Під час жвавого обговорення провідні фахівці-реставратори – заступник директора з реставраційної роботи Національного науково-дослідного реставраційного центру України Т. А. Бичко та реставратор 1 категорії Національного художнього музею України І. Ф. Демидчук-Демчук запропонували схвалити результати консерваційно-реставраційних заходів, які були застосовані до 7 творів образотворчого мистецтва та погодити програми проведення консерваційно-реставраційних заходів відносно 9 творів образотворчого мистецтва, які будуть здійснюватися протягом 2019 року.

Від Державної архівної служби України грамотою за багаторічну сумлінну працю та вагомий особистий внесок у розвиток архівної справи була нагороджена директор ЦДАМЛМ України О. В. Чижова.

Від Спілки архівістів України грамоти за зразкове виконання службових обов’язків отримали працівники відділу використання інформації документів провідний архівіст М. Н. Мойсик та науковий співробітник, канд. іст. наук І. С. Резнік

Від Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації подяками були нагороджені: завідувач відділу «Літературно-мистецькі Плюти» Л. С. Подворна, завідувач сектору зберігання та обліку музейних предметів Н. І. Іванцова та завідувач сектору просвітньої та виставкової роботи Н. М. Климович.

Від Голови Професійної спілки працівників державних установ України подяку за багаторічну роботу та активну участь у профспілковій діяльності отримала головний спеціаліст сектору управління персоналом Т. М. Скосір.

Почесні грамоти від Професійної спілки працівників державних установ України за вагомий внесок у розвиток профспілкової організації отримали завідувач канцелярії ЦДАМЛМ України А. М. Антоняк та головний спеціаліст відділу довідкового апарату документів А. Ю. Чумаковська.

Архів-музей вітає всіх з Днем архівіста та бажає творчого натхнення у справі збереження архівної спадщини України!

Відкриваючи засідання клубу, завідуюча відділом соціокультурної діяльності Світлана Кирій розповіла про роботу над створенням бібліографічного покажчика.

Ольга Углова, працівник відділу бібліографічної та довідково-інформаційної роботи в ході презентації ознайомила присутніх з основними біографічними та творчими етапами життя О. М. Вербицького на основі джерельної бази ДНАББ ім. В. Г. Заболотного та Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України.

Архів-музей на засіданні клубу представляла провідний архівіст відділу використання інформації документів Марія Мойсик, яка виступила з доповіддю на тему «Особовий фонд О. М. Вербицького у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України». Під час доповіді був здійснений огляд творчого доробку архітектора, який зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, а саме: документів літературної, службової і громадської діяльності, світлин, образотворчих матеріалів тощо.

Валер’ян Поліщук народився 1 жовтня 1897 р. у с. Більче Волинської губернії (нині Рівненської обл.) у селянській родині. Освіту здобував у місцевій школі, Луцькій (1911–1913 рр.) і Катеринославській гімназіях (1914–1917 рр.). Потім навчався в Ленінградському інституті цивільних інженерів та на історико-філологічному факультеті Кам’янецького університету. У 1918 р. очолював Боремельський волосний земельний комітет. З 1919 р. був членом УПСР, брав участь у повстанні проти Директорії УНР. У ці роки активно працював у пресі: у 1918 р. – редактором газети «Народна воля», секретарем журналу «Шлях», з 1919 р. – газети «Республіканець», у 1920 р. – редагував журнал «Думка» і газету «Більшовик», видавав альманахи «Гроно», «Вир революції».

У 1921 р. В. Поліщук переїхав до Харкова, де працював у газетах «Селянська правда», «Вісті», був засновником і редактором першого в Україні літературного радіоальманаху. Був членом літературних спілок «Гарт» і «Авангард», а також Спілки письменників України (від її заснування у серпні 1934 р.).

У 1920-х рр. В. Поліщук захопився авангардом, але не хотів долучатися до футуристів на чолі з М. Семенком. Він заснував власний авангардистський напрям в літературі, який називав «конструктивний динамізм» чи «спіралізм». В. Поліщук був енергійною творчою особистістю, яскравим ексцентричним героєм літературного життя України. Публічно письменник підтримував радянську владу, однак у своїх щоденниках і листах висловлював критичне ставлення до неї, описував реалії Голодомору на Харківщині, гнітючу атмосферу масових репресій 1930-х рр. проти літераторів.

В. Поліщук є автором понад 40 книжок віршів, поем, романів. Почав друкуватись у 1918 р. У 1921 р. видав перший роман у віршах «Ярина Курнотовська». Найбільш відомими є збірки поезій «Сказання давнєє про те, як Ольга Коростень спалила» (1919), «Соняшна міць» (1920), «Вибухи сили» (1921), «Дума про Бармашиху» (1922), «Радіо в житах» (1923), «Геніальні кристали» (1927), «Пульс епохи» (1927), «Зеніт людини» (1930), «Шпаченя» (1933), «Вибране» (1960). Також варто відзначити драматичні поеми «Великий Хам» (1921) і «Адигейський співець» (1923), роман «Григорій Сковорода» (1929) та статті письменника, у яких він висловлював свої погляди на теорію літератури, щодо авангардизму і літературної дискусії 1925–1928 рр.

У листопаді 1934 р. В. Поліщук разом з М. Любченком, М. Кулішем, Г. Епіком, В. Підмогильним, Є. Плужником та ін. були заарештовані органами ДПУ за звинуваченням у «тероризмі» та приналежності до так званого Центру антирадянської боротьбистської організації. Він так і не визнав своєї вини та відмовився видавати «спільників». 28 березня 1935 р. засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР до 10 років виправно-трудових таборів на Соловках.

9 жовтня 1937 р. проти В. Поліщука було порушено другу кримінальну справу і окрема трійка Управління НКВС СРСР Ленінградської області засудила його до розстрілу за створення «контрреволюційної шпигунської терористичної організації «Всеукраїнський центральний блок»». 3 листопада 1937 р. письменник разом з сотнями інших в’язнів Соловків був розстріляний в урочищі Сандармох (Карелія, РФ).

До 1956 р. влада офіційно стверджувала, що В. Поліщук не був страчений у 1937 р., а помер від перитоніту 17 березня 1942 р., на підтвердження чого було видане фальшиве свідоцтво про смерть. У 1956 р. письменник був реабілітований посмертно за відсутністю складу злочину.

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік.

Модератором заходу виступив Голова Спілки архівістів України, доктор історичних наук, професор Микола Григорович Щербак. Серед запрошених експертів були присутні: Лозінський Ілля Сергійович – директор Департаменту взаємодії з органами державної влади міністерства юстиції України; Бондарчук Ігор Володимирович – заступник голови Державної архівної служби України; Федоренко Владислав Леонідович – директор Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності, доктор юридичних наук, професор; Арданов Олексій Євгенійович – заступник начальника відділу авторського права і суміжних прав Департаменту інтелектуальної власності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України; Голікова Олена Валеріївна – судовий експерт Науково-дослідного центру судових експертиз з питань інтелектуальної власності; Дорошенко Дмитро Олександрович – прес-аташе ГО «Українська агенція з авторських і суміжних прав»; Кулініч Ольга Олексіївна – завідувач кафедри інтелектуальної власності та цивільно-правових дисциплін Київського інституту інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія», доктор юридичних наук, доцент; Майданик Любов Романівна – асистент кафедри інтелектуальної власності юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук та ін.

Доповідачами виступили: Чижова Олена Валеріївна – директор ЦДАМЛМ України; Ємельянова Тетяна Олександрівна – заступник директора Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного; Алєксєєнко Анна Олександрівна – начальник відділу використання інформації документів Центрального державного науково-технічний архіву України (ЦДНТА України); Ковтанюк Юрій Славович – директор Центрального державного електронного архіву України (ЦДЕА України); завідувач кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук Палієнко Марина Геннадіївна.

