. Черінь.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників творчості Докії Кузьмівни Гуменної та української культури вцілому ознайомитись з документами та книжковими виданнями у читальній залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.



    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів Мойсик М.Н.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    11 Вересня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 115-ї річниці від дня народження українського письменника, журналіста, автора творів для дітей Олеся Васильовича Донченка (1902-1954) представляємо документи із його особового фонду (№ 85) та фонду друкованих видань Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Народився у 1902 р. у с. Великі Сорочинці Миргородського уїзду Полтавської губернії в родині сільського вчителя. У 1911 р. вступив до чоловічої гімназії у м. Лубни. Після закінчення гімназії та курсів у 1919 р. працює вчителем, згодом, інспектором політосвіти Лубенського району. Ще під час навчання у гімназії у 1918 р. на сторінках лубенської газети «Рідний край» з’явився перший вірш Олеся Донченка «Журливая пісня, журливії звуки». Два роки працює відповідальним секретарем районної газети, на сторінках якої публікує свої вірші. У 1924 р. вступає до армії та служить у прикордонних військах. Незабаром Олеся Донченка призначають полковим учителем. У 1926 р. виходить перша збірка письменника «Червона писанка». У цьому ж році Олеся Донченка відкликають до Харкова на літературну роботу, де він працює секретарем юнацького сектору Державного видавництва України, проте, не полишає роботи у видавництві РАТАУ (Радіотелеграфне агентство України). У 1928 році виходить його другий збірник поезій «Околиці» та перший великий прозовий твір – роман «Золотий павучок», тираж якого у 1939 році було вилучено внаслідок критичних зауважень.

    В кінці 1920-х на початку 1930-х рр. виходить більше тридцяти книг казок, віршів, оповідань для дітей та юнацтва. Варто відзначити, що за сценарієм Олеся Донченка було відзнято перший в Україні мультиплікаційний фільм за методом целулоїдних перекладок. Автором було також написано сценарій продовження мультфільму – «Жук у зоопарку». Мультфільм «Тук-тук та його товариш Жук» (1935 р.) наразі є одним із найстаріших українських мультиплікаційних фільмів, які збереглися до нашого часу.

    У 1930-х рр. Олесь Донченко зосереджується на написанні прозових творів, світ побачили його твори «Зоряна фортеця», «Море відступає», «Школа над морем», «Підводний корабель», «Лукія», «Карафуто», «Серце беркута», «Повість про новий дім», «Лісничиха», «Сад», «Заповітне слово», «Юрко Васюта», «Шахта в степу», «Подорож до млина», «Хлопчик з дитбудинку», «Голубий гвинтик», «Золота медаль».

    Письменник помер 12 квітня 1954 р. у Лубнах.

    У особовому фонді О.В. Донченка, який зберігається у ЦДАМЛМ України містяться творчі документи письменника, його статті, документи біографії та службової діяльності, епістолярна спадщина, фотографії, видання.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів, Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду О. В. Донченка (№ 85) ,(ф. 85 опис 1) , ,(ф. 85 додаток 1) ,(ф. 85 опис 2) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури та історії ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.



    __________________________

    Інформацію підготувала завідувач сектора просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ України Наталія Климович.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється

    у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    Серпень
    22 серпня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 26-ї річниці Незалежності України представляємо документи з особового фонду видатної української поетеси та палкої патріотки Ганни Черінь (Галини Іванівни Грибінської (Паньків) ,(ф. 1301 опис 1) , ,(ф. 1301 опис 2) ,(ф. 1301 опис 3) , який зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Ганна Черінь народилася 29 квітня 1924 року в Києві. Почала писати ще у шкільні роки, навчаючись на філологічному факультеті Київського університету. Друга світова війна стала на заваді її навчанню і письменниця опинилася в Німеччині. Перебуваючи у таборі для переміщених осіб у м. Гайденау, вона працювала в редакції часопису «Голос», який видавався для «остівців» (робітників зі Сходу) та продовжувала писати вірші. У 1950 р. Ганна Черінь емігрувала до США. Певний час працювала санітаркою в дитячому шпиталі, згодом – у книгарні університету Чикаго, де продовжила своє навчання на лінгвістичному факультеті. У 1966 р. у цьому ж університеті отримала фах бібліотекаря. З 1964 по 1988 рр. Ганна Черінь працювала у відділі міжнародного обміну з країнами Східної Європи в Регенштайн бібліотеці Чиказького університету, була членом численних українських товариств та організацій, зокрема, Об’єднання українських письменників «Слово», Об’єднання українських письменників літератури для дітей і молоді ім. Л. Глібова, Українського золотого хреста, Союзу українок Америки, тривалий час була секретарем Українського бібліотекарського товариства Америки. У 1993 р. Ганна Черінь стала членом Спілки письменників України. З 1988 р. письменниця проживала в м. Порт Шарлотт (Флорида, США), працювала в Українському релігійному і культурному осередку ім. св. Андрія в Норт Порті. Померла 22 липня 2016 року.

    Перша збірка поезій Ганни Черінь вийшла у 1949 р. у таборі для переміщених осіб. Усього за життя видала 50 книжок. Усі свої книги Ганна Черінь присвячувала Україні, видавала власним коштом та дарувала українським читачам. Знаковою вважала збірку «Держава», переважна більшість творів якої присвячена становленню української держави, її внутрішнім проблемам та утвердженню на загальнополітичній арені.

    Документи фонду (творчі матеріали, епістолярії, документи її службової і громадської діяльності, фотографії) надходили до ЦДАМЛМ України протягом 1996–2015 рр. від письменниці особисто. Частина документів була передана родичем Ганни Черінь, заслуженим артистом України Б. Лободою у 2016 р.

    В онлайн-режимі пропонуємо ознайомитись із окремими зразками поетичного доробку Ганни Черінь, тими творами, які вона присвятила нашій Батьківщині, світлинами письменниці.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів, Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду Ганни Черінь ,(ф. 1301 опис 1) ,(ф. 1301 опис 2) ,(ф. 1301 опис 3) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури та історії ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    __________________________


    2 серпня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 100-річчя від дня народження українського поета, журналіста, заслуженого діяча мистецтв України Олекси Яковича Ющенка представляємо документи з особового фонду ,(Ф. 321 опис 1) , ,(ф. 321 опис 2) ,(ф. 321 опис 3) , що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України). , який зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Олекса Ющенко народився 2 серпня 1917 р. у с. Хоружівка Сумської обл. у селянській родині. Освіту здобував у місцевій школі. У 1939 р. О. Ющенко закінчив Ніжинський учительський інститут, після чого в пошуках роботи переїхав до Чернігова. Цього ж року він почав працювати у редакції чернігівської газети «Молодий комунар», вже у 1940 р. очолив літературне об’єднання Чернігівщини.