У заході взяли участь представники центральних та обласних архівів, бібліотек, музеїв, навчальних закладів, науково-дослідних установ, громадських організацій. Пропозиції до проекту резолюції заходу прийматимуться протягом 10 днів на електронну адресу:

[email protected].

Проект резолюції

Цьогорічним лауреатом премії став поет Володимир Поята за переклад молдово-румунських поетів-класиків ХІХ – першої половини ХХ ст. (збірка "Відлуння"). У музичній частині вечора виступили народний колектив і студентка Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського Ганна Шаповал. Вірші і переклади Г.Кочура декламувала лауреат премії імені Стуса, актриса Центру Леся Курбаса Галина Стефанова.

Берегиня музею Григорія Кочура в Ірпені – Марія Леонідівна Кочур, подякувала присутнім за вшанування постаті Григорія Порфировича Кочура. Окремі слова подяки були адресовані Центральному державному архіву-музею літератури і мистецтва України за дбайливе ставлення до документальної спадщини перекладача, яка зберігається в особовому фонді № 193. Для поповнення фонду Г. П. Кочура, пані Марія подарувала нову щойно видану книгу Григорія Кочура і Ірини Воронович «Простягни через простір свою знеможену руку… » (Харків, видавництво «Права людини», 2018 р.). До збірки ввійшли: листування між подружжям, в’язнями ГУЛАГу; вірші Г. П. Кочура з прижиттєвої збірки «Інтинський зошит» (1989).

Заступник міністра юстиції України Д. В. Чернишов, Голова Державної архівної служби України Т. І. Баранова та директор ЦДАГО О. В. Бажан разом із працівниками установи презентували унікальну знахідку, виявлену у фондах архіву: два шматочки хліба, виготовлених у Київській області у 1932 та 1933 рр. з меленої кори жолудів, картопляних очисток та інших сурогатів. Вони збереглися у архівній кримінальній справі О. Т. Сорокіна та були загорнуті у його записки. Він пережив Голодомор 1932-1933 рр. у м. Києві і зберіг їх для застереження майбутнім поколінням. О. Т. Сорокін був заарештований НКВС 26 червня 1941 р. за звинуваченням у «антирадянській агітації» та засланий до Красноярського краю, а цей хліб був одним із речових доказів. Подальша доля засудженого невідома. У 1989 р. він був посмертно реабілітований, а у 1994 р. його справа надійшла на зберігання до ЦДАГО України.

Андрій Луньов – концертуючий піаніст, лауреат Міжнародних конкурсів, виступає з сольними концертами та з оркестрами в Україні та за кордоном, проводить майстер класи в Іспанії, Латвії та Україні. Спеціальними гостями концерту стали солісти, лауреати міжнародних конкурсів Анастасія Шанскова (фортепіано) та Артем Шестовський (бас-кларнет).

Програма концерту складалася з творів австрійського композитора-романтика Франца Шуберта і сучасного київського композитора Павла Колпакова. Прозвучали Фантазія Фа мінор для фортепіано у чотири руки Ф. Шуберта (Андрій Луньов, Анастасія Шанскова), «Танець тіней» для бас-кларнета соло П. Колпакова (Артем Шестовський), Соната Ля мажор для фортепіано у 3-х частинах Ф. Шуберта (Андрій Луньов), Звукові скульптури № 1, № 4 для фортепіано П. Колпакова (Андрій Луньов).

Архів-музей висловлює щиру вдячність учасникам концерту за свято музики!

Увазі гостей були представлені:

Працівники архівно-музейного комплексу влаштували для гостей свята справжню солдатську польову кухню. Всі охочі отримали унікальну можливість скуштувати солдатської каші за плютівським авторським рецептом.

Висловлюємо щиру вдячність усім, хто долучився до організації і проведення свята пам’яті!

У рамках заходу Анатолій Несторович Паламаренко разом із завідувачем відділу «Літературно-мистецькі Плюти» Лілією Сергіївною Подворною завітали до Музею-садиби Андрія Малишка, у якому 106 років тому в родині чоботаря Самійла Малишка і народився майбутній український поет.

Сергій Володимирович Онищенко, відомий в літературі як Сергій Батурин, працює у відділі формування Національного архівного фонду України ЦДАМЛМ України. Проте, справою життя і справжнім покликанням Сергія Володимировича є література. Сергій Батурин є членом Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників, лауреатом низки літературних премій, зокрема, Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», літературної премії імені В. Короленка, літературного фестивалю «Просто так», Всеукраїнського конкурсу «Найкраща книга України» та ін.

Авторський вечір Сергія Батурина став першим заходом письменника у стінах Архіву-музею. Ведучою авторського вечора стала поетеса, авторка-виконавиця співаної поезії, дитяча письменниця Валентина Захабура.

Гості почули уривки з відомих творів письменника: романів «Кава по-польськи», «Охоронець», «Меч королів» у авторському прочитанні та уривок з нового, ще не виданого роману письменника. У заході узяли участь письменник, головний редактор видавництва «Кальварія» і перший видавець творів Сергія Батурина Петро Мацкевич та видавець, публіцист Антон Санченко. Справжнім сюрпризом став цінний подарунок автора – він передав на державне зберігання до бібліотека ЦДАМЛМ України свої твори. ЦДАМЛМ України пишається тим, що у складі його колективу працюють творчі люди та бажає своєму талановитому колезі натхнення і довгих років творчого життя!

Майк Йогансен народився 28 жовтня 1895 р. у м. Харкові у родині вчителя німецької мови. Його батько походив з Латвії, а мати була українкою. Освіту здобував у Третій харківській чоловічій гімназії та на історико-філологічному факультеті Харківського університету, який закінчив у 1917 р. З болем сприймав події російсько-української війни, які розгортались у Харкові у 1918–20 рр. Під їх впливом почав писати українською.

У 1921 р. Майк Йогансен разом з іншими харківськими письменниками В. Сосюрою та М. Хвильовим видали «Наш універсал» – звернення до всіх митців із закликом відмежуватися від усіх існуючих мистецьких шкіл і напрямків та взяти участь у започаткуванні «ери творчої пролетарської поезії справжнього майбуття». У 1923 р. вони заснували Спілку пролетарських письменників «Гарт». У 1923–1926 рр. Майк Йогансен працював редактором у ВУФКУ (Всеукраїнському фотокіноуправлінні).

У 1925 р. письменник вийшов з «Гарту» і заснував літературне об’єднання ВАПЛІТЕ, яке вимушено саморозпустилося у 1928 р. У 1928–1931 р. очолював створену ним літературну організацію «Техно-мистецька група А» та видавав альманах «Літературний ярмарок» (1928–1930 рр.). З 1930 р. мешкав у харківському будинку письменників «Слово» у квартирі №12. Майк Йогансен був широковідомим не лише завдяки своїй творчості, а й винятковими здібностями до вивчення іноземних мов. У 1934 р. став членом Спілки письменників України.

Майк Йогансен є автором 8 збірок поезії та 14 прозових книг. Вірші почав писати у 1918 р. З 1921 р. публікувався в журналі «Шляхи мистецтва», збірниках «Жовтень» і «На сполох» під псевдонімами В. Вецеліус, М. Крамар. Першу збірку «Д'горі» видав у 1921 р. Відомими є збірки «Кроковеє коло» (1923), «Революція» (1923), «Доробок» (1924), «Ясен» (1929), «Ясен: Поезій книга друга» (1930), «Збірка вибраних віршів» (1930), «Поезії» (1933), написані у романтичному стилі.

У пізній період творчості Майка Йогансен зосередився на написанні прози (оповідань, балад, нарисів), поєднуючи її з поезією. Найвідомішими стали оповідання «17 хвилин» (1925), «Майборода» (1925), «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» (1930), «Оповідання» (1930), балада «Про війну і відбудову» (1933), нариси «Три подорожі» (1932), «Під парусом на дубі» (1933), «Кос-Чагил на Ембі» (1936), книги для дітей («Луб’яне решето» (1929), «Собака, що лазив на дерево») та підручник з теорії літератури «Як будується оповідання» (1928).

18 серпня 1934 р. Майк Йогансен був заарештований працівниками НКВС у харківському будинку «Слово» за звинуваченням у членстві в терористичній націоналістичній організації УВО, яка нібито ставила собі за мету повалення радянської влади шляхом влаштування терористичних актів проти високопосадовців. 26 жовтня 1937 р. Військова Колегія Верховного Суду СРСР засудила Майка Йогансена до розстрілу. 27 жовтня 1937 р. письменник був розстріляний у тюрмі НКВС у Києві. Місце поховання тіла невідоме. Символічна могила Майка Йогансена знаходиться на Лук'янівському кладовищі. Митець реабілітований посмертно. 20 березня 1958 р. Військова колегія Верховного Суду СРСР на своєму засіданні скасувала вирок за відсутністю складу злочину.

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік.

Висловлюємо вдячність працівникам УНДІАСД за змістовні і корисні інформаційні повідомлення та керівникам установ і організацій фондоутворювачів ЦДАМЛМ України, які делегували своїх працівників на цей захід. На семінарі були присутні представники Національної спілки письменників України, Національної філармонії України, Київського національного академічного театру оперети, Національного академічного театру опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка, Дирекції художніх виставок України, Національного академічного духового оркестру України, Центрального державного архіву зарубіжної україніки, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, Центрального державного електронного архіву України, юридичної фірми «Ілляшев і партнери», Спілки архівістів України.

Сподіваємось, що подібні заходи стануть доброю традицією та сприятимуть підвищенню професійного рівня працівників архівних установ та установ фондоутворювачів, спонукатимуть підвищувати рівень фахових знань!

Валер’ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 р. у с. Писарівка на Дніпропетровщині у бідній селянській родині. Освіту здобував у Катеринославі (нині Дніпро): у Першому реальному училищі (1910–1917 рр.), Першій реальній школі (1917–1918 рр.) та Катеринославському університеті, який так і не закінчив через брак коштів. У 1920–1921 рр. працював вчителем у м. Павлоград, співпрацював з кількома видавництвами.

У 1921 р. переїхав до Києва, де працював бібліографом Книжкової палати. У 1921–1922 рр. через голод в Києві переїхав до Ворзеля, де викладав українську мову у школі. У 1921 р. одружився на актрисі Катерині Червінській. Після повернення до Києва у 1922 р. став брати активну участь у літературному житті міста: був членом «Аспису» (Асоціації письменників»), у 1924–1926 рр. – літературної групи «Ланка», яка з 1926 р. називалася «Марс». Товаришував з письменниками Б. Антоненком-Давидовичем, Г. Косинкою, Т. Осьмачкою, Є. Плужником. У 1925–1928 рр. брав активну участь у літературній дискусії, обстоюючи на різноманітних диспутах думку, що твори треба оцінювати за критерієм мистецької цінності, а не за тим, наскільки вони відповідають офіційній ідеології. У київський період життя (1922–1930 рр.) В. Підмогильний працював редактором видавництва «Книгоспілка», співредактором журналу «Життя і революція». Твори друкував у збірниках та журналах «Січ», «Життя і революція», «Червоний шлях», «Літературній газеті» та ін. Після виходу у 1930 р. у Москві російського перекладу роману «Місто» письменника виведено зі складу редколегій, а його твори майже не друкували.

У 1931 р. В. Підмогильний переїхав до Харкова. Впродовж харківського періоду творчості (1931–1934 рр.) він, не маючи змоги друкувати власні твори (окрім оповідання «З життя будинку»), займався переважно перекладацькою діяльністю (перекладав праці Вольтера, Д. Дідро, К. А. Гельвеція, Бальзака). В. Підмогильний почав писати ще в школі (пригодницькі оповідання для шкільної газети). В студентські роки публікувався у катеринославському журналі «Січ» (видав свої перші оповідання: «Важке питання» (1917) та «Гайдамака» (1918)). Першу збірку «Твори. Т. 1», що включала 9 оповідань, видав у 1920 р. Письменник надихався творчістю Дмитра Яворницького та Михайла Коцюбинського, намагався наслідувати їхній літературний стиль.

Під час перебування у Ворзелі В. Підмогильний видав цикл оповідань «Повстанці» (1921) та оповідання «Син» (1923), у якому описав голод 1921–1923 рр. З 1923 р. публікував оповідання в празькому журналі «Нова Україна», за що потім був звинувачений у контрреволюційній діяльності. У 1924 р. вийшла книга «Військовий літун», у 1925 р. – «Третя революція», у 1927 р. – збірка оповідань «Проблема хліба». У 1928 р. у Харкові опубліковано роман «Місто», що став першим в українській літературі урбаністичним твором та за своїм модерністським стилем разюче відрізнявся від традиційної для тогочасної літератури селянської та соціальної тематики.

8 грудня 1934 р. В. Підмогильний був заарештований НКВС за звинуваченням в участі у терористичної організації. На допитах своєї вини не визнавав. Проте 11 січня 1935 р. слідчі примусили його написати зізнання в тому, що він належав до групи письменників-націоналістів з 17 чоловік (Є. Плужник, М. Куліш, Г. Епік та ін.), які мали терористичні наміри щодо керівників партії. 29 березня 1935 р. виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР засудила В. Підмогильного до 10 років ув’язнення в Соловецькому таборі з конфіскацією майна. На Соловках він продовжував писати оповідання, повісті та листи до дружини.

3 листопада 1937 р. особлива трійка УНКВС переглянула вирок і засудила письменника до розстрілу. В. Підмогильний був страчений в урочищі Сандармох у Карелії разом з більш ніж 1000 в’язнів, серед яких були Лесь Курбас, Г. Епік, М. Зеров, М. Куліш. У 1956 р. письменник був реабілітований посмертно через відсутність складу злочину.

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік.

Екскурсовод розповіла про історію становлення Державної служби з надзвичайних ситуацій та ознайомила гостей з експонатами Музею пожежника (з різними моделями автомобілів для пожежогасіння з кінця 19 ст. і до сучасних авто, робочим обладнанням пожежників та різними типами вогнегасників); продемонструвала тренувальні та тестові кімнати пожежників.

Наприкінці заходу співробітники архіву-музею взяли участь у теоретичних і практичних навчаннях з протипожежної безпеки, зокрема, навчилися користуватися порошковим та вуглекислотним типами вогнегасників – єдиними, які дозволені для використання у приміщеннях будівель архівно-музейного профілю.

У Центральному будинку художника триває виставка робіт художника, на яку завітали члени родини, колеги та поціновувачі таланту митця. Архів-музей та родину художника пов’язує плідна співпраця. У 2017 році вдова художника Зоя Давидівна Гінзбург передала до бібліотечної колекції ЦДАМЛМ України ілюстрований альбом «Борис Гинзбург. Короткой жизни яркий след. 1933-1963». А 23 жовтня, під час урочистостей відбулась важлива подія - Зоя Давидівна прийняла важливе рішення та передала на зберігання до Архіву-музею документи з родинного архіву художника. Висловлюємо щиру вдячність за передані документи та сподіваємось на подальшу співпрацю у справі збереження культурної спадщини .

Співробітник відділу використання інформації документів – науковий співробітник, канд. іст. наук Резнік І. С. ознайомив учнів та педагогів з експозицією виставкового проекту «Собор душі…» (до 100-річчя Гончара О. Т. та до 50-річчя роману «Собор»).

Наприкінці заходу провідний архівіст відділу використання інформації документів Мойсик М. Н. представила експозицію виставки «Портрети епохи», яка занурила глядачів у неповторну атмосферу кінця 19 – початку 20 ст.

Запрошуємо школярів та студентів відвідати цікаві та пізнавальні екскурсії.