    У роки Другої світової війни О. Ющенко працював редактором на радіостанції ім. Т. Шевченка в Саратові, де проявив себе як талановитий журналіст і знавець української мови. У 1944 р. він став членом Спілки радянських письменників України. Після війни кілька років працював у редакції газети «Зірка». Наступні десятиліття О. Ющенко присвятив літературній творчості, регулярно брав участь у засіданнях Спілки письменників, відвідував літературні вечори і зустрічі.

    О. Ющенко є автором більше 20 збірок поезій, серед яких: «До рідної землі» (1945), «Моя весна» (1949), «Сонячна дорога» (1950), «Над широким Дніпром» (1951), «Люди і квіти» (1959), «Сповідь» (1971), «Слово до друзів» (1976) та ін. Крім того, він писав вірші для дітей (найбільш відомими стали збірки «Весна і літо» (1956), «Сонячний світ» (1976), «Побувайте на Десні» (1974), «Уклін красі» (1986).

    О. Ющенко також досліджував розвиток української пісні (книга «Пісня і праця» (1964), працював у жанрі гумору і сатири (збірка «Дружнім пером» (1973). Широку популярність отримали дві його книги нарисів та спогадів про видатних діячів мистецтва («Безсмертники» (1974-1982), «В пам’яті моїй» (1986)). Особливе місце в розмаїтій творчій спадщині автора займають збірки пісень «Україно, серце моє» (1967), «Ромен-цвіт» (1981) та «Серце матері» (1981).

    Помер О. Ющенко 27 грудня 2008 р.

    Документи фонду Олекси Яковича Ющенка були передані на державне зберігання в ЦДАМЛМ України поетом особисто впродовж 1970 – 1993 рр. Основний масив документів складають творчі матеріали митця (рукописні і машинописні варіанти окремих творів і збірок). Серед матеріалів до біографії поета є посвідчення, повідомлення в газетах про присудження премій і звань, афіші і програми літературних вечорів, індивідуальні та групові фотографії (з О. Вишнею, П. Майбородою, А. Малишко та ін.), екслібриси, листування митця.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду О. Я. Ющенка ,(Ф. 321 опис 1) , ,(ф. 321 опис 2) ,(ф. 321 опис 3) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури та історії ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.



    __________________________

    Інформацію підготував головний науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук І.С. Резнік


    Червень
    27 червня

    До 21-ї річниці Конституції України у рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» представляємо видання із фондів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Конституція незалежної України, прийнята 28 червня 1996 р., визначила базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їхні відносини та компетенцію, зазначила основні права, свободи та обов’язки громадян і увібрала увесь попередній досвід розвитку конституціоналізму в Україні. Зокрема, серед засновників сучасного українського конституціоналізму був відомий український громадсько-політичний і державний діяч, вчений-правознавець Отто Оттович Ейхельман (1854 – 1943). Випускник юридичного факультету Дерпського університету, доктор міжнародного права, професор загальної історії права та міжнародного права, у 1905 р. став деканом юридичного факультету Київського університету, а у 1908–1913 рр. очолив Київський комерційний інститут. Отто Ейхельман у 1918–1920 рр. став товаришем (заступником) міністра закордонних справ УНР і підготував проект Конституції Української Народної Республіки, який містив тогочасні провідні ідеї української та світової правової думки.

    Робота над проектом Конституції УНР почалася на початку 1918 р. і стала логічним підсумком розвитку політичних процесів, які розпочалися у березні 1917 р. Таким чином відбулося юридичне оформлення відродження української державності, були подані політико-правові стимули до об’єднання усіх верств українського суспільства. Незважаючи на те, що у даному проекті не було врегульовано ряд важливих питань (зокрема, питання власності, кордонів, мови, державної символіки та ін.), а її положення так і не були втілені в життя, вона мала велике історико-правове значення, оскільки заклала основу майбутньої української законодавчої діяльності. Проект Конституції Української Народної Республіки, підготовлений О.О. Ейхельманом, фактично став першою Конституцією незалежної і суверенної України.

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» представляємо видання українського вченого-правознавця, політичного та громадського діяча О. О. Ейхельмана, які зберігаються у фонді друкованих видань ЦДАМЛМ України.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури та історії ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    __________________________


    Травень
    16 травня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 115-річчя від дня народження української оперної співачки, народної артистки СРСР Зої Михайлівни Гайдай, представляємо документи з особового фонду, (Ф. №147 оп.1) , (ф. №147 пр.1), що зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Зоя Гайдай народилася 1 червня 1902 р в м. Тамбов у родині вчителя співів. Через 4 роки родина Гайдай переїхала до м. Житомира, в якому мешкала до 1923 р. У 1913 р. З. Гайдай вступила до Житомирської гімназії. Цього ж року вона вступає до Хору при Волинській наросвіті.

    1923 р. розпочався творчий шлях З.Гайдай і вона стає студенткою Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка, де навчалася в класі Заслуженого професора О.О. Муравйової.

    1928 р. за конкурсом Зоя Михайлівна була прийнята в Київський оперний театр і на 2 роки стала його солісткою. У 1930 р. за сімейними обставинами вона переїздить до Харкова і співає в столичній опері. 1934 р. Зою Михайлівну знову переводять в Київський оперний театр, у якому вона працює до 1955 р.

    В роки Другої світової війни співачка разом з Київським оперним театром знаходилися в евакуації в Уфі та Іркутську. У 1943 р. Зоя Михайлівна для підтримання бойового духу солдат на Далекому Сході СРСР влаштовувала концерти та творчі вечори.

    У 1946-1952 рр. у складі делегацій діячів культури співачка відвідувала фестивалі українського мистецтва, що проходили у Китаї, Канаді та США.

    Зоя Михайлівна вдало поєднувала роботу в Київському оперному театрі з концертно-камерною діяльністю. З 1933 р. відбулося близько тисячі концертів, з якими вона об’їздила більшу частину СРСР, Китай, Іран, Ірак, Пакистан.

    У репертуарі співачки понад 50 оперних партій. Під час виступів співачка виконувала твори українських та російських композиторів, а також твори класичного репертуару світових композиторів («Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Євгеній Онєгін», «Продана наречена», «Турандот», «Чіо-Чіо-Сан»), народні пісні тощо. Своє сценічне життя співачка завершила у 1955 р. і наступні 10 років присвятила викладанню музичної майстерності в Київській консерваторії, де вела камерний клас та мала звання професора.

    Неповторний співочий та сценічний талант Зої Михайлівни був відзначений значною кількістю нагород, серед яких: Перші премії на Всесоюзному конкурсі виконавців (1933, 1937 рр.); звання Заслуженої артистки УРСР (1937р.), Лауреата Державної премії (1941 р.), Народної артистки СРСР (1944р.) і т.д.

    Померла співачка 21 квітня 1965 р.

    Документи, що зібрані у фонді Зої Михайлівни Гайдай були передані на зберігання в ЦДАМЛМ України сестрою артистки Оленою Михайлівною Гайдай. Основний масив документів складають записні книжки, щоденники, листи від рідних, друзів, шанувальників, композиторів. Серед особистих документів є чимало довідок з місць роботи, довідки про навчання, службові посвідчення, атестати на вчені звання тощо. Велику цінність мають рукописи статей, автобіографії, вирізки з газет, а також фотографії в побуті та в ролях різних періодів. Значний інтерес для дослідників становлять ноти з помітками співачки – клавіри опер, романси. Окрему групу документів складають афіші і програми сольних концертів, програми театрів, де в спектаклях співачка приймала участь. Низка документів висвітлює педагогічну, громадсько-театральну та літературну діяльність, а саме учбові плани, звіти, відзнаки та грамоти, листи від установ та організацій тощо.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів, Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду З. М. Гайдай (№147) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури та історії ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    __________________________

    Інформацію підготувала провідний архівіст відділу використання інформації документів,М.Н. Мойсик


    15 травня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива справа» та з нагоди 150-річчя від дня народження відомого композитора, хорового диригента, фольклориста, художника, громадського діяча Сергія Прокоповича Дрімцова (1867-1937) Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України представляє документи з особового фонду митця (ф. 1155).

    Детальніше

    Сергій Дрімцов народився 3 (15 н.с.) травня 1867 р. у Харкові, отримав всебічну освіту – Харківське реальне училище, Красноуфімський технікум, уроки гри на фортепіано та скрипці, малювання; співочої майстерності набував у С.Я.Лапинського. Під час заслання до В’ятської губернії за участь у народовольському русі займався журналістською діяльністю – секретарював у редакції «Вятской газеты». Після повернення в Україну, деякий час працював агрономом, завідував відділом позашкільної освіти, займався організацією хорових гуртків, редагував журнал «Хлібороб». Не оминав своєю увагою й музичну діяльність: Харківське відділення музичного товариства ім. М.Леонтовича, Харківська філармонія, засновник та диригент Українського державного хору, хорової капели Губполітосвіти та ін. З 1925 р. ректор Харківського музично-драматичного інституту, завідувач Музичними класами при Інституті тощо. Пік музичної діяльності С.П.Дрімцова припадав на 14-20-і рр. ХХ ст.: опера «Іван Морозенко» (лібрето за поемою П.Куліша), оперета «Сорочинський ярмарок», гуморески, сюїти, аранжування, інструментальні твори та музики для вистав та ін.

    С.П.Дрімцов помер у 1937 р., похований у Харкові.

    До ЦДАМЛМ України документи були передані донькою композитора Галиною Дрімцовою у 1990 р. Основу колекції складають творчі матеріали – нотні рукописи до музично-театральних творів, драматичних вистав, симфонічних, камерних, хорових творів; аранжування та ін. Значну увагу дослідників привертає рукописи курсу лекцій С.П.Дрімцова «Про художній образ в музиці», збірки (хрестоматія) музичних прикладів до курсу теорії музики з творів західноєвропейських та ін. композиторів тощо. Особовий фонд зберігає численні документи, пов’язані з особистістю С.Дрімцова – статті про життя та творчість композитора, світлини, документи про вшанування його пам’яті. Окремо заслуговує на увагу колекція друкованих прижиттєвих видань, які зберігаються у фонді друкованих видань ЦДАМЛМ України.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів, Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду С.П.Дрімцова (ф. 1155) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури та історії ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    __________________________

    Інформація підготовлена головним науковим співробітником сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів, канд. істор. наук А.М.Сукало.


    5 травня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» до Дня пам’яті та примирення і 72-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні представляємо окремі твори видатних українських митців із фондів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, що виразно ілюструють трагізм воєнних літ та незламний дух українського народу.

    Детальніше

    В онлайн режимі пропонуємо ознайомитись із творами українських художників Ю. Балановського, Й. Дайца, М. Дерегуса, Г. Малакова, А. Петрицького, М. Сліпченка. Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури та історії ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України та відвідати цікаві і пізнавальні екскурсії.

    __________________________

    Інформацію підготувала завідувач сектора просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ України Наталія Климович.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    Квітень
    28 квітня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 120-річчя від дня народження відомого актора театру та кіно, одного з фундаторів українського театру, режисера, викладача Мар’яна Михайловича Крушельницького (1897–1963) представляємо документи з особового фонду митця (ф. 1132), який зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Мар’ян Крушельницький народився 18 квітня 1897 р. на Тернопільщині. Після закінчення початкової школи та Львівської і Тернопільської гімназій, навчався на філософському факультеті Карлового університету м. Праги.

    Сценічна діяльність розпочалась у 1916 р. в колективі «Тернопільські театральні вечори». Протягом наступних років працював в Тернопільському «Українському театрі», «Новому Львівському театрі» (м. Вінниця), театрі «Руська бесіда» (м. Львів). В 1924 р. вступає до театру-студії «Березіль» (з 1935 р. – Харківській українській драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка), в якому успішно працює наступні роки як актор, художній керівник та головний режисер. Саме в цей період М.Крушельницький досягає вершини своєї майстерності, створюючи яскраві незабутні образи як трагічного, так й комедійного характеру, що увійшли в золотий фонд здобутків української сцени. У 1952 р. переходить на роботу до Київського українського драматичного театру ім. І.Франка, в якому з 1954 р. працював на посаді головного режисеру та здійснив ряд постановок п’єс вітчизняного та світового репертуару: «Арсенал» В.О.Суходольського, «Персональна справа» О.П.Штейна, «Доктор філософії» Б.Нучиш, «Король Лір» В.Шекспіра.

    М.Крушельницький залишив яскравий слід у вітчизняному кінематографі, ним створено ряд оригінальних кінообразів у фільмах «Ягідка кохання», «Коліївщина», «Кривавий світанок», «Мартин Боруля» та ін.

    Не оминав увагою М.Крушельницький й педагогічну діяльність, якою займався з 1936 р. З 1946 р. викладав у Харківському театральному інституті, а з 1952 р. і майже до останніх днів працював у Київському інституті театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого, де вів курс майстерності актора та режисури.