Для замовлення екскурсії:

Тел. (044) 278-44-81; 0505076600;

E-mail: [email protected].

Привітати та благословити «золоте подружжя» прийшов депутат Обухівської районної ради, їх земляк, клірик храму «Вознесіння Христова», отець Василь. На свято завітали та виступили з привітаннями учні 3-А класу ЗОШ № 1 м. Українки. Про давню символіку національних весільних шат розповіла допитливий дослідник , старший науковий співробітник Обухівського музею-садиби Андрія Малишка Артюшенко Олена Василівна.

«Весільні мелодії Кобринки» таку назву мала авторська виставка весільних світлин 1920-1970-х рр. з приватної колекції дитячої письменниці, члена Національної спілки письменників України, обухівчанки Наталі Василівни Любиченко, яка була представлена увазі гостей свята.

Фольклорний колектив «Золоте зерно» представив фрагменти українських весільних обрядів, розповів про основні традиції, що мали служити високій меті - забезпечити молодим щасливе майбутнє.

Архів-музей висловлює вдячність усім, хто долучився до організації і проведення свята. Висловлюємо щиру надію, що подібні заходи стануть доброю традицією і мальовничі Плюти і надалі об’єднуватимуть усіх небайдужих до історичного минулого нашого народу!

Ваш Архів-музей.

У рамках заходу було представлено три дискусійні панелі: «Архіви та архівна справа як складові державності та національної безпеки», «Облік, комплектування, зберігання, використання: чотири стихії однієї сутності», «Стратегічні перспективи розвитку архівної справи в Україні:кадри, технології, управлінські рішення». Конференцію відкрив модератор заходу голова Спілки архівістів України, доктор історичних наук, професор Микола Щербак, виступили заступник Міністра юстиції України Денис Чернишов, Голова Державної архівної служби України Тетяна Баранова.

Основними спікерами дискусійних панелей виступили Голова спілки архівістів України Микола Щербак, директор Державного архіву Закарпатської області Михайло Місюк, завідувач відділу джерелознавства новітньої історії України Інституту археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН Україн, доктор історичних наук, професор Валентина Піскун, директор Центрального державного архіву громадських об’єднань України Ольга Бажан, директор Центрального державного історичного архіву України, м. Київ Ольга Музичук,заступник директора Державного архіву Київської області Ольга Лужинська,заступник директора Галузевого державного архіву Служби безпеки України Анатолій Хромов, завідувач кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор Марина Палієнко, завідувач кафедри документознавства та інформаційно-аналітичної діяльності факультету інформаційної політики і кібербезпеки Київського національного університету культури і мистецтв, старший науковий співробітник відділу архівознавства Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, доктор історичних наук, професор Валентина Бездрабко, директор Центрального державного електронного архіву України, кандидат історичних наук Юрій Ковтанюк, директор Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України Олена Чижова.

Архів-музей є територією діалогу і завжди відкритий для проведення суспільно-значущих заходів. Висловлюємо щиру надію, що започаткована у стінах ЦДАМЛМ України традиція проведення щорічних круглих столів присвячених розвитку архівної справи в Україні допоможе вирішити низку нагальних проблем та сприятиме розвитку архівної галузі.

Сергій Пилипенко народився 22 липня 1891 р. у м. Києві у родині народного вчителя. Після закінчення у 1909 р. Першої Київської гімназії вступив на історичний факультет Київського університету (відділ славістики). Брав активну участь у діяльності УПСР (Української партії соціалістів-революціонерів), членом якої був з 1908 р. У 1912 р. був відрахований за революційну діяльність і висланий з Києва. До початку Першої світової війни працював вчителем у м. Броварах. Влітку 1914 р. був призваний до російської армії та відправлений на фронт. Брав активну участь у боях, був тричі поранений та закінчив війну у званні капітана. Вів революційну пропаганду серед військових. Упродовж 1917 р. працював у Ризі редактором фронтової газети «Український голос». Після демобілізації у 1918 р. став одним з лідерів київського гуртка УПСР та редактором партійної газети «Народня воля». За участь у повстанні проти гетьмана Павла Скоропадського 3 місяці відсидів у в’язниці. На початку 1919 р. розійшовся в поглядах з лідерами УПСР щодо ставлення до радянської влади і став членом Комуністичної партії більшовиків. Працював редактором радянських газет «Комуніст», «Вісті», «Більшовик», завідував партійними видавництвами. Під час війни більшовиків проти денікінців командував бригадою Червоної армії. Після закінчення бойових дій редагував газету «Селянська правда», очолював видавництво «Книгоспілка».

У 1922 р. очолив створену ним спілку селянських письменників «Плуг» та редагував її журнал «Плужанин». Під час літературної дискусії 1925–1928 рр. був одним з основних опонентів М. Хвильового. Зачеплений його памфлетами, активно втрутився в дискусію рядом статей «Куди лізеш, сопливе, або українська воронщина», «Тов. Хвильовий у ролі літпопа», «Від агітації до пропаганди», у яких виступав за масовізацію літератури, поставив в один ряд письменників і робсількорів, закликав до створення класово чистої української літератури, яка б відповідала інтересам пролетаріату. Тим не менш, у результаті дискусії кількість членів «Плугу» скоротилась удвічі.

З 1930 р. С. Пилипенко мешкав у харківському будинку «Слово». У 1932–1933 рр. був директором Інституту Тараса Шевченка при Народному комісаріаті освіти. Там з членів «Плугу» сформував групу молодих дослідників літератури (Ю. Савченко, Г. Костюк та ін.).

C. Пилипенко видав 30 книжок байок та оповідань («Байківниця» (1922), «Скалки життя» (1925), «Під Черніговом» (1927), «Кара» (1927), «Байки» (1927), «Свині на дубі» (1932), «Анекдоти старого редактора» (1933). Також є автором низки літературно-критичних статей, які публікував на сторінках редагованих ним газет і журналів («Занепадництво у наших критиків», «По бурянах революції. Про Хвильового-новеліста», «Від агітації до пропаганди та ін.).

21 серпня 1933 р. Сергій Пилипенко постановою колегії ЦКК КП(б)У був виключений з партії як небільшовик «за спотворення національної політики, ідеологічну нестійкість і примирливе ставлення до буржуазно-націоналістичних елементів». 29 листопада 1933 р. був арештований після обшуку на квартирі у будинку «Слово». 23 лютого 1934 р. судова трійка рекомендувала застосувати щодо С. Пилипенка «найвищу міру соціального захисту». 3 березня 1934 р. колегія ОДПУ УРСР засудила письменника до розстрілу з негайним виконанням вироку. 30 квітня 1957 р. С. Пилипенко був реабілітований посмертно постановою Військового трибуналу Київського військового округу через відсутність складу злочину.

У 2007 р. видавництво «Смолоскип» видало «Вибрані твори» Сергія Пилипенка. До книги увійшли байки, статті, рецензії, прозові твори письменника. У 2017 році друком вийшли спогади дружини С.Пилипенка Тетяни Кардиналовської «Невідступне минуле» з продовженням, написаним доньками Асею і Мірталою, у якому було представлено низку цінних архівних документів, що зберігаються у ЦДАМЛМ України.

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік

Відкрив презентацію виставкового проекту директор Національного музею Тараса Шевченка Дмитро Стус. Про важливість і значимість спільних виставкових проектів, внесок Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України у експозицію нової виставки розповіла директор ЦДАМЛМ України Олена Чижова. З вітальним словом виступив заслужений діяч мистецтв УРСР, народний художник України, академік Національної академії мистецтв України, завідувач кафедри графічних мистецтв Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Василь Перевальський.

У проекті взяли участь: Національний музей Тараса Шевченка, Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, Національний художній музей України. У експозиції проекту представлені копії цінних архівних документів з фондів ЦДАМЛМ України, зокрема, матеріали біографічного характеру про життя та роботу Ф. Красицього, епістолярії, світлини, художні твори.