    Заслужений і народний артист УРСР, СРСР. Нагороджений численними орденами та медалями. Лауреат Державної премії СРСР.

    5 квітня 1963 р. М.М.Крушельницький відійшов у вічність. Документальні матеріали М.М.Крушельницького були передані Архіву-музею у 1989 р. письменником, сценаристом Ю.Г.Костюком.

    Хронологічно документи охоплюють період за 1907-1987 рр.. Це творчі, біографічні матеріали, листування – тексти ролей, зіграних фондоутворювачем; фотографії в ролях; статті, рецензії, виступи та ін. Біографічні матеріали представлені особистими документами, програмами та афішами вистав, листуванням із установами та ін.. Розділ образотворчих матеріалів представлений численними фотографіями фондоутворювача, його дружини, родичів, колег тощо.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів, Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду М. М. Крушельницького (ф. 1132) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Пропонуємо переглянути описи особового фонду М. М. Крушельницького (Ф. №1132 ).

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури та історії ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    __________________________

    Інформацію підготувала головний науковий співробітник сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів, канд. істор. наукА.М.Сукало.


    25 квітня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 130-ї річниці від дня народження видатного скульптора, кінорежисера, драматурга Івана Петровича Кавалерідзе представляємо документи із його особового фонду (ф. 442), які зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України та висвітлюють діяльність українського митця у сфері кіно.

    Детальніше

    Іван Петрович Кавалердзе народився 13 квітня 1887 р. на Полтавщині. Закінчивши початкову земську школу в с. Талалаївка, у 1899 році він вступає до приватної прогімназії Г. Валькера у Києві, а згодом, до художнього училища на відділення скульптури. Своє навчання Іван Кавалерідзе продовжує у Академії мистецтв у Петербурзі, згодом вчиться у скульптора Н. Аронсона у Парижі. У 1912 р. Іван Кавалерідзе переїздить до Москви, де працює художником-оформлювачем кінофірми «Тіман і Рейнгарт». За його участю були створені такі знакові фільми як «Анна Кареніна», «Гнів Діоніса», «Крейцерова соната», «Відхід великого старця» та інші. З 1928 р. він починає працювати на Одеській кінофабриці ВУКФУ. Його перший фільм за власним сценарієм «Злива» був створений під враженням від відомої постановки Леся Курбаса «Гайдамаки». На жаль, стрічка була затаврована як формалістична та знищена. Протягом наступних років виходять фільми «Перекоп», «Штурмові ночі», звуковий фільм «Коліївщина», який отримав критичні відгуки і звинувачення у націоналістичних ухилах.

    Із 1934 р. Іван Кавалерідзе працює режисером на Київській кіностудії «Українфільм». У 1936 р. відбувається прем’єра його нового фільму «Прометей», проте, ця картина також отримала розгромні рецензії і митець отримав заборону знімати фільми на історичні теми та висвітлювати сучасні події. Натомість Іван Кавалерідзе починає роботу над створенням музичних фільмів і у цьому ж році було відзнято чотири випуски «Українських пісень на екрані», створено першу українську кінооперу «Наталка Полтавка». Вже у 1938 р. на екрані з’явилась друга кіноопера – «Запорожець за Дунаєм».

    Під час зйомок художнього фільму «Пісня про Довбуша» у червні 1941 р. І. Кавалерідзе перебував у західних областях України і лише у вересні зміг дістатись до Києва, де і перебував усі роки окупації. Після війни Іван Кавалерідзе продовжує роботу на Київській кіностудії, проте до знімального процесу він повертається лише у 1957 р. і на екрані з’являються такі кінострічки як «Григорій Сковорода», «Повія». У цей же час він продовжує плідно працювати як скульптор, проявляє себе як талановитий драматург і сценарист та створює низку творів («Перекоп», «Вотанів меч», «Перша борозна», «Григорій Сковорода», «Сіль», «Миша в пустому кошику» та ін.).

    Земне життя видатного скульптора, одного із корифеїв вітчизняного кінематографа Івана Петровича Кавалерідзе скінчилося 3 грудня 1978 р., проте його творчі здобутки і надалі продовжують впливати на розвиток сучасного українського мистецтва, а документальна спадщина привертає увагу дослідників та поціновувачів.

    У особовому фонді І. П. Кавалерідзе (ф. 442), що зберігається у ЦДАМЛМ України, міститься 116 справ за 1896-1981 рр. Значну частину документів Іван Петрович Кавалерідзе передав на зберігання до Архіву-музею особисто, протягом 1968-1969 рр. Згодом, у 1981 р. надійшли документи від Харківського відділення Спілки письменників України. Ряд документів у 1987-1988 рр. передав скульптор та кінорежисер Ростислав Синько.

    Переважну більшість документального зібрання складають творчі матеріали митця: фотографії скульптурних робіт, ескізів пам’ятників, кадри з кіноробіт («Перекоп», «Коліївщина», «Штурмові ночі», «Наталка Полтавка», «Прометей», «Григорій Сковорода»), рукописи творів. Документи до біографії І. П. Кавалерідзе представлені афішами, фотокопіями афіш до фільмів і спектаклів І. П. Кавалерідзе (1933-1968), вирізками з періодичних видань про творчість, індивідуальними та груповими фотографіями, епістоляріями, рецензіями на творчість у пресі та ін.

    В онлайн режимі пропонуємо ознайомитись із окремними документами із особового фонду І. П. Кавалерідзе (ф. 442). Інтерес для дослідників становить фотографія шаржу на І. П. Кавалерідзе під час зйомок кінофільму «Коліївщина» (автор невстановлений), фотографії кадрів із знакових кінокартин: «Коліївщина», «Наталка-Полтавка», «Григорій Сковорода».

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів, Архів-музей долучає відсканований опис особового фонду І. П. Кавалерідзе (ф. 442) до інформаційного повідомлення проекту «АРХІВажлива СПРАВА».

    Пропонуємо переглянути описи особового фонду І. П. Кавалерідзе (Ф. №442 оп.1),(Ф. №442 оп.2).

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури та історії ознайомитись з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    __________________________

    Інформацію підготувала завідувач сектора просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ України Наталія Климович.