Виставка триватиме з 4 по 23 вересня 2018 р. у приміщенні Національного музею Тараса Шевченка

Кураторські екскурсії відбудуться 5, 6, 7, 11, 13, 18, 20 вересня о 15:00.

Адреса: м. Київ, бул. Т. Шевченка, 12.

Науковий співробітник сектору просвітньої та виставкової роботи відділу використання інформації документів ЦДАМЛМ України С. О. Дубовик у публікації «Український професійний театр кінця ХІХ – початку ХХ століть (за документами особового фонду українського театрознавця П. П. Перепелиці)» здійснив аналіз інформаційного потенціалу фонду для вивчення історії українського професійного театру кінця ХІХ – початку ХХ ст.

http://archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_2-3_2018/7.pdf

Публікації стануть у нагоді науковцям та дослідникам, студентам та усім, хто цікавиться історичною та культурною спадщиною українського народу.

Григорій Косинка народився 29 листопада 1899 р. у с. Щербанівка Київської губернії у бідній селянській родині, змалку допомагав батькам по господарству. Початкову освіту отримав у Краснянській земській школі. У 1908 р. родина виїхала на Далекий Схід у пошуках кращого життя, але через рік повернулася назад. Г. Косинка працював у маєтку пана. Після закінчення початкової школи у 1913 р. став волосним писарчуком у с. Красному. У 1914 р. переїхав до Києва, де працював реєстратором у земській управі та закінчив вечірні гімназійні курси.

У період визвольної боротьби служив рядовим у війську отамана Зеленого, за що був запроторений до Лук’янівської в’язниці, звідки був визволений «боротьбистами». Почав публікуватися в 1919 р. у їхній газеті «Боротьба», де вперше використав псевдонім «Косинка». У 1920 р. жив у тодішній столиці УНР м. Кам’янець-Подільському, але повернувся до Києва, де у 1920–1922 рр. навчався у Київському інституті народної освіти. Швидко став відомим серед київських письменників, виступав на вечорах літературних вечорах та зібраннях ВУАН.

У 1920 р. став членом літературно-мистецької групи «Гроно», куди входили М. Терещенко, Г. Нарбут, А. Петрицький та ін. На початку 1920-х рр. Г. Косинка працював редактором у журналах «Нова громада», «Всесвіт», секретарем Всеукраїнського фотокіноуправління, сценаристом на Київській кінофабриці, був членом літературного об’єднання АСПИС (1923–1924 рр.) та директором Київського і Харківського радіокомітетів. У 1924 р. одружився з Тамарою Мороз. Подружжя мешкало в одному з будинків на території Софії Київської. Їхнє помешкання стало місцем зібрань київських літераторів з групи «Ланка». Г. Косинка особливо товаришував з Тодосем Осьмачкою.

За життя Г. Косинки було видано 20 збірок оповідань і новел. Перші новели («Поліцай», «За земельку», «Під брамою собору») письменник опублікував у 1920 р. у збірнику групи «Гроно». Після її розпаду у 1922 р. видав першу збірку «На золотих богів», що принесла йому значне визнання. У 1920-х рр. друкувався у журналах «Червоний шлях», «Нова громада», «Життя і революція». Друга половина 1920-х рр. – період розквіту таланту Г. Косинки, час активної творчої праці і великої популярності серед читачів. Вийшли друком нові книги, найвідомішими з яких стали: збірки новел «В житах» (1926), «Політика» (1927), «Вибрані оповідання» (1928, 1929), оповідання «Мати» (1925), «За ворітьми» (1929). Невидані за життя автора твори були опубліковані у 1960–80-х рр. у збірках новел під спільною назвою «Гармонія».

З осені 1929 р., після того як перший секретар ЦК КП(б)У С. Косіор назвав Косинку «буржуазним націоналістом», письменнику було заборонено друкуватися. У 1931 р. цензура заборонила розповсюдження вже надрукованої збірки «Серце». Критики звинувачували його у розповсюдженні «куркульської ідеології» та «націоналізму». Тому він зайнявся перекладацькою діяльністю (переклав «Мертві душі» М. Гоголя) та написанням сценаріїв для кінофільмів.

У червні 1934 р. на конференції письменників, присвяченій успіхам колективізації, Г. Косинка виступив із запальною промовою, у якій заявив, що в умовах соціального замовлення і тиску з боку влади письменники не можуть творити. 4 листопада 1934 р. він був заарештований органами НКВС. Засуджений до розстрілу за звинуваченням у приналежності до терористичної організації. Г. Косинку розстріляли 15 грудня 1934 р. у Жовтневому палаці в Києві. 19 жовтня 1957 р. письменник був реабілітований посмертно Воєнною колегією Верховного суду СРСР у зв’язку з відсутністю складу злочину.

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік

Гостя оглянула меморіальні кабінети видатних діячів культури і мистецтва України, ознайомилась з експозиціями виставкових проектів «Собор душі» до 100-річчя від дня народження О.Т.Гончара та виставки «Київські мотиви».

Встигніть побачити:

• листівки з зображенням втрачених, але не забутих ландшафтних і архітектурних шедеврів Києва і Київщини, зокрема Десятинної церкви та Історичного Межигір’я;
• оригінали унікальних старовинних географічних карт;
• експозицію старовинних самоварів та одягу кінця ХІХ – початку ХХ ст.;
• унікальні аксесуари: старовині віяла, прикраси, сумочки та інші незмінні атрибути побуту киянок ХІХ початку ХХ ст.

Режим відвідування виставки

Понеділок – п’ятниця 10:00-16:00

(крім суботи та неділі)

Вхід вільний

__________________________

Адреса ЦДАМЛМ України: вул. Володимирська, 22-а,

територія Національного заповідника «Софія Київська» (Центральний вхід).

Для отримання детальнішої інформації та замовлення екскурсій, будь ласка, звертайтеся за тел.:

Режим роботи:

+380442784481;

+380505076600.

Запрошуємо усіх бажаючих побувати у цьому мальовничому куточку і насолодитись спілкуванням з природою та отримати нові враження від оновленої експозиції.

Вашій увазі пропонується новий архівно-музейний проект «ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ – MIRRORING».

6 тематичних експозиційних локацій розповідають про:

• «Рибацьке щастя» - дозвілля і хобі середини минулого століття;
• «Місце, де живуть мрії та сни». (Рекомендовано дітям від 1 до 101 року!));
• «Мовчазну гостинність речей»;
• «Таємниці старих книг»;
• «Муз залізного віку»;
• «Корені та крону».

Завітайте на гостину у місце де жили, творили і відпочивали корифеї українського мистецького світу А. Малишко, П. Загребельний, М. Рильський, О. Корнійчук, М. Глущенко, В. Касіян, М. Дерегус, Георгій і Платон Майбороди!

__________________________

Адреса: Київська обл., Обухівський р-он., с. Плюти, вул. Малишка 44

Тел.: 045-722-17-42, 098- 877-47-93, 095-300-20-04

E-mail: [email protected]

Режим роботи:

З 10.00 до 17.00.

Без вихідних

Микола Зеров народився 26 квітня 1890 р. у м. Зіньків на Полтавщині в родині вчителя. Навчався в Зіньківській школі в одному класі з П. М. Губенком (пізніше відомим як Остап Вишня). У 1903–1908 рр. здобував освіту в Охтирській та Першій Київській гімназіях. У 1909–1914 рр. навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира. З 1914 р. працював викладачем давніх мов у Златопільській гімназії. З 1917 р. вчителював у Другій Київській гімназії та викладав латину. У 1918–1920 рр. викладав українознавство в Архітектурному інституті, до 1920 р. редагував бібліографічний журнал «Книгарь». У 1920–1923 рр. працював у Баришівській соціально-економічній школі. З 1923 р. був професором української літератури Київського інституту народної освіти, одночасно викладав літературу у технікумі.