    3 квітня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 135-річчя від дня народження та 45-х роковин смерті історика і письменника, мовознавця, педагога, видавця, громадського та церковного діяча, професора, доктора філософії Івана Івановича Огієнка (митрополита Іларіона) (1882 – 1972) представляємо архівні документи із особового фонду та фонду друкованих видань, які зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Іван Огієнко народився в містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії. По закінченні Брусилівської чотирирічної школи та Київської військово-фельдшерської школи працював фельдшером у військовому шпиталі. У 1903 році І.Огієнко вступив на медичний факультет Київського університету святого Володимира, проте згодом перевівся на історико-філологічний. У ці роки розпочалась його активна наукова та громадська робота – він працював у виданнях «Громадська думка», «Рада», товаристві «Просвіта», Науковому товаристві імені Шевченка. Згодом, працюючи у Київському університеті, І.Огієнко одним із перших починає викладати українською мовою. За часів Центральної Ради він стає членом Ради Міністерства освіти, виступає одним із ініціаторів створення Українського народного університету. Вже у 1918 році І.Огієнко очолює новостворений Кам’янець-Подільський університет. В уряді УНР Іван Огієнко очолив Міністерство освіти (1919 р.), згодом – Міністерство віросповідань (1919-1920 рр.). З 1920 року знаходився у еміграції та проживав у Польщі, займався викладанням, видавничою справою. Після смерті дружини, Іван Огієнко прийняв чернечий постриг під ім’ям Іларіон. У 1940 – 1944 рр. він очолював українську церкві на Холмщині і Підляшші, а з 1947 р. став предстоятелем Української греко-православної церкви в Канаді. Помер митрополит Іларіон у 1972 р. і був похований у православній секції Меморіального парку «Глен Іден» (Канада).

    Найбільшим надбанням І.І.Огієнка став переклад Біблії та низки богослужбових книг на українську мову. Крім того, він є автором творів релігійного змісту, численних праць з історії, культури, мовознавства, релігієзнавства, канонічного права та багатьох інших дисциплін.

    В онлайн режимі пропонуємо ознайомитись із окремними документами із особового фонду І. І. Огієнка (ф. 1294), який налічує 82 одиниці зберігання за [1926]–1997 рр. і містить творчі матеріали (тексти виступів), матеріали до біографії, документи про фондоутворювача, листування з приватними особами і організаціями, світлини тощо. Велике зацікавлення дослідників викликають друковані видання, які зберігаються у ЦДАМЛМ України, зокрема: Українська культура. Академічна промова на відкритті Українського народного університету в Києві. – К., 1917; Українська культура. – К., 1918; Краткій курсь украинского языка. Изь лекцій по исторіи украинскаго язика. – К., 1918; Українська мова була вже мовою церкви. – 1921; Нариси з історії української мови: система українського правопису. – Варшава, 1927; Повстання азбуки й літературної мови з слов’ян. – Жовква: 1938; Живемо Правдою! – Холм, 1944; та ін.

    Для оптимізації пошуку інформації про склад і зміст документів фондів ЦДАМЛМ України, Архів-музей запроваджує практику долучення відсканованих описів до інформаційних повідомлень проекту «АРХІВажлива СПРАВА». Пропонуємо переглянути опис особового фонду І. І. Огієнка (Ф. №1294).

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури та історії ознайомитися з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    __________________________

    Інформацію підготувала завідувач сектора просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ України Наталія Климович.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    Березень
    9 березня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 203-річчя від дня народження Кобзаря

    Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України долучається до відзначення шевченківських днів та пропонує добірку документів із архівних фондів до 203-річчя від дня народження Кобзаря.

    Детальніше

    У Архіві-музеї зберігається особовий фонд Т. Г. Шевченка (ф. 506), який налічує 82 одиниці зберігання за 1816, 1838–1984 рр. Крім того, документи про Кобзаря відклалися в особових фондах інших діячів літератури і мистецтва ХІХ – ХХІ ст. Це, зокрема, автографи його творів (вірша «Бандуристе! Орле сизий...» (1840), поеми «Сон» (1859) та ін.), рукописні списки «Кобзаря», щоденників; численні епістолярії, світлини. Збереглися в Архіві-музеї і копії матеріалів про слідство та смерть поета, документи про цензурні заборони і утиски щодо видання та розповсюдження його творів, матеріали про збір коштів на спорудження пам’ятника Кобзарю в Києві за 1907–1917 рр. Мистецька Шевченкіана налічує сотні документів, що були створені безпосередньо під впливом особистості та творчого надбання Т.Г.Шевченка та охоплює усі види мистецтва. Вона включає у себе присвяти Кобзарю, художні та музичні твори, шевченкознавчі студії тощо. Запрошуємо усіх дослідників і шанувальників української культури ознайомитися із архівними документами у читальному залі ЦДАМЛМ України.

    __________________________

    Інформацію підготувала завідувач сектора просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ України Наталія Климович.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    Лютий
    22 лютого

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива справа» продовжуємо розповідати про особові фонди Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України і представляємо документи українського письменника Олеся Досвітнього (справж. – Олександр Федорович Скрипаль-Міщенко) (1891–1934). Український письменник прожив нетривале, проте насичене життя, був учасником революційних подій, членом Спілки пролетарських письменників «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП тощо. Олесь Досвітній є автором низки літературних творів, зокрема, оповідань, новел, повістей та романів, як то: «Алай», «Гюлле», «Жебрачка», «Кварцит», «На плавнях», «Нас було троє», «Сірко», «Фріц і Йоган», «Тюнгуй», «Американці», «Хто?», «Кварцит», які неодноразово видавалися російською, англійською, німецькою та іншими мовами.

    Детальніше

    19 грудня 1933 р. письменник був заарештований і засуджений за приналежність до української контрреволюційної організації. Під тиском слідства Олесь Досвітній визнав свою провину, 9 червня 1934 р. він був страчений. У 1955 р., внаслідок перегляду кримінальної справи письменника, постанова Колегії ОДПУ про засудження від 1934 р. була скасована, а справа припинена за відсутністю складу злочину. У 1956 р. Олесь Досвітній був реабілітований посмертно.

    У ЦДАМЛМ України зберігається особовий фонд (Ф. № 815), документи якого були передані у 1980 р. дочкою фондоутворювача Косенко Волею Олександрівною та у 1990 р. бібліографом, літературознавцем Сараною Федір Кузьмович. Фонд складається із 43 одиниць зберігання за 1914-1976 рр. та містить творчі документи (літературні, публіцистичні, музично-сценарні твори, спогади), епістолярії, документи до біографії Олеся Досвітнього, світлини та документи про членів родини та інших осіб.