У 1923 р. М. Зеров став одним з лідерів літературної групи неокласиків. У 1925–1928 рр. разом з М. Хвильовим брав активну участь у «літературній дискусії» з приводу напрямків подальшого розвитку української літератури. Після червневого пленуму ЦК КП(б)У 1926 р. неокласики звинувачувалися у антипролетарських настроях, що стало початком тривалого періоду терору. М. Зерову була заборонена літературна і критична діяльність, тому у другій половині 1920-х рр. він займався літературно-історичними дослідженнями.

У лютому-березні 1930 р. М. Зеров виступав свідком на процесі Спілки визволення України. Він жив під постійною загрозою арешту і зазнавав цькування, йому було заборонено займатися творчою діяльністю. Самогубство М. Хвильового у 1933 р. стало великим ударом для нього. У 1934 р. М. Зеров був звільнений з університету та після смерті сина переїхав до Москви.

М. Зеров почав друкуватися у 1912 р. у журналі «Світло». У 1920 р., видав «Антологію римської поезії» та антологію «Нова українська поезія». Під час роботи у Баришівці опублікував першу збірку поезій «Камена» (1924 р.), зробив багато перекладів та писав сонети. У 1924 р. видав історико-літературний нарис «Нове українське письменство» та монографію «Леся Українка». В період літературної дискусії написав низку літературно-критичних статей і нарисів: «До джерел» (1926), «Наші літературознавці і полемісти» (1926), «Квітка й українська проза» (1928), «Літературна позиція Старицького» (1928), збірник статей «Від Куліша до Винниченка» (1929) та ін.

28 квітня 1935 р. М. Зеров був заарештований у Москві та звинувачений у «керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією». 9 липня 1935 р. у результаті жорстоких допитів М. Зеров змушений був визнати себе керівником т. зв. «групи Зерова» (М. Зеров, П. Филипович, А. Лебідь, М. Вороний, Л. Митькевич, Б. Пилипенко). Після річного перебування у Київській слідчій тюрмі навесні 1936 р. поет був засуджений до 10 років таборів та відправлений на Соловки (Карелія). 9 жовтня 1937 р. «справа Зерова» була переглянута особливою трійкою УНКВС. М. Зеров був засуджений до розстрілу і страчений 3 листопада 1937 р. у с. Сандармох (за офіційними даними, помер власною смертю 13 жовтня 1941 р. у таборі на Колимі).

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік

Завідувач сектору зберігання друкованих видань відділу забезпечення збереженості документів Алєксєєнко О.С та провідний архівіст сектору зберігання друкованих видань відділу забезпечення збереженості документів Щукіна О.В. ознайомили присутніх із новими надходженнями довідково-інформаційного фонду (ДІФ), що надійшли до ЦДАМЛМ України за 2018 рік.

З початку року до ДІФ надійшло 134 примірники друкованих видань.

Перше надходження було від Дар’ї Добріян. Вона, як автор статей і коментарів, подарувала три книги про життя і творчість славетного українського художника Олександра Мурашка.

Неабияке зацікавлення виявили слухачі до книги «Бойчукізм. Проект «великого стилю». Виставка під такою назвою відбулася у «Мистецькому арсеналі» у грудні 2017 - січні 2018 років. У виданні представлена частина мистецької спадщини бойчукістів, яка зберігається у фондах нашої установи.

На церемонії відкриття міжархівної документально-художньої виставки до 100-річчя Олеся Гончара «Собор душі» наші фонди збагатилися виданнями ювіляра. На одному з них Ярема Гоян написав: «Центральному держаному архіву-музею літератури і мистецтва України – в День Світлої Пам’яті про незабутнього нашого Олеся Гончара».

Одне із останніх надходжень – це монографія користувача архівної інформації Єремєєвої Катерини «Бити сатирою: журнал «Перець» в соціокультурному середовищі Радянської України».

Колектив ЦДАМЛМ України висловлює подяку всім, хто долучився до поповнення фондів і сподівається на подальшу співпрацю.

Повідомлення №2

У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України зберігаються документи актора театру та кіно, одного з фундаторів українського театру, режисера, викладача Мар’яна Михайловича Крушельницького (1897–1963) за 1907-1987 рр. Це творчі, біографічні матеріали, листування, тексти ролей, фотографії в ролях, статті, рецензії, виступи, програми та афіши вистав та ін.

Запрошуємо шанувальників українськогомистецтва ознайомитись з документами у читальному залі Архіву-музею

Ваш Архів-музей

Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України – найбільша у Європі скарбниця, яка зберігає документи особового походження. Письменники та поети, режисери, сценаристи, художники, композитори, актори театру і кіно, співаки та музиканти, мистецтвознавці від першого дня створення ЦДАМЛМ України передавали на зберігання найкоштовніші надбання – свою документальну спадщину. Це видані і невидані літературні твори, нотні записи, щоденники тощо. У величезному масиві надзвичайно цінних творчих та біографічних документів окремою складовою, особливою за своєю емоційною насиченістю, проходять епістолярії, листування. І листування на поштових листівках також. У експозиції виставки представлені саме ті листівки, тематика яких суголосна з темою. Перед нами Київ та Київщина столітньої давнини, місто – вулицями якого ходили Павло Альошин, Володимир Заболотний, Іван Кавалерідзе, Олександр Богомазов, Костянтин Піскорський, Іван Їжакевич, Микола Лисенко, Кирило Стеценко та багато інших видатних представників творчої еліти України. На невеличких поштових листівках – цілий всесвіт минулого, втрачені, але не забуті архітектурні перлини Києва та Київщини, жителі нашого регіону, зупинена мить минулого…

Крізь призму видових поштових карток та циклу гравюр українського графіка, народного художника України, члена Спілки журналістів України, члена Спілки художників України Миколи Стратілата види Києва та Київщини дають можливість не лише отримати уявлення, як виглядали міста у кінці ХІХ – на початку ХХ ст., а й доторкнутись до «живої» історії, зануритись в атмосферу тогочасного буття.

Яскравим акцентом стала експозиція старовинних самоварів та одягу кінця ХІХ – початку ХХ ст. з музейного зібрання Вишгородського історико-культурного заповідника, що відображає традиції, котрі домінували у побуті жителів Київського Полісся. Вагомим доповненням є оригінали унікальних старовинних географічних карт.

Родзинкою експозиції є унікальні експонати, надані фундатором Музею історії моди Мариною Вікторівною Івановою, які допомагають побачити, якими були кияни та жителі Київщини тих часів, які речі їх оточували.

На відкритті нового виставкового проекту з вітальними словами виступили директор ЦДАМЛМ України Олена Валеріївна Чижова, директор Вишгородського історико-культурного заповідника Влада Володимирівна Литовченко, начальник управління культури, національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації, заслужений працівник культури Ігор Іванович Подолянець, народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Леонід Іванович Андрієвський, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університетуімені Тараса Шевченка Марина Геннадіївна Палієнко. Музичним дарунком для гостей свята став виступ музиканта, композитора, заслуженого артиста України, людини чия доля нерозривно пов’язана з архівом-музеєм, Кирила Вадимовича Стеценка.

Гостями свята стали представники Київської обласної державної адміністрації, Київської обласної ради, працівники архівів та музеїв Києва та Київщини, представники наукових установ, творчих спілок, громадськості та ЗМІ.Виставковий проект об’єднав усіх, кому важливе питання збереження історичної та культурної спадщини.

Виставка триває з 5 липня по 6 серпня 2018 р.

Режим відвідування виставки: понеділок – п’ятниця 10:00-16:00 (крім суботи та неділі).

Вхід вільний

Адреса ЦДАМЛМ України: вул. Володимирська, 22-а, територія Національного заповідника «Софія Київська» (Центральний вхід).

Замовлення екскурсій для груп відвідувачів за тел. 0976138770.

Нещодавно вони завершили науково-технічне опрацювання ряду особових фондів діячів українського мистецтва: композитора Буєвського Бориса Миколайовича (ф. 692), диригента і музичного педагога Карасика Якова Володимировича (ф. 385), художника і мистецтвознавця Колоса Сергія Григоровича (ф. 1418), архітектора Малозьомова Івана Івановича (ф. 361), диригента і музичного педагога Тольби Веніаміна Савелійовича (ф. 523).

До складу названих фондів входять самі різні документи. Це і автографи митців, і їхнє листування, і біографічні документи, світлини, відгуки у пресі про їхню діяльність тощо.

Наприклад, у фонді Буєвського Б. М. відклався ряд нотних рукописів пісень на слова Аврамчика М. Я., Олійника Б. І., Реп’яха С. П., Ткача М. М., інших авторів, музику до яких написав композитор.

У фонді Колоса С. Г. зберігаються ескізи людських фігур, зроблені художником у 1910-х рр., листи та листівки, надіслані митцеві Вроною І. І., Диченком І. С., Івановою А. М.

Привертають увагу і фотографії оперних співаків – Аміранашвілі П. В., Гришка М. С., Козерацького В. Ф., Радев М., Тібом Б. та ін. – із фондів Карасика Я. В. і Тольби В. С.

Зовсім скоро з усіма зазначеними фондами можна буде ознайомитись в читальному залі ЦДАМЛМ України. Інформацію про це буде розміщено на нашому веб-сайті. Тож пильнуйте! А поки пропонуємо вам переглянути цифрові копії окремих документів.

Виконання робіт з консервації, ремонту, реставрації архівних документів, здійснення палітурних робіт, виготовлення папок для схоронності документів та коробок, здійснення консерваційно-профілактичного оброблення раніше створенного страхового фонду – це лише частина завдань, якими опікуються співробітники сектору. Професійні поради та контроль за основними етапами реставрації творів живопису здійснює реставраційна рада ЦДАМЛМ України, до складу якої входять провідні фахівці ЦДАМЛМ України, Національного науково-дослідного реставраційного центру України та Національного художнього музею України.

Протягом 2018 року вже було відреставровано та відремонтовано 1952 та 12026 аркушів відповідно, оправлено – 982 справи, виготовлено – 464 папки для зберігання документів, 179 нестандартних папок та 35 коробок.

Досвід та відповідальність – це про згуртований колектив сектору, який, доречі, складається з трьох співробітників і має загальний стаж роботи в архіві 45 років.

Ми працюємо для Вас!Ваш архів-музей!

Представляємо спільний віртуальний проект Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка та Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України «Франківці у фондах Архіву-музею». Запрошуємо Вас доторкнутися до архівної історії відомих талановитих українців.

До 130-річниці від дня народження фундатора українського театру, режисера та актора театру і кіно Гната Петровича Юри з фондів Центрального державного архіві-музеї літератури і мистецтва України.

Ваш Архів-музей

Олесь Досвітній народився 8 листопада 1891 р. у м. Вовчанську на Харківщині у багатодітній родині крамаря. Після закінчення місцевої школи працював писарем земської управи. Взяв активну участь у революційних подіях 1905 р., будучи кореспондентом київської газети «Рада», за що був звільнений з посади. Активно займався самоосвітою, що дало йому змогу у 1912 р. вступити на фізико-математичний факультет Петербурзького університету. У 1914 р. Олесь Досвітній був відрахований за поширення нелегальної літератури і участь у революційних гуртках. Він повернувся додому, де працював на цукроварні. Під час Першої світової служив штабним писарем Кавказького корпусу. За підбурювання солдатів до бунту був засуджений до розстрілу, але зумів втекти до Киргизстану. Потім жив у Китаї, Японії і США. Після революції 1917 р. повернувся в Україну.

У 1918-1919 рр. займався агітаційною роботою на користь більшовиків. Потім переїхав на Галичину, де очолював підпільну пропагандистську діяльність проти польської влади. У 1919 р. був заарештований, 7 місяців перебував у в'язницях Любліна і Варшави. Ці події стали основою роману «Нас було троє» (1929 р.). Після обміну полоненими у березні 1920 р. Олесь Досвітній повернувся в Україну, де працював політкомісаром і редактором комуністичних газет. З 1924 р. очолював Українське товариство драматургів та композиторів у Харкові. Потрапивши у нове оточення, що складалось з українських митців, Олесь Досвітній поступово змінював свої погляди.

Олесь Досвітній написав своє перше оповідання «Розкаяння» у 1920 р. у польській в'язниці. У 1924 р. видав збірку оповідань «Тюнгуй», яка принесла йому значну популярність. Він став членом літературних організацій «Гарт», «ВАПЛІТЕ», «ВУСПП», з 1932 р. – Спілки радянських письменників. У 1920-х рр. Олесь Досвітній перебував у центрі літературного життя України і видав низку оповідань та повістей: «Алай» (1924), «Американці» (1925), «Гюлле» (1926), «Нотатки мандрівника» (1929), «Сірко» (1930), «На той бік» (1931) та ін. Також письменник є автором романів «Американці» (1925), «Хто» (1927), «Нас було троє» (1929), «Кварцит» (1932).

У 1930-х рр. письменник був звинувачений за відхилення від методу соціалістичного реалізму в змалюванні дійсності і названий «ворогом народу». 19 грудня 1933 р. заарештований і засуджений за приналежність до української контрреволюційної організації. На допиті 20 грудня 1933 р. Олесь Досвітній визнав свою провину і написав заяву, у якій засудив свої злочини і просив дати йому змогу спокутувати провину відданою роботою на користь держави. Слідчий в обвинувальному висновку запропонував присудити підсудному 10 років трудових таборів, але на вимогу прокурора судова трійка 23 лютого 1934 р. засудила Олеся Досвітнього до розстрілу. 9 червня 1934 р. він був страчений.

У 1955 р., внаслідок перегляду кримінальної справи, постанова Колегії ОДПУ про засудження Олеся Досвітнього від 1934 р. була скасована. У 1956 р. письменник був реабілітований посмертно.

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік

Окрасою музейного сховища є скульптурні погруддя діячів української культури: В. Антоновича (скульпт. Л. Йоріні), О. Довженка (скульпт. В. Мухіна), Г. Сковороди (скульпт. І. Кавалерідзе) та ін. Справді безцінними витворами мистецтва скульптури є посмертні маски діячів української культури О. Білецького, І. Врони, А. Петрицького, Р. Глієра, В. Заболотного тощо.

Унікальними є афіші та макети театральних декорацій до спектаклів, що ставилися на сценах столичних і обласних театрів у ХХ ст.

На музичних вечорах в архіві-музеї звучить рояль Л. Ревуцького, В. Василька, експонуються ліра М. Крушельницького, баян А. Малишка, гітара В. Сосюри.

В колекції музейних фондів знаходяться меморіальні речі Б. Антоненка-Давидовича, О. Довженка, О. Гончара, П. Загребельного, Г. Тютюнника та ін., зокрема зберігаються письмові приладдя літературознавців О. Білецького, О. Дорошкевича, письменника Ю. Яновського, композитора Р. Глієра.

Безцінним є комплекс меморіальних кабінетів діячів української культури ХХ ст., створення яких розпочалося ще у 1967 р. Перші кабінети були відкриті у 1976–1978 рр. Це – робочі кімнати письменників Ю. Яновського, І. Микитенка, Ю. Смолича, Л. Первомайського, А. Головка, А. Малишка, П. Панча, Н. Рибака, М. Стельмаха; композитора П. Майбороди; кінорежисера, письменника О. Довженка; майстерня художника М. Глущенка, де не тільки відтворений інтер'єр, а й досі присутнє відчуття творчого духу митців.

За останні роки на базі архіву-музею створені міжнародні ґрунтовні експозиції, присвячені визначним подіям в житті українського народу, нашої держави, окрасою яких є музейні предмети з фондів.