    В онлайн режимі пропонуємо ознайомитись із окремними документами із фонду Олеся Досвітнього: світлинами, документами про посмертну реабілітацію, обкладинками творів письменника. Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури ознайомитися з документами у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    __________________________

    Інформацію підготувала завідувач сектора просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ України Наталія Климович.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    19 лютого

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 170-річчя від дня народження українського композитора, піаніста-віртуоза, педагога і музичного діяча Миколи Аполлоновича Тутковського (1857 – 1931) представляємо документи з особового фонду митця, який зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Микола Тутковський народився 17 лютого 1857 р. в містечку Липовці (нині районний центр Вінницької обасті). У 1880 р. закінчив музичне училище Київського відділення Російського музичного товариства по класу фортепіано, згодом понад 10 років займався у цьому навчальному закладі викладацькою діяльністю, брав участь у симфонічних і камерних концертах товариства. У 1893 р. М.А.Тутковський відкриває власну приватну музичну школу, яка існувала до 1931 р. і за рівнем викладання наближалась до вимог консерваторії. Блискучий викладацький склад і високий рівень підготовки випускників зробив музичну школу М.А.Тутковського одним із найкращих навчальних закладів мистецького профілю. Широку відомість Миколі Аполлоновичу принесла не лише педагогічна діяльність та авторство підручника «Керівництво до вивчення гармонії» (1905), а й низка музичних творів: опера «Буйний вітер», твори для симфонічного оркестру, фортепіано, скрипки, віолончелі й хору.

    В онлайн режимі пропонуємо ознайомитись із окремними документами із фонду М. А. Тутковського (ф. 129), який налічує 31 одиниць зберігання за 1881–1975 рр. і містить творчі матеріали, матеріали до біографії, документи про фондоутворювача, світлини тощо. Велике зацікавлення дослідників викликають матеріали, що стосуються музичної школи, очолюваної М. А. Тутковським.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури ознайомитися з документами М. А. Тутковського у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    __________________________

    Інформацію підготувала завідувач сектора просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ України Наталія Климович.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    15 лютого

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива справа» та до 115 річниці від дня народження української письменниці, художниці, учасниці національно-визвольних змагань 1917–1920 рр. Галини Мазуренко (1901 – 2000) представляємо документи із фондів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Народжена у 1901 році у Петербурзі, Галина Сергіївна Мазуренко закінчила своє земне життя у 2000 році у Лондоні, проте, залишилась у пам’яті як одна із відомих українських поетес XX століття. З дитинства Галина Мазуренко проявляла хист до живопису та художнього слова, рано визначилась зі своєю національною ідентичністю і у період національно-визвольних змагань перебувала в якості зв’язкового у лавах армії Української Народної Республіки (3-я Залізна стрілецька дивізія армії УНР). За бойові заслуги отримала хрест «Залізного стрільця». З 1920 року Галина Мазуренко перебуває в еміграції (Варшава, Берлін, Прага, Лондон), де продовжила своє навчання в Українському Високому Педагогічному Інституті ім. М. Драгоманова та захистила перший докторат. Другий докторат захистила в Українському Вільному Університеті у 1944 році, у якому працювала лектором на кафедрі професора Д. Антоновича. Крім того, Галина Мазуренко навчалася в Українській академії пластичного мистецтва у Празі, активно займалась творчістю. Саме там вийшла її перша збірка «Акарелі» (1927 р.), збірки поезій «Стежка» (1939 р.), «Вогні» «Снігоцвіти» (1941 р.). Наприкінці Другої світової війни вона переїздить до Лондона і займається викладацькою діяльністю: викладає російську мову Ґолдсмітс-коледжі Лондонського університету, працює в суботній Школі українознавства при Відділі Союзу Українців у Великій Британії, дає приватні уроки малювання. У Лондоні вийшли збірки її поезій «Пороги» (1960), «Ключі» (1969), «Зелена ящірка» (1971), «Скит поетів» (1971), поема «Золота корона» (1972), «Північ на вулиці» (1980). Художні твори Галини Мазуренко з’являються на численних виставках. Мисткиня займала активну громадську позицію – була членом Союзу Українських Ветеранів у Великій Британії, Об’єднання українських письменників в еміграції «Слово», а у 1992 році була прийнята до Національної спілки письменників України.

    Після довгих років забуття ім’я та творчі здобутки Галини Мазуренко поступово повертаються до скарбниці української культури. Знаково, що саме у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України зберігається її фонд (№1372), який налічує більше 422 одиниці зберігання за [1905] – 1997 роки і містить творчі матеріали (поетичні твори, малюнки, альбоми, ліричні щоденники з ілюстраціями), документи до біографії, епістолярії, зображувальні документи тощо.

    В онлайн режимі представлені архівні документи з фонду Г.С.Мазуренко: фотографія поетеси (1978 р.), лист Союзу українських ветеранів у Великій Британії з питань нагороди Г.С. Мазуренко хрестом «Залізного стрільця» (31 липня 1964 р.), копія свідоцтва до відзнаку хрест «Залізного стрільця» (1 серпня 1964 р.), ліричний щоденник Галини Мазуренко «Не спиться… » з ілюстраціями (1979 – 1982 рр.), збірка поезій Г.Мазуренко «Пороги» з рукописними замітками і поетичними начерками автора (1960 р.), автобіографічна повість «Не той козак, хто поборов, а той, хто „вивернеться”» (1974 р.).

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури ознайомитися з документами Г. Мазуренко у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    __________________________

    Інформацію підготувала завідувач сектора просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ України Наталія Климович.



    __________________________

    Адреса ЦДАМЛМ України:

    Україна, 01001, м. Київ-01,

    вул. Володимирська, 22-a

    (територія Національного

    заповідника “Софія Київська”)

    тел./факс (044) 278-44-81

    E-mail: cdamlm@arch.gov.ua

    https://www.facebook.com/cdamlmu/



    Години роботи читального залу:

    пн-чт.: з 10:00 до 18:00

    пт.: з 10:00 до 16:45

    Читальний зал для користувачів відкритий щоденно, крім суботи і неділі

    Попереднє замовлення архівних документів користувачами з різних регіонів України здійснюється у телефонному режимі (044)2784481, (044)2784663

    Останній робочий день кожного місяця – санітарний

    Телефон для замовлення екскурсій

    (044) 278-44-81


    7 лютого

    У рамках віртуального проекту "АРХІВажлива СПРАВА" представляємо документи відомої української художниці Алли Олександрівни Горської (1929 - 1970) з фондів Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Алла Горська, талановита українська художниця, випускниця Київського художнього інституту, працювала в галузі станкового і монументального мистецтва, займалася викладацькою діяльністю для слухачів Київської художньої середньої школи; разом з чоловіком, Віктором Зарецьким, були активними учасниками руху шістдесятників. Життя художниці трагічно обірвалося при нез’ясованих обставинах.