Музейні предмети постійно використовуються мистецтвознавцями для дослідження зародження і діяльності українських імпресіоністів, бойчукістів, фавістів та ін.

Експозиції працюють щоденно (окрім суботи, неділі та святкових днів) з 10-00 до 16-00.

Ми працюємо для Вас!Ваш архів-музей!

Документи Національного архівного фонду України вперше включено до Міжнародного реєстру програми ЮНЕСКО «Пам'ять світу». Серед цінних архівних документів «чорнобильської» тематики є документи і з архівних фондів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України. Це, зокрема, справи фільмів, що включають у себе низку документів про підготовку та проведення зйомок документальних стрічок «Біль і мужність Чорнобиля», «Радиоционный щит Киева», «Чорнобыль. Хроника трудных недель»; документів, які засвідчують участь багатьох установ та організацій культурно-мистецького профілю у організації допомоги постраждалим та подолання наслідків техногенної катастрофи. Під час заходу Голова Державної архівної служби України Тетяна Баранова вручила директору ЦДАМЛМ України Олені Чижовій сертифікат про включення документів ЦДАМЛМ України, пов’язаних із аварією на Чорнобильській АЕС, у міжнародний реєстр програми ЮНЕСКО «Пам'ять світу».

Серед тисяч друкованих видань, які зберігаються у фондах ЦДАМЛМ України, є цікаві і рідкісні видання. Сьогодні ми познайомимо вас з творами українського письменника, правозахисника, філософа, одного з організаторів Української Гельсінської групи Миколи Даниловича Руденка.

В п’ятидесятих і шістдесятих роках минулого століття поціновувачі українського слова були добре обізнані з творами Миколи Руденка. Читачі знали його як автора чудових фронтових поезій, романів «Вітер в обличчя» та «Остання шабля». В літературному середовищі його знали як редактора у відділі поезії видавництва «Радянський письменник», пізніше як головного редактора журналу «Дніпро», водночас він був секретарем партійної організації Спілки письменників України. Але події, які відбулися на ХХ з’їзді КПРС, спонукали інакше подивитися на устрій держави, переосмислити надбання класиків марксизму. Крута зміна світогляду назавжди змінила життя письменника.

Три десятиріччя твори Миколи Руденка були заборонені до друку. Ті що були у книгарнях і бібліотеках вилучалися і знищувалися.

У 1989 році книги письменника було повернуто із спецфонду у відкритий доступ. Серед них є книги з автографами письменника, які він дарував родинам Смоличів та Первомайських.

Після смерті Миколи Руденка у 2005 році до ЦДАМЛМ України надійшли друковані видання, які передала дружина письменника, Раїса Опанасівна. Більшість із них видані за часів здобуття Україною незалежності. Також представлені примірники видані видавництвом «Смолоскип» у 70-тих роках за кордоном. Це передрук самвидавних збірок з України. Передмову до збірок підготували Петро Григоренко та Ігор Качуровський.

Ми працюємо для Вас!Ваш архів-музей!

Микола Вороний народився 6 грудня 1871 р. (н. с.) на Катеринославщині в родині ремісника. Навчався у Харківському, а потім – у Ростовському реальному училищах, звідки був виключений за поширення забороненої народницької літератури і 3 роки перебував під наглядом поліції. Йому було заборонено вступати до вищих навчальних закладів Російської імперії, тому він продовжив навчання на філософському факультеті Віденського і Львівського університетів.

У Львові М. Вороний познайомився з І. Франком, якому потім допомагав у виданні газет «Громадський голос» і «Радикал» та журналу «Зоря». У 1890-х рр. працював бібліотекарем і коректором у Науковому товаристві імені Шевченка, редактором журналу «Життє і слово» та режисером театру «Руська бесіда», став членом РУП. У 1897–1901 рр. був актором у трупах М. Кропивницького і П. Саксаганського. У 1901–1910 рр. працював у державних установах Харкова, Одеси, Чернігова. З 1910 р. М. Вороний жив у Києві, працюючи у театрі М. Садовського та викладаючи у театральній школі. У 1917 р. став одним із засновників Української Центральної Ради та Українського національного театру. У 1920¬1926 рр. жив у Варшаві і Львові, викладаючи в Українській драматичній школі. Після повернення до УРСР з 1926 р. викладав у Харківському музично-драматичному інституті, працював у Києві у Всеукраїнському фотокіноуправлінні.

Микола Вороний почав писати ще під час навчання в училищі. Свої твори публікував з 1893 р. (вірш «Не журись, дівчино» (інша назва – «Дівчині»). Друкувався у періодичних виданнях «Дзвін», «Сяйво», «Зоря», «Літературно-науковий вісник» та ін. У 1899 р. написав свій найвідоміший твір – поему «Євшан-зілля», у якій висвітлив тему необхідності усвідомлення людиною своєї національної приналежності. Перша збірка М. Вороного «Ліричні поезії» вийшла у 1911 р. у Києві. У 1913 р. була надрукована друга збірка «В сяйві мрій», у 1917 р. – третя «Євшан-зілля», у 1921 р. у Варшаві – збірка «За Україну!». М. Вороний також є автором низки мистецтвознавчих і театрознавчих статей і розвідок («Пензлем і пером», «Театральне мистецтво й український театр» (1912), «Театр і драма» (1913) та ін.), театральних рецензій та перекладів творів світової літературної класики на українську мову.

У 1934 р. Микола Вороний був арештований і звинувачений у шпигунстві на користь Польщі. 7 червня 1938 р. розстріляний за вироком особливої трійки УНКВС в Одеській області. У 1957 р. Миколу Вороного реабілітовано посмертно у зв'язку з відсутністю складу злочину.

Інформацію підготував науковий співробітник відділу використання інформації документів, канд. іст. наук Ігор Резнік

Колектив ЦДАМЛМ України на чолі з директором Оленою Валеріївною Чижовою, який є головним організатором свята, доклав максимум зусиль для того, щоб воно відбулося. Напередодні заходу було проведено колективний суботник, під час якого було упорядковано територію музейного комплексу (розчищено берег річки Козинка, проведено ремонтні роботи, висаджено нові квіти тощо), оновлено експозицію комплексу, створено новий цікавий виставковий проект «Віддзеркалення», організовано польову кухню та насичену концертну програму. Справжньою родзинкою став запальний виступ відомого українського співака, композитора, поета, народного артиста України Павла Миколайовича Зіброва.

Архівістів та гостей свята привітав оркестр викладачів Київської дитячої школи мистецтв № 6 ім. Г. Л. Жуковського «Святограй», учні Київської дитяча школа мистецтв № 6 ім. Г. Л. Жуковського, зразковий ансамбль танцю «Калинонька», Стрітівський педагогічний коледж кобзарського мистецтва. З вітальним словом виступили в.о міського голови м. Українка Проценко Катерина Василівна, начальник управління міжнародного співробітництва та документального забезпечення Прилепішева Юлія Анатоліївна.

Для гостей та колег були організовані цікаві та пізнавальні екскурсії, які провели провідний науковий співробітник відділу «Літературно-мистецькі Плюти» Лілія Сергіївна Подворна та завідувач сектору зберігання та обліку музейних предметів ЦДАМЛМ України Ніна Іванівна Іванцова.

Усі архівні установи залучились до підготовки та проведення свята, підготували концертні номери, організували цікаве та корисне дозвілля: конкурси, вікторини, спортивні змагання. Найактивніші учасники конкурсів отримали не лише бажану перемогу, а й призи.

Зусиллями працівників ЦДАМЛМ України та відділу «Літературно-мистецькі Плюти» щорічне свято архівістів на затишній території комплексу об’єднало представників Державної архівної служби, центральних та обласних архівів, установ, які задіяні у благородній справі збереження та використання культурної та історичної спадщини українського народу.

Виставка народних майстрів, музичні номери, запальні конкурси та запашний куліш створили неповторну святкову атмосферу злагоди та братерства!

Фоторепортаж