    В ЦДАМЛМ України зберігається особовий фонд художниці № 1165 (153 одиниці зберігання, 1925-1995 рр.), документи до якого передав син мисткині Олексій Зарецький. Колекція Архіву-музею поповнилася художніми творами „Прип’ять. Паром”, „Хліб”, „Жнива”, шахтарським циклом, мозаїчними панно „Прапор Перемоги”, „Шахтарський край”, „Шевченко. Мати”, галереєю портретів Б. Антоненка-Давидовича, О.Довженка, А. Петрицького, Є. Сверстюка, В. Симоненка, І.Світличного, Л.Танюка та ін. Неабиякий інтерес привертають увагу її щоденники з нотатками, чернетками листів, замальовками, зробленими як під час роботи, так і поїздок до Західної України, Прибалтики тощо. Окремо представлений епістолярій, серед кореспондентів та адресатів батьки Алли Горської та Віктора Зарецького, Іван Дзюба, Опанас Заливаха, Віра Вовк, Любослав Гуцалюк, Надія Світлична, Леонід Танюк та ін.

    На сьогодні її творчий доробок нараховує біля 100 книжок та перекладів багатьма мовами – португальської, англійської, німецької, польської, італійської, іспанської, французької тощо. Особливістю творчості Віри Вовк є популяризація української культури, у тому числі й літератури. Завдяки саме її перекладам світ ознайомився з творами Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Стуса, Г.Сковороди, І.Франка, В.Стефаника, Д.Павличка та багатьох ін. Але, треба зауважити, що цей „рух” був двостороннім, завдяки її перекладам українці мали змогу ознайомитись із класикою світової літератури - Ф.Г.Лорка, А.Данте, А.Гріфіюс, А.П.Буше, Б.Брехт та ін.

    Запрошуємо дослідників ознайомитися з документами української художниці Алли Олександрівни Горської у читальному залі Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України.

    _____________

    Інформацію підготувала головний науковий співробітник сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ України, кандидат історичних наук Alevtina Sukalo


    2 лютого

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди дня народження української письменниці, перекладачки, мисткині, почесної громадянки Ріо-де-Жанейро, лауреата Літературних премій ім. І.Франка та Національної премії України імені Тараса Шевченка Віри Вовк (Віри Остапівни Селянської) представляємо документи з фондів Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України.

    Детальніше

    Народившись в Україні у 1926 р. в інтелігентній родині (батько – лікар, мати - вчителька), на початку Другої світової війни вимушена була емігрувати разом з батьками закордон. Деякий час мешкали у Німеччині, наприкінці 1940-х рр. за ініціативою матері переїхали на постійне проживання до Бразилії. Віра Вовк отримала фундаментальну освіту – 4 роки польської школи, 2 роки Львівської гімназії «Рідної Школи» Українського Педагогічного Товариства, 4 роки німецької дівочої гімназії ім. Клари Шуманн, потім навчання в Тюбінгемському університеті (Німеччина), де вона студіювала германістику та славістику; 5 років Університету Санта Урсулі (Ріо-де-Жанейро) (англійська, старогрецька мови та література); університети Німеччини та США. У 1952 р. захистила наукову роботу на здобуття звання доктора німецької літератури. Працювала на професорських посадах в Університетах Санта Урсулі (Бразилія) та святого Климентія (Італія).

    На сьогодні її творчий доробок нараховує біля 100 книжок та перекладів багатьма мовами – португальської, англійської, німецької, польської, італійської, іспанської, французької тощо. Особливістю творчості Віри Вовк є популяризація української культури, у тому числі й літератури. Завдяки саме її перекладам світ ознайомився з творами Т.Шевченка, Лесі Українки, В.Стуса, Г.Сковороди, І.Франка, В.Стефаника, Д.Павличка та багатьох ін. Але, треба зауважити, що цей „рух” був двостороннім, завдяки її перекладам українці мали змогу ознайомитись із класикою світової літератури - Ф.Г.Лорка, А.Данте, А.Гріфіюс, А.П.Буше, Б.Брехт та ін.

    На основі документів, які Віра Вовк особисто починаючи з 1994 р. передавала на державне зберігання до ЦДАМЛМ України, був сформований особовий фонд № 1212 (описи 1, 2; загальна кількість одиниць зберігання 1045, 14874 документи на 37906 аркушах). Серед переданих документів творчі матеріали, епістолярій, численні світлини тощо.

    Як зазначала у спогадах Віра Вовк, “ … Моє життя так склалося, що завжди я жила осторонь від української громади, спілкуючися з нею листовно, …, що можна вважати благословенням і прокляттям. Прокляттям, бо природно було б стояти близько біля свого кореня, …; благословенням, бо живши в чужому середовищі я мала ширше коло бачення і не могла впасти під вплив якоїсь насуненої ідеології”.

    Запрошуємо дослідників та шанувальників української культури ознайомитися з документами у читальному залі Архіву-музею.

    _____________

    Інформацію підготувала головний науковий співробітник сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ України, кандидат історичних наук Alevtina Sukalo


    2016
    Листопад
    7 листопада

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 80–річчя від дня народження українського письменника-шістдесятника, режисера, актора, сценариста та поета, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, премії Володимира Вернадського і премії Фундації Антоновичів (США) Миколи Степановича Вінграновського представляємо документи з фондів ЦДАМЛМ України.

    Детальніше

    Народився 7 листопада 1936 в м. Первомайську Миколаївської області. У 1955 році вступив до Київського інституту театрального мистецтва на акторське відділення, продовжив навчання у ВДІКу під керівництвом Олександра Довженка. Ще студентом зіграв головну роль у художньому фільмі «Повість полум’яних літ» (автор фільму – О.Довженко, режисер – Ю.Солнцева). Дебютував віршами у журналі «Дніпро» (1957). Але справжній розголос принесла Вінграновському добірка поезій у «Літературній газеті» у квітні 1961 року. Перша авторська збірка «Атомні прелюди» з’явилася 1962 року. Після закінчення навчання повернувся в Київ, працював на кіностудії ім. О. Довженка. Автор збірок: «Київ», «Сто поезій», «На срібнім березі» та ін.; фільмів – «Берег надії», «Тихі береги», «Слово про Андрія Малишка», «Довженко. Щоденник. 1941-1945», «Гетьман Сагайдачний». Писав він і для дітей. Як режисер поставив на Київській кіностудії художні фільми «Ескадра повертає на захід», «Берег надії», «Дума про Британку» (за трагедією Юрія Яновського), «Климко» (за повістями Григора Тютюнника), документальні фільми. Автор кіносценаріїв; написав спогади про Олександра Довженка («Рік з Довженком»).

    Невелика документальна спадщина, що відображає життєвий та творчий шлях Миколи Вінграновського, зібрана у архіві-музеї: рукописи «Блакитно на душі», «Не руш мене», «Я сам сумую…»; індивідуальні фото митця та в групі із В.С.Земляком, Б.А.Нечердою, М.В.Стеблинкою, Г.М.Тютюнником, К.П.Степанковим та ін. членами знімальної групи під час роботи над фільмом «Климко» за мотивами творів Г.М.Тютюнника. Особовий фонд за № 1024 був започаткований в 1983 році самим митцем та складає 4 од. зб. за 1962 – 1983 рр.

    ВМикола Вінграновський творив поза часом. Документи, пов’язані з його життям і діяльністю, зберігаються у особових фондах письменниці Віри Вовк, кінорежисера Олександра Довженко, літературознавця Олега Бабишкіна, письменника Миколи Шаповала та ін., а також у фондах Української студії хронікально–документальних фільмів «Укркінохроніка».

    Запрошуємо дослідників ознайомитися з документами визначного діяча української культури Миколи Степановича Вінграновського у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    _____________

    Інформацію підготувала заступник директора – головний зберігач фондів ЦДАМЛМ України Тамара Малярчук.


    Вересень
    27 вересня

    У рамках віртуального проекту "АРХІВажлива СПРАВА" та з нагоди знаменних дат 2016 року, 150-ї річниці від дня народження і 100-річчя від дня смерті, представляємо документи про видатного українського письменника, вченого, громадського і політичного діяча Івана Яковича Франка (1856-1916) з фондів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    До цінних документів Франка належить рукопис частини статті «Земельная собственность в Галиции. Проекты реформ» 1915 року з особового фонду письменника №507, який надійшов у ЦДАМЛМ України з ЦДІА УРСР у 1974 році.

    Документи пов’язані з дослідженням життя і творчості Івана Франка, вшанування його пам’яті зберігаються у особових фондах українських поетів Миколи Зерова, Павла Тичини, Максима Рильського, Андрія Малишка, Володимира Сосюри; композиторів Миколи Лятошинського, Станіслава Людкевича; численні ілюстрації до творів письменника роботи Івана Їжакевича, Анатолія Базилевича, Олександра Довгаля, Валентина Литвиненка, Леопольда Левицького, Георгія Якутовича зберігаються у фонді творів образотворчого мистецтва з художніх виставок України. У фонді друкованих видань ЦДАМЛМ України зберігаються прижиттєві видання творів Івана Франка, наукові дослідження, присвячені видатному письменнику.

    В онлайн режимі пропонуємо ознайомитися із рукописом вірша «І.Я.Франкові» В.Сосюри, листом від Тараса Франка до Павла Тичини, рукописом статті літературознавця Олександра Білецького, ескізом пам’ятника Каменяреві роботи С.Гебус-Баранецької; запрошенням на урочисту 100-у прем’єру драми «Перехресні стежки» в Українському народному театрі, копією малюнку «Арешт Франка» Г.Смольського та обкладинкою до видання казок 1924 року роботи Павла Ковжуна.

    Запрошуємо дослідників ознайомитися з документами про видатного українського письменника Івана Франка у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

    _____________

    Інформацію підготувала провідний науковий співробітник відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ України Олійник Оксана.

    Преса

    1 вересня

    У рамках віртуального проекту «АРХІВажлива СПРАВА» та з нагоди 135-річчя від дня народження відомого українського композитора та музикознавця Миколи Антоновича Шиповича (1881–1944) представляємо документи з фондів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Микола Шипович – людина надзвичайно широкого та оригінального світогляду, різнобічної освіти та інтересів, композитор, музичний критик, філософ, мистецтвознавець, математик. Завідував бібліотекою Київського Художнього Інституту (КХІ), Кабінетом Образотворчого Мистецтва Академії Наук – саме так характеризував композитора у 1942 році Сергій Гіляров, професор КХІ, директор Київського музею західного та східного мистецтва (нині Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків).

    У родинному фонді Шиповичів (ф. 6) є 75 од.зб. за 1883–1991 роки. Документи були передані до ЦДАМЛМ України Оленою Шипович, дочкою композитора та Володимиром Кубишкіним у 1967-1991 рр.

    В онлайн режимі пропонуємо ознайомитись із дослідженням та додатком (колірним експонатом) до роботи Миколи Шиповича «Цвет и его роль в разрешении основных проблем живописного искусства. Попытка анализа элементов живописи путем эксперимента» [1924], рекомендацією Миколі Шиповичу до правління Будинку Вчених від професора Консерваторії, віолончеліста Стефана Вільконського, автографом вальсу «Среди нас», фотографіями композитора.

    Запрошуємо дослідників і шанувальників української культури ознайомитися з документами у читальному залі архіву-музею.

    _____________

    Інформацію підготувала головний спеціаліст відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ України Марія Косторних.

    Преса

    Серпень
    16 серпня

    У рамках віртуального проекту "АРХІВажлива СПРАВА" та з нагоди 130-ї річниці від дня народження представляємо документи видатного українського художника-графіка Георгія Івановича Нарбута (1886-1920) з фондів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України).

    Детальніше

    Документи про життя і творчість Георгія Нарбута, дослідження про нього представлені у особових фондах актора, режисера Василя Василька; історика-архівіста Миколи Візира; письменника-перекладача Григорія Кочура, мистецтвознавців Дмитра Горбачова, Віталія Ханка, Дмитра Степовика; окремі екслібриси зберігаються у колекції Ростислава Олексіїва.

    У фонді друкованих видань архіву-музею зберігаються прижиттєві видання, часописи з ілюстраціями майстра; художні альбоми і мистецтвознавчі нариси, спогади про Георгія Нарбута.

    В онлайн режимі пропонуємо ознайомитися із копією світлини засновників Української Академії Мистецтв [1918]; ілюстрацією до казки Г-Х. Андерсена «Вуличний ліхтар» (1913); репродукцією малюнку «Лупа Грабуздов» [1919]; запрошенням на вечір спогадів 1965 року у Київському Художньому Інституті; газетною статтею Ігоря Диченка «Що треба знати про Грабуздова» (1969) з дарчим написом автора Миколі Візирю; екслібрисами історика Сергія Білоконя, роботи Данила Георгійовича Нарбута.

    Дослідників і шанувальників українського мистецтва запрошуємо ознайомитися з документами про життя і творчість Георгія Нарбута у читальному залі Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